Встановлений пам’ятник Сталіну в Запоріжжі (вперше за роки незалежності) викликав неоднозначну реакцію в Україні. Важко повірити, що люди, які вважають себе патріотами України, можуть прославляти людину, яка знищила цвіт української інтелігенції, організувала Голодомор 1932—1933 років. І разом із тим, бажання встановити подібний пам’ятник уже висловили керівники комуністичних організацій Києва, Одеси, Дніпропетровська, Севастополя.
Цілком можливо, що весь цей «галас» вигаданий як передвиборна піар-акція комуністів для підтримки свого й так «умираючого» рейтингу. Або для того, щоб відвернути увагу громадян від неоднозначної діяльності можновладців, які активно узурпують владу в країні. Однозначно, подібне явище не є проблемою лише місцевого значення, в даному випадку запорізької громади — це проблема всеукраїнського масштабу.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
25 березня 2010 року керівник запорізьких комуністів заявив, що до Дня Перемоги в Запоріжжі буде встановлений пам’ятник Сталіну.
16 квітня Верховна Рада відмовилася направити Президентові України Віктору Януковичу запит народних депутатів фракції «Наша Україна — Народна самооборона» про недопустимість встановлення пам’ятника. Хоча вже 26 квітня Віктор Янукович заявив, що виступає за проведення місцевого референдуму в Запоріжжі щодо встановлення пам’ятника Сталіну.
Звичайно, ніхто проводити референдум і не збирався. Хоча, за даними дослідження, проведеного Центром ім. Разумкова наприкінці квітня, більшість громадян України (56,7%) негативно ставляться до ініціативи встановлення пам’ятників Сталіну в містах України. І лише близько 10% опитаних громадян позитивно ставляться до цієї ідеї.
5 травня 2010 року Запорізька обласна організація Комуністичної партії, як і обіцяла, встановила пам’ятник Сталіну в Жовтневому районі Запоріжжя біля будівлі свого обкому, хоча дозволу на його встановлення в комуністів не було. Зате підступи до будівлі чомусь охороняла міліція, яка не пускала людей з українською символікою. Крім того, аби не допустити громадян, протестуючих проти встановлення пам’ятника, Запорізький адміністративний суд ще 30 квітня заборонив одній із політичних сил пікетувати будівлю обласного комітету Комуністичної партії України.
РЕАКЦІЯ
Після встановлення пам’ятника кілька десятків політиків висловилися проти цієї події і вимагали його демонтажу, заявляючи, що встановлення пам’ятника Сталіну в Запоріжжі є наругою над світлою пам’яттю мільйонів жертв тоталітарного комуністичного режиму. А житель Запоріжжя пенсіонер Сергій Новиков облив пам’ятник фарбою, за що був затриманий міліцією. Причиною такого вчинку стали особисті мотиви: його діда 1932 року забрали до Сибіру, а батько потрапив у полон під час Другої світової війни. Борець проти сталінізму пізніше сказав: «Своїм вчинком не пишаюсь, але готовий повторити».
Запорізька ж прокуратура зайнялася перевіркою законності встановлення пам’ятника. Висновки не змусили на себе довго чекати. Виявилось, що в прокуратури немає жодних підстав змусити комуністів прибрати пам’ятник Сталіну, бо «це зовсім не пам’ятник, а прикраса будівлі, яка навіть не занесена в проект будівлі». Більше того, «встановлення фігури Сталіна — це теж саме, що повісити чийсь портрет у себе удома або в офісі». Таке реагування прокуратури не витримує ніякої критики. Пам’ятник Сталіну заввишки близько 2,5 метрів не можна порівняти ні з «декором», ні з «портретом». І встановлений він не в будинку чи офісі, а біля будівлі в громадському місці, де його можуть бачити інші жителі Запоріжжя, для яких Сталін — це один із керівників більшовицького тоталітарного режиму, який винен у геноциді українців 1932—1933 років. Саме таке рішення ухвалив Апеляційний суд Києва 13 січня 2010 року.
