Учора за ініціативи «Українського форуму» в Києві відбувся круглий стіл на тему: «Бухарестський саміт НАТО: підсумки і перспективи». Газета «День» попросила екс-міністра закордонних справ України Анатолія Зленка, як одного з учасників круглого столу, дати власну оцінку результатів Бухарестського саміту.
— Справді, надходить дуже суперечлива інформація, якій важко дати адекватну оцінку. Що стосується дипломатії, то, звичайно, все робиться для того, щоб подати підсумки Бухарестського саміту як подію неординарну, як подію, яка в тій чи іншій мірі задовольняє кожну зі сторін. На мій погляд, було знайдено оптимальне рішення, яке задовольняє всіх і, в першу чергу, зацікавлені сторони. У Великій політиці, не говорячи про дипломатію, не варто використовувати такі терміни, як «переможець» чи «переможений». Тим більше, коли існують серйозні розбіжності в оцінці результатів Бухарестського саміту стосовно України різними його учасниками і особливо засобами масової інформації, головним чином, провідних зарубіжних мас-медіа. Компромісне рішення, яке було на знайдено на Бухарестському саміті, дає підстави як одній, так іншій стороні зосередитися на тому, щоб належним чином оцінити, зробити висновки і зорганізувати велику роботу, на яку чекають. Потрібно зосередитися на головному: оцінити наші можливості, зробити все можливе для того, щоб закрити ті питання, які викликають на сьогоднішній день неоднозначну оцінку, заспокоїти і переконати наших основних партнерів, які ще сьогодні не сформували свою позицію або знаходяться в зоні очікування, в тому, що Україна дійсно рухається правильним шляхом. Я сподіваюсь, що керівництво держави зробить належні висновки з цього і зможе розставити акценти на головних питаннях. Крім цього, зможе організувати одне з головних питань, яке, мені здається, весь час знаходиться у підвішеному стані, — контрольний механізм щодо того, як виконуються План дій Україна — НАТО, щорічний Цільовий план, а також усі інші зобов’язання, які взяті Україною в контексті євроатлантичної інтеграції. Коли ми покажемо державницьку позицію у цих питаннях, то, я думаю, наші партнери нас краще зрозуміють. Головне, що вони зрозуміють, що тут немає якоїсь гри на якійсь політичній шахівниці, а є реальне бажання і реальні намагання вирішити питання, пов’язане з євроатлантичною інтеграцією. Головним у нашій подальшій роботі на будь-якому напрямку має бути відхід від ситуативних підходів до здійснення прогнозованих зовнішньополітичних заходів. Сьогодні твориться нова карта геополітичної реальності. Нам слід бути активним гравцем як на міжнародній арені, так і на світовій політичній шахівниці. Тим більше, що ми стали волею долі учасником Великої політики. Але при цьому завдання мають бути співмірними з нашими можливостями. Не можна видавати бажане за дійсне.
— Анатолію Максимовичу, ви бачите, що Партія регіонів виступає рішуче проти цього і більшість населення поки що не підтримує ідею вступу України до Альянсу. Та й Росія виступає проти розширення НАТО на схід. Що треба робити українській владі, щоб більшість політичних сил і загалом більшість населення підтримало євроінтеграційний курс нашої країни?
— Тут напрошується дуже проста відповідь. Влада повинна це врахувати у своїй подальшій організаційній роботі.
Треба більше зосередити увагу саме на цих напрямах, знайти відповідні форми і методи роботи з кожним окремо взятим партнером і намагатися використати всі важелі як можливого впливу, так і привернення до себе уваги з тим, щоб переконати або довести нашу спроможність чи готовність до співпраці в рамках євроатлантичної спільноти. Я глибоко переконаний у тому, що такі висновки будуть зроблені, і відповідно будуть задіяні всі міністерства, які мають причетність до виконання всіх планів, які сьогодні виконує Україна.
— Анатоліє Максимовичу, а що робити з російським фактором? Адже Росія постійно заявляє, що не сприймає розширення НАТО. В інтерв’ю «Дню» російський посол Віктор Черномирдін, зокрема, зазначив: «НАТО — військовий блок з ядерною зброєю». Ми знаємо, що це таке, що за цим стоїть, що за цим може бути».
— Дійсно, Росія має свої інтереси і вона готова захищати їх будь-яким способом. Тим більше, вона не приховує, що розширення НАТО буде загрожувати національним інтересам Російської Федерації. Ми це чули неодноразово. Чули й раніше, і зараз чуємо. Це позиція російської сторони. Ми не можемо ігнорувати таку позицію, як позицію кожної конкретної сторони, яка відповідає інтересам конкретно взятої країни. На мою думку, для того, щоб було краще розуміння позиції, як російської, так і української сторони щодо вступу до НАТО, перш за все, необхідно провести різнорівневі переговори з представниками Росії. Це потрібно для того, щоб повністю викласти свою позицію, свої аргументи за вступ до НАТО і відповідно вислухати російську сторону з точки зору аргументів проти. Можливо, відразу не вдасться дійти до одного знаменника, але початок таких переговорів — це вже буде позитивний фактор у тому розумінні, що позиції можна зблизити або зняти агресивну риторику, яка сьогодні панує в українсько-російських відносинах.
