Учора в Україні вшанували пам'ять загиблих воїнів-афганців. З нагоди виведення радянських військ з території Афганістану, яке завершилося 15 лютого 1989 року, перші особи держави поклали квіти до Меморіального комплексу українським воїнам. За офіційними даними, в Україну з цієї війни не повернулося чотири тисячі військових. Як сьогодні згадують про афганську війну самі учасники бойових дій, читайте у коментарях «Дня».
Володимир ЧУБАРИК, учасник війни в Афганістані, директор виконавчого регіонального підрозділу фірми «Габен»:
— Внесок нашої держави, на мою думку, полягає у тому, що левова доля її учасників припадала на українців. Якщо брати у процентному співвідношенні, то близько 20% наших громадян були у складі військ, присутніх у Республіці Афганістан. За часів СРСР не дуже переймалися долею тих людей, які повернулися з війни, так само бачимо й нині. А Українська держава могла нині хоча б оплачувати психологічні консультації, лікування у реабілітаційних центрах тощо. Зараз учасники війни в Афганістані мають певні пільги, але вони незначні. Вони не компенсують того, що люди, які пройшли те жахіття, стали жорстокішими. У декого це почуття проходить, а в декого осідає на все життя. Серед моїх знайомих хлопців багато хто потрапив до якихось угруповань. У мене теж були пропозиції працювати у гарячих точках СРСР, такі запрошення надходили прямо й відкрито. З одного боку, участь у війні мене загартувала, бо життя в екстремальних умовах позначається на характері. І тепер мені легше ставити цілі і їх досягати. А з іншого боку, негативний осадок лишився на все життя, бо та жорстокість, людські смерті та каліцтво, які довелося бачити на власні очі, не можна викреслити з пам'яті одним махом, а жити з такими спогадами непросто.
Павло КАЛЕНИЧ, директор агрофірми «Ольгопіль», Вінницька область:
— Сьогодні я розумію, що участь українських військ у війні в Афганістані була результатом радянської ідеології. На початку війни в 1978 році мені було 18 років і пам'ятаю, з якою гордістю я тоді сприйняв звістку про те, що наші хлопці будуть воювати в Афганістані. Ця війна сприймалася як наш інтернаціональний обов'язок. На той час я був активним комсомольцем і відчув на собі, наскільки радянська ідеологічна машина досить сильно діяла, щось на зразок фашизму. Мені довелося після навчання 1992 року побувати в Німеччині та спілкуватися з німцями-учасниками Великої Вітчизняної війни. Так сьогодні там самі люди дивуються, наскільки з приходом Гітлера до влади німці самі повірили в те, що вони вища раса і їм потрібно завоювати весь світ. Таку ідеологічну «школу» пройшли й ми. Наразі я вже не думаю, що ця війна була нам потрібна, проте дуже з великою шаною і повагою ставлюся до тих, хто пройшов слідами тієї чужої війни. Наші воїни виконували свій громадянський обов'язок і були вірні присязі, вони виконали свій обов'язок, заплативши важкими моральними і фізичними травмами. Головне, щоб сьогодні про них Українська держава пам'ятала.
