За часів нескінченних суспільних трансформацій, коли руйнуються одні системи і приходять інші, коли крига дійсно скресла — дуже важко зберегти рівновагу. Коли під ногами затріщало, всі заметушилися в пошуках опори.
Судячи з соціологічних опитувань в Україні та в інших країнах СНД, рівень довіри до будь-яких суспільних інститутів, а саме міліції, системи медобслуговування, судів, уряду, взагалі до держави в цілому — ганебно низький.
Балансуючи на нестійких крижинах і потрапляючи то в град, то в дощ, наша людина переконується, що вищезгадані інституції більше заважають, аніж допомагають.
Який же «дах» вважається найнадійнішим? Усі рейтинги довіри побиває лише єдиний показник — рівень довіри до родини. Коли вирують суспільні катаклізми, рятувальне коло — приватне життя. Це насамперед — батьківська опіка, а окрім того — кохана людина.
Нехай бушує стихія, у вашому маленькому світі, немовби в центрі циклону, — спокій і взаєморозуміння.
Ось приблизно як у цих молодих людей на фотографії, які не звертають уваги на негоду, ховаючись під парасолькою, а дарують цю дорогоцінну увагу лише одне одному. Якщо за несприятливих умов любовний човен витримає, то, дасть Бог, і за сонячної днини не розіб’ється.
Не даремно в найвідомішому антитоталітарному романі ХХ сторіччя «1984» Джорджа Орвелла основним об’єктом переслідування з боку держави був «несанкціонований» любовний зв’язок головних героїв. Їхнє приватне життя і було тим острівцем свободи, де зберігалася людська гідність.
Тому так нашумів за радянських часів фільм із однойменною назвою, де в головній ролі був «голова колгоспу» Михайло Ульянов. І цього разу він розбирався зовсім не з показниками озимих, а в своїх складних родинних стосунках...
А улюбленим фільмом багатьох поколінь була й залишається картина «Ирония судьбы, или С легким паром!», тому що ніяка, навіть найблагополучніша, система не зможе замінити людині особистого щастя.
Хай живе приватне життя навіки-віків. Амінь!
