...Пам'ятаю, як маялась я у піонерських таборах. Сумувала за домом. Як-небудь роззнайомлювалась із ровесниками, тільки до кінця зміни з'являвся смак до дружби. Тому прощальне вогнище додавало настроєві уже присмак суму. Та оскільки я ніколи не замислювалася - а чи щасливе у мене дитинство, воно, певно, було нормальним. Щасливим.
А нині перед моїм будинком, у новому спальному районі, з ранку до вечора хлопчики років 11-12 кидають "прицільно" м'яч в урну. Самі вигадали правила гри, навіть є азарт. На вигляд - діти пристойні, без лайливих зворотів у мові, натяків на тютюн або випивку. І як тільки уявляю, що ще два місяці, щодня вони цілитимуть в урну...
Мимоволі у пам'яті зринають не тільки вогнище, але й веселі КВК, концерти, навіть безглузде шикування на лінійках та ранкова сурма. Все-таки багато хто з нашого покоління не тинявся ціле літо під'їздами, не дихали розжареним асфальтом. Що ж коїться?
...На Київщині цього року зі 125 дитячих таборів відкрилося лише 40. З фотокореспондентом ми вирушили до Ірпеня. Цього року містечку повернули статус курорту (з 1986 року він знаходився в так званій четвертій "чорнобильській" зоні). Що там?