Чому ж правоохоронні органи та чиновники не перешкоджають прославлянню цього злочинця? Адже історичну роль Сталіна не можна назвати суперечливою або невиясненою. Ще з ХХ з'їзду правлячої у СРСР партії усі злочини сталінського режиму стали широко відомі та кваліфіковані як злочини проти людства та моральності. Крім того, в Україні діє Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій». У преамбулі цього закону підкреслюється, що «особливо важкою спадщиною минулого є масові репресії, що здійснювалися сталінським режимом... При судових і позасудових розправах грубо зневажалися норми Конституції, покликані охороняти права і свободи громадян, елементарні норми судочинства».
Але, хай як це парадоксально, нині в національному законодавстві відсутня пряма заборона пропаганди сталінізму. Тому, намагаючись виправити законодавчий казус, уже наступного дня після встановлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі народний депутат Верховної Ради України Степан Курпіль зареєстрував свій законопроект № 6371, в якому пропонує заборонити пропаганду сталінізму в країні. Законопроект ще не розглянутий і, вочевидь, не скоро буде розглянутий.
МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТ
Режим Сталіна засуджений ОБСЄ, ПАРЄ і Радою Європи нарівні з нацистським режимом. А це означає, що спорудження пам'ятника Сталіну є порушенням міжнародних норм.
У липні минулого року комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії виступив із резолюцією, що зрівнює сталінізм і нацизм і закликає до міжнародного засудження тоталітарних режимів. Автори резолюції «Возз'єднання розділеної Європи» констатували, що в XX столітті європейські країни постраждали від двох потужних тоталітарних режимів, які несли з собою геноцид і злочини проти людства, — нацистського та сталінського.
Парламентська асамблея Ради Європи своєю Резолюцією «Про злочини комунізму і необхідність їхнього засудження» (2006 рік), Празькою декларацією «Про Європейську свідомість та комунізм» (2008 рік), Резолюцією Європарламенту від 2 квітня 2009 року «Про європейську свідомість і тоталітаризм» висловила ставлення до комуністичних злочинів і прирівняла комунізм до нацизму.
Спираючись на європейські норми, влада повинна була б демонтувати запорізький пам'ятник і заборонити встановлення аналогічного монумента в будь-якому іншому українському місті, але, на жаль, досі вона цього не зробила, чим і продовжує дивувати Європу, куди Україна так прагне. Цікава думка комісара Ради Європи з прав людини Томаса Хаммарберга щодо встановлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі: «Звичайно, хтось може сказати, що є право на свободу слова і тому подібне... Але такі повідомлення є дуже невтішними. Меморіали повинні встановлюватися на честь жертв, а не на честь диктаторів».
СТАЛІН В АМЕРИЦІ
За випадковим збігом обставин менш ніж через місяць після встановлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі в меморіальному парку американського міста Бедфорд (штат Вірджинія) 1 червня 2010 року теж був встановлений бюст Йосипові Сталіну.
Встановлення бюста планувалася давно, але з року в рік відкладалася через гострі дискусії у суспільстві. З появою пам'ятника вони не припинилися, а лише розгорілися ще сильніше. Пам'ятник був установлений за кілька днів до річниці висадки союзників у Нормандії, або операції «Нептун», що була проведена 6 червня 1944 року. Керівництво меморіального комплексу пояснило рішення встановити бюст тим, що він є не даниною заслугам Сталіна, а нагадуванням про його велику роль у Другій світовій війні. Зокрема, це нагадування про те, що радянські війська відвернули на себе всю увагу гітлерівських армій, аби дати можливість союзникам безперешкодно висадитися у Франції і відкрити другий фронт. У меморіальному комплексі вже давно встановлені бюсти лідерам інших країн антигітлерівської коаліції: американському президентові Франкліну Рузвельту і британському прем'єрові Вінстону Черчіллю. Більшість американських громадян вважають, що пам'ятник Сталіну ображає ветеранів, яких традиційно вшановуватимуть під час меморіальних заходів. Багато ветеранів відмовилися від участі в торжествах. Хоча, на відміну від пам'ятників Черчіллю та Рузвельту, під бюстом Сталіна розміщена табличка, на якій розповідається про всі злочини радянського лідера. Зокрема, вона свідчить: «На згадку про десятки мільйонів загиблих у роки правління Сталіна і всіх тих, хто ціною особистих жертв героїчно заперечував перемогу його послідовників у холодній війні». Але навіть попри наявність цього напису, одна з асоціацій американських ветеранів уже оголосила, що добиватиметься знесення бюста радянського диктатора. На їхню думку, для того, щоб нагадати про роль Сталіна, досить було б однієї таблички, а не монумента. Інші ж розмірковують практичніше, заявляючи що бюст Сталіна ганьбить увесь меморіал і понизить рівень його відвідуваності, а отже, — згубно вплине на фінансування.