— Але ж міністр закордонних справ Володимир Огризко і заступник голови Секретаріату Президента Олександр Чалий говорять, що на останній зустрічі президентів Росії та України в Москві це питання порушувалося.
— Це дуже добре, що вони порушували це питання. Але, на мою думку, це виглядає трішки спонтанно. Треба це питання перенести в площину постійного діалогу, так, як це, наприклад, робиться по Чорноморському Флоту, де створена відповідна підкомісія, яка час від часу збирається і на регулярній основі веде переговори і пошук вирішення складних питань, які сьогодні стоять, зокрема, щодо делімітації акваторії Азовського моря і Керченської протоки та континентального шельфу Чорного моря. Я думаю, якщо ми переведемо цей діалог на постійну основу — це дасть нам можливість частіше викладати свою позицію на користь, скажімо, вступу, а з іншого боку — вислуховувати російську сторону з точки зору заперечень Москви. І це змога краще усвідомити ті розбіжності, які існують у наших відносинах з цього дуже чутливого питання для російської сторони.
— До речі, Анатолію Максимовичу, як ви сприймаєте озвучений газетою «Комерсант» діалог між російським і американським президентами, у ході якого Володимир Путін заявив, що «Україна — це навіть не держава», і у випадку вступу до НАТО може припинити своє існування як єдина держава?
— По-перше, я гадаю, що потрібно отримати з достовірних джерел достовірну інформацію про те, що така заява мала місце. У політиці достовірне джерело має величезне значення. Це можна отримати або від російської сторони, або тієї сторони, яка дала витік цієї інформації з зустрічі, у якій брав участь російський президент Володимир Путін. Коли така інформація буде отримана, не гіпотетична, а конкретна, і коли це джерело назве себе, тоді, звичайно, має бути повністю використаний дипломатичний інструментарій для того, щоб розставити всі крапки над «і». З цього приводу може бути заява Президента, міністра закордонних справ, прем’єр-міністра. У нас тут є певна ієрархія і відповідні правила гри. У всякому разі, якщо це підтвердиться, то ми маємо право діяти відповідно. Я вважаю, що в цьому контексті має бути адекватно жорстка заява. Дипломатія завжди сильна, а політика тим більше, коли вона посилається на конкретне джерело. А коли посилається на так званий вислів, хтось десь щось сказав і з цього піднімати бурю в стакані води — це не прикрашає ні дипломатію, ні політику, ні конкретно державу.
— Як ви гадаєте, чи можна сприймати звільнення Президентом послів України в Німеччині і Росії під час Бухарестського саміту, як простий збіг обставин чи все-таки як провал нашої дипломатії саме на цих напрямах?
— Я не можу адекватно оцінювати це рішення. Це рішення приймає Президент, який відповідно до Конституції керує зовнішньополітичною діяльністю і, звичайно, він краще володіє всією ситуацією щодо конкретних постів. Очевидно, він має підстави. Я не думаю, що тут можуть бути співпадіння. Я знаю одного та іншого посла. На мій погляд, вони є сприйнятними людьми і були готові виконувати та забезпечувати ту місію, якою були наділені. Зрозуміло, що приймаючи такі рішення, треба володіти достовірною і повною інформацією. На жаль, у мене такої інформації немає.
— Анатолію Максимовичу, на вашу думку, що потрібно зробити Україні, щоб зняти занепокоєння Німеччини і на саміті міністрів закордонних справ НАТО в грудні цього року заручитися підтримкою цієї країни?
— Треба врахувати те, що саме сказала Німеччина. Потрібно більше уваги приділити питанню усунення всього того, що викликає сьогодні занепокоєння з боку Берліна. Для цього існує дуже простий засіб — посилення роботи в цьому напрямi, щоб доводити конкретними діями, рішеннями і позицією країни щодо євроатлантичної інтеграції. Жорсткий прагматизм має бути у відносинах з будь-якою країною, а тим більше у ситуації, яка виникла сьогодні з конкретною країною, у даному випадку — з Німеччиною. Незважаючи на трагічні сторінки історії України, з Німеччиною у нас складаються нормальні стабільні відносини, підтримується необхідний політичний діалог, зростає товарообіг, має місце постійний культурний обмін. Свого часу, на початку 90-х років, Німеччина багато зробила для входження України в систему міжнародних відносин. Цього не варто забувати. Тому, коли виникають певні труднощі, їх не слід драматизувати.
