Хоч там як крути, а Україна й космос нероздільні. Цей зв’язок міцно встановився на зорі космонавтики, й розірвати його тепер просто неможливо. Українське походження мали такі батьки теорії польотів у світовому просторі, як Костянтин Ціолковський (до речі, повне прізвище Ціолковський-Наливайко), Микола Кибальчич, Юрій Кондратюк. У Київському політесі вчилися Сергій Корольов і Володимир Челомей (конструктор відомої ракети-носія «Протон»). Ракетна техніка взагалі пішла, до речі, з просторів «неньки»: перші у світі бойові ракети (після китайських дослідів, що канули в Лету до н.е.) створив нащадок українських козаків генерал-лейтенант Олександр Засядько, він же організував у російській армії першу ракетну роту. А іменами Янгеля й, пізніше, Уткіна (генеральних конструкторів КБ «Південне» в Дніпропетровську, творців серії балістичних ракет, зокрема й «Сатани» й «Скальпеля») на Заході лякали дітлахів ще у 1950-х рр.
Останніми роками діяльність у цій галузі дещо вщухла, але, як вважають у Національному космічному агентстві України (НКАУ), тепер Україна виходить на новий виток в освоєнні космосу.
БУДУТЬ ГРОШІ — БУДЕ КОСМОС
Сьогодні НКАУ координує роботу понад 40 підприємств, зокрема таких гігантів, як «Південмаш», де виробляють ракети-носії, КБ «Південне» ім. М.Янгеля, де їх проектують, підприємства «Комунар», «Хартрон», «Укркосмос», «Горизонт», «Київський радіозавод», мережа науково-дослідних центрів й інститутів. Усі вони зосереджені в шести географічних точках — Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові, Чернігові й Криму. Для управління супутниками в Україні також створено єдиний наземний автоматизований комплекс управління (НАКУ), що включає центри управління польотами космічних апаратів, приймання наукової інформації, її обробки, контролю навігаційного поля та космічного простору.
Основна продукція, якою можуть похвалитися українські виробники, — це насамперед ракети-носії для доставки супутників на орбіту. Їхній спектр широкий — від «космічного пікапа» типу «Циклон-3», що бере на борт 600 кг вантажу, до «ваговоза» «Зеніт-3SL», що витягує за межі планети добрих шість тонн. Нині йдуть роботи зі створення потужної ракети-носія «Циклон- 4» з високоточною системою управління й збільшеним запасом палива, з наступного року планується запускати їх по 6 на рік. Новий напрямок — використання переобладнаних міжконтинентальних балістичних ракет РС-20 (більше відомих під натовською класифікацією як SS- 18 «Сатана»). В цьому проекті, що отримав назву «Дніпро», Україна активно співпрацює з Росією. Спочатку в цій програмі фігурував і Казахстан, але лише на правах власника космодрому Байконур, який нині орендують все ті ж росіяни (так що, зустрівши в літературі згадку про казахів-учасників, не вірте своїм очам). Перша модель — «Дніпро-1» (маса корисного навантаження 3,5 тонни) — вже здійснила два виведення на орбіту супутників, а дебютний запуск «Дніпро-М» з вантажопідйомністю 5 тонн заплановано на 2003 рік. Зазначимо, що ресурс модернізованих ракет «Сатана» дозволить використовувати їх до 2007 року.
Цікавим є той факт, що українська космічна галузь здатна виробляти не лише транспорт — ракети-носії. Якщо авіаційне бортове обладнання вітчизняного виробництва не завжди дотягує до міжнародних норм, то в космосі — інша картина, й досвід у наших виробників уже є.
