У минулому столітті Ленінградська вища партійна школа, денне відділення, мала традицію під час посвячення в слухачі бити першим томом «Капіталу» по голові.
А щоб відчули.
«Капітал» Карла Маркса не дає спокою вже давно й не одному поколінню людства. Скільки сказано? Скільки вилито? А виливають зазвичай лише бруд, і все немає спокою навколо «Капіталу». Ну, не правий Маркс, помилився, ну, шизофренічний криз. То дайте спокій разом з іншими філософськими трактатами, що виявилися помилковими й не підтвердилися історією. Нехай припадає пилом на полиці. Таж ні, не дає спокою безсмертний твір. Лише в Німеччині, за річної потреби в 500 примірників, з початку року вже придбано 2 400, і попит не знижується.
Це для книгопродавців попит з початку року, а для мислячої людини — з початку кризи. Людству властиво в період змін звертатися до класиків від філософії, але за всіх спроб забуття — живий друзяка Маркс. Точніше, живуть його постулати, й навіть запитані на початку XXI століття.
Безумовно, не просто так, а з приводу.
Ліберально-демократичний капіталізм, м’яко кажучи, наказує довго жити. Здавалося б, безсмертний постулат «ринок сам себе відрегулює» в трагічній тиші та за великого скупчення шанувальників йде в історію. Елементи націоналізації, планування — мов у страшному сні... А де б почитати? «Капітал» — далеко не белетристика. І «кавалерійським наскоком» його не перемогти. Чого варта лише суперечність між першим томом і четвертим, це за умови, що ви їх подужаєте й помітите. Проте Ніколя Саркозі вже сфотографувався з томиком «Капіталу», щоправда, не зрозуміло, з яким із чотирьох.
Разом із тим, апологети капіталізму вже потурбували прах Джона Майнарда Кейнса, який ще в період становлення капіталізму завзято захищав у ньому елементи планування. Теорія кейнсіанства мала досить багато послідовників, доки її не піддали забуттю прихильники саморегульованого ринку, які зазнали фіаско на наших очах.
Фокус ситуації в тому, що К. Маркс не має жодного відношення до подальших теорій побудови капіталізму. Теорія додаткової вартості та ідеологія класової боротьби є основою комуністичних і соціалістичних рухів, а не косметичного ремонту того чи іншого різновиду капіталізму. Це просто розгубленість теоретиків капіталізму перед дійсністю, що насувається. Важко роздивитися майбутні контури системи, коли в основі попередньої лежало лише споживання.
Першим претендентом на нобелівку є той, хто сформує контури майбутньої формації, відповівши на декілька запитань:
— чи можливе об’єднання ринків Заходу, СНД, Китаю, Індії, Азіатського й Арабського регіонів, Бразилії на основі вироблених або запропонованих самим життям нових принципів ринкової економіки? Чи це утопія?
— де межа достатності введення планових елементів, приватизації та контролю?
— що запропонувати замість ідеї споживання як основи розвитку?
— що слідує за ліберальною демократією?
Петра Миколайовича Симоненка не покликали в шоу «Свобода на Інтері». А, тим часом, не погано було б у нього про це запитати (може він щось чув?), бо складається таке враження, що «привид» комунізму повертається.