ГРУЗИНИ ПРОТИ ПАМ'ЯТНИКА СВОЄМУ ЗЕМЛЯКОВІ
Не байдужі до пам'ятників і на батьківщині Сталіна. У грузинському місті Горі (де народився майбутній диктатор) у ніч на 25 червня 2010 року демонтували пам'ятник Сталіну на центральній площі і перенесли його в «Музей російської окупації». Грузинська влада аргументувала своє рішення тим, що «Сталін був засновником Радянського Союзу і катом мільйонів людей, у тому числі й грузинів. У країні, яка є символом свободи, неприпустимо, аби в центрі міста стояв пам'ятник Сталіну, попри те, що він був етнічним грузином».
Через два дні в іншому грузинському місті — Ткібулі — теж демонтували пам'ятник Сталіну, який стояв у будівлі міської адміністрації. Хоча влада міста не пов'язує свої дії з якимись політичними причинами. Знесення пам'ятника проведене в рамках реконструкції центральної частини міста, що була запланована ще 2009 року.
БОРОТЬБА ІДЕОЛОГІЙ У МОЛДОВІ
24 червня 2010 року виконуючий обов'язки президента Молдови Міхай Гімпу підписав указ про призначення 28 червня Днем радянської окупації (28 червня 1940 року Червона армія увійшла в Бессарабію, приєднавши її до СРСР). Було вирішено зробити цю дату Днем пам'яті жертв радянської окупації і тоталітарного комуністичного режиму, у зв'язку з чим щорік проводити траурні заходи. 28 червня 2010 року на центральній площі Кишинева встановили меморіальний камінь «в пам'ять жертв радянської окупації і тоталітарного комуністичного режиму».
Указ викликав неоднозначну реакцію серед населення і політиків Молдови. Як і в Україні, на захист тоталітарного режиму виступили комуністи, які подали позов до Конституційного суду Молдови. Їхні дії, на подив, були дуже синхронними з протестами проти указу Міхая Гімпу, що проводяться в Росії, виступами мера Москви і заявами президента Росії. Як результат, 12 липня 2010 року Конституційний суд Молдови скасував указ про призначення 28 червня Днем радянської окупації. Головною підставою стало перевищення Міхаєм Гімпу своїх конституційних повноважень, оскільки лише парламент країни має право на призначення пам'ятних днів та свят.
Примітно, що цього ж дня до латвійського парламенту надійшли пропозиції про внесення поправок до Кримінального кодексу, що передбачають кримінальне покарання «за підтримку агресії СРСР або нацистської Німеччини». Згідно із законопроектом, за спробу підтримки, виправдання або заперечення тоталітарної агресії загрожуватиме до трьох років позбавлення волі.
ПРИМАРА СТАЛІНІЗМУ
У різних регіонах планети ставлення до Сталіна неоднозначне. Одні прагнуть його героїзувати і приписують йому успіхи в розвитку радянської держави, перемогу в Другій світовій війні. Інші нагадують, яку ціну заплатили різні народи за ці «досягнення»: мільйонні жертви ГУЛАГу, депортація людей за національною ознакою... Наприклад, лише в судовому процесі доведено, що близько чотирьох мільйонів українців були заморені голодомором, не кажучи вже про реальні цифри. А про Другу світову війну захисники Сталіна краще б і не згадували. Напередодні війни саме Сталін та його соратники знищили вище керівництво Червоної армії. А сам Сталін два роки співробітничав із фашистською Німеччиною, чим сприяв посиленню цієї держави і розв'язанню нею світової війни.