Заступник директора заводу «Київприлад» з маркетингу Леонід Перегончук так прокоментував цей факт:
— Безумовно, Україна здатна виробляти обладнання для потреб космосу. Покладене на нас завдання з розробки та виробництва систем управління космічними апаратами «Компарус» для МКС (міжнародна космічна станція ) «Альфа» ми виконали на сто відсотків. Апаратура радіоуправління (вона є чотириконтейнерним варіантом, два з яких наші, а два — російські) нині відмінно діє в службових модулях МКС «Зоря» й «Зірка» безпосередньо на орбіті. Наше підприємство має потужний потенціал у розробці та виробництві найсучаснішої продукції для космосу й готове виконувати подібні замовлення, але, як ви розумієте, все залежить вiд коштiв. За належного фінансування ми здатні забезпечити космічну галузь високоякісними бортовими та наземними системами управління, апаратурою командних радіоліній і радіотехнічних систем для супутників.
Взагалі, Україна може бути супердержавою, принаймні в космосі. Тільки їй потрібні для цього гроші.
ВИЩЕ ЗА ЗІРКИ — ЛИШЕ ПОЛІТИКА
Те, що позаземний простір набуває для землян не лише нав’язливого відтінку комерції, а й щосили політизується, Україна відчуває на собі як ніхто. Політ Леоніда Каденюка, першого українського космонавта, став не більше ніж рекламним трюком. Наші друзі з мису Канаверал показали: мовляв, ми не лише визнаємо Київ у космосі — ми активно з ним співпрацюємо. На цьому хвалена співпраця, власне, й закінчилася — Україна не бере сьогодні участі ні в одній iз американських наукових космічних програм, втім як і європейських. Запуск супутників під американським та іншими прапорами українськими ракетами — стовідсотковий бізнес, не більше. «Дешева доставка вашого вантажу на орбіту, точно і вчасно!» — ось гасло цієї спільної діяльності, ні про яку науку, зрозуміло, не йдеться. Запускаючи іноземні супутники, українські фахівці навіть точно не знають, що там за начинка, для яких цілей. Та це й не повинна хвилювати — адже проїзд оплачено!
Кажучи про міжнародну співпрацю, НКАУ згадує передусім свої проекти «Морський старт» і «Старт з пустелі». Обидва, як свідчать назви, належать до сфери так званих пускових послуг і до освоєння космічного простору та наукових досліджень вiдношення не мають, хоча й вельми цікаві з технічного погляду. Участь у розробках американської компанії «Боїнг» і норвезької «Кварнер» додає їм незабутнього присмаку комерції. Хоч і від цього, зрозуміло, нікуди не подітися.
А дійсно, серйозний шлях України в космос очевидний — або з Росією, або… з Китаєм, або ж (що, певно, найреальніше й найраціональніше) з обома разом. Щодо російських партнерів, питань не виникає — наші виробники (наприклад, керівники того ж «Київприладу») зазначають, що практично всі розробки проводяться «навпіл» iз росіянами. А з Китаєм сьогодні ми дуже товаришуємо в авіаційній сфері, але вже тепер iдуть розмови про поширення цієї дружби за межі стратосфери. Передумови очевидні: Пекін рветься в космос (за останніми даними, готується перша група китайських космонавтів), а Україні потрібні кошти й надійні партнери, які збираються реально співпрацювати, а не запрошувати на другорядні ролі в рекламному шоу з умовою: «Ти лети, але нічого не чіпай».
У той же час зі споконвічно «незалежною» послідовністю (чи мудрістю?) Київ припускається цікавих помилок. Ось одна з них. Відомо, що згадана міжнародна космічна станція МКС не має офіційної назви. Запропоноване американцями — «Альфа» — у Москві відкинули, вельми резонно помітивши, що назва передбачає «першу». Однак для російських (однаково й українських, до речі) завойовників космосу це дев’ятий (!) досвід експлуатації орбітальної станції. Поки американці, наче нічого й не було, використовують назву «Альфа». Росавіакосмос залишається вірним своїм принципам. А от українське космічне агентство чомусь заглянуло в рота Вашингтону, й представники нашої космічної галузі і в коментарях, і в рекламних проспектах, і в каталогах на всю котушку «альфують».