Сьогодні пострадянські держави — країни Балтії, Грузія, Молдова — докладають максимум зусиль, аби позбутися тоталітарного минулого, спадщини сталінізму. До недавнього часу Україна теж відносилася до групи цих країн, але зі зміною влади гуманітарна політика змінювалася кардинально. Тепер ми — єдина країна в Європі, де комуністи офіційно при владі, мало того, де Сталіну встановлюють пам'ятник.
КОМЕНТАР
Владислав ВЕРСТЮК, заступник голови Українського інституту національної пам'яті:
— Моє ставлення до встановлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі негативне, бо, встановлюючи будь-який пам'ятник, потрібно думати не про минуле, а про майбутнє. Вочевидь, в цьому випадку йдеться про Сталіна як творця тоталітарного режиму. На рівні Конституції, державних інститутів, політичного життя не говориться про те, що Україна прагне відтворити тоталітарний режим. Навпаки, на всіх державних рівнях підкреслюється, що ми будуємо демократичне суспільство, в якому немає місця тоталітаризму в будь-яких його виявах. Тому встановлення пам'ятників, пов'язаних із тоталітарним минулим, це безглуздий крок.
Я хотів би запитати в представників Комуністичної партії України: «Ви відмежувалися від тоталітарного минулого?». Наскільки мені відомо, сучасна КПУ не є спадкоємцем Комуністичної партії СРСР, оскільки реєстрована вже в незалежній Україні. Отже, інше запитання: «Або ви відверто заявляєте, що є спадкоємцями тоталітарної ідеології, тоді до вас буде вже зовсім інше ставлення, або ви нова політична сила, що виступає за соціальний захист людей»? Хоча які з комуністів «ліві», якщо вони пішли в коаліцію з олігархами...
З історичного погляду неможливо мати подвійну мораль: з одного боку, визнавати, що Сталін є ініціатором знищення мільйонів людей (репресії, Голодомор, насильницька трансформація суспільства, знищення цілих соціальних класів та груп), з іншого — розповідати, що Сталін був великим полководцем, який виграв війну. Неможливо одними достоїнствами перекривати численні злочини цієї людини. Злочин завжди залишається злочином. Якщо казати про «великого полководця», яким Сталін, на мою думку, не був (не мав військової освіти і сам безпосередньо арміями не керував, а був лише номінальним головнокомандуючим), то необхідно пам'ятати, якою ціною дісталася перемога в Другій світовій війні. Із 60 мільйонів жертв війни 28 мільйонів доводиться на Радянський Союз. Ця перемога була досягнута не завдяки військовій майстерності керівників Радянської армії, а завдяки безглуздому знищенню своїх людей.
Я не знаю, на кого розраховують ті, хто встановлює пам'ятники диктаторові. Невже вони думають, що молоде покоління знову «купиться» на їхню агітацію, чи вони хочуть, щоб у нас знову повторився сталінізм?
Наприклад, неможливо уявити, що в Німеччині можуть встановити пам'ятник Гітлеру, навіть у вигляді «прикраси будівлі». Ця держава відмежувалася від свого диктаторського минулого. Українцям теж потрібно попрощатися зі сталінським тоталітарним минулим раз і назавжди. Вочевидь, якби Президент України Віктор Янукович чітко висловився щодо цього питання, то, гадаю, не було б так багато бажаючих встановити пам'ятник Сталіну.
Необхідно пам'ятати, що загравання з тоталітарним минулим, у будь-яких виявах, як, наприклад, використання символіки, встановлення пам'ятників, веде до розколу суспільства. Використання історії як зброї у політичній боротьбі дуже небезпечне. Наш інститут неодноразово закликав всі політичні сили, що діють в Україні, не використовувати історію як ідеологічну зброю: залиште історію для вчених.