…І КОМБАЙНИ З ВЕРТИКАЛЬНИМ ЗЛЬОТОМ
Зовсім неспроста сьогодні НКАУ пропонує достроково ухвалити нову Національну космічну програму, яка набрала б чинності 2002 року (на період до 2006 року) і яку Верховна Рада має розглянути вже цього року. Адже чинна, за якою наша космонавтика живе з 1998 року, розрахована на період до 2003 р., тобто начебто поспішати немає причин. Однак, як вважають у космічному відомстві, сьогодні до освоєння всесвіту ставляться абсолютно інші вимоги, ніж три роки тому. Сенс подібних змін вельми прозаїчний: зі зрозумілих причин різко скорочено обсяг військових замовлень, на яких традиційно будувалася галузь ще з радянських часів (гадаю, 1998 року можна було передбачити подібний нюанс), і повним ходом iде комерціалізація космосу.
Крім виконання замовлень вітчизняних і іноземних клієнтів, підприємства космічної галузі мають сьогодні стратегічне завдання — максимальне використання своїх суперсучасних технологій для більш «приземлених» сфер: виробництва товарів і послуг для пересічного споживача. Саме це диктує й нещодавно прийнятий Указ Президента «Про використання космічних технологій для інноваційного розвитку держави». Цій новоявленій стратегії буде присвячено й виставку «Космічні технології — на службi суспільству», яку планується провести наприкінці літа в Києві. Слід додати, що «приземлення космосу» вбиває, за задумом, відразу «зграю» зайців: зберігається потенціал підприємств, останні заробляють собі гроші самі, створюються нові робочі місця, плюс державі приємно — створюється конкуренція імпортним товарам.
Що ж запропонують нам ракетобудівники, крім телепередач про українську культуру на хінді та івриті (серед завдань нашої космонавтики — забезпечення супутникових передач Національного каналу іномовлення й каналу «Культура» на Європу, СНД і Близький Схід)? Найближчим часом планується відмовитися від закупівлі «беушних» автобусів і тролейбусів за кордоном — їх вироблятимуть українські підприємства. Знаменитий «Південмаш», який на сьогодні освоїв подібну продукцію, поповнить свою номенклатуру зернозбиральними комбайнами й тракторами потужністю 80–100 к.с. Втім, південмашівцям не звикати: за славних радянських часів, крім «дешевих і зручних у використанні» міжконтинентальних балістичних ракет, завод випускав понад 50 тис. тракторів на рік.
У Харкові вже випускають сучасні телевізори марки «Берізка», а взагалі планується «космічними» телеящиками, аудіо- й відеоапаратурою з лейблом «мейд ін Юкрейн» створити серйозну конкуренцію таким маркам, як «Панасонік», «Соні» й ін. — принаймні на нашому внутрішньому ринку. У НКАУ вважають, що українському виробнику таке завдання під силу.
Можуть «зоряні корабели» виробляти й рентгенівську діагностичну медапаратуру, що за якістю не поступатиметься західним зразкам. Причому за ціною як мінімум втричі нижчою (комплект такої апаратури коштує в Європі не менше ніж 100–120 тис. доларів).
Однак найцікавішим, мабуть, є план порятунку української енергетики за допомогою космічних технологій. Передусім наші теплоелектростанції незабаром будуть оснащені спеціальною апаратурою для спалювання некондиційного палива, наприклад, низькоякісного вугілля. Однак це — далеко не все. Космічна галузь спроможна виробляти якісне обладнання для вітряних електростанцій, і вже сьогодні в Криму працюють два види вітрогенераторів виробництва того ж таки «Південмашу». На думку фахівців, через тридцять років наша енергетика на 25–30 відсотків залежатиме від того, куди вітер дує (у прямому значенні).
Згідно з розрахунками, за допомогою всіх цих заходів до 2005 року Україна замінить власною продукцією нинішній імпорт на 200 млн. доларів. До того ж, буде створено 50 тис. робочих місць. Як то кажуть, мріючи про космос, думаємо про землю.
