10 січня своє сімдесятиріччя відзначила одна з провідних областей країни — Запорізька. Місцева влада провела традиційні для таких випадків презентації краєзнавчих видань, відкрила виставки, оголосила підсумки творчих конкурсів. З ювілеєм запоріжців привітали голова обладміністрації та глава обласної ради. Надіслали свої привітання й Президент зі спікером, але жоден з керівників країни чомусь так і не вшанував козацький край своєю присутністю. Не приїхав навіть міністр регіонального розвитку, якому побувати на подібному заході належало, здавалося б, за службовим становищем.
Таке байдуже ставлення вищих посадових осіб держави до регіону, на долю якого припадає 70% усіх автомобілів, що випускаються в країні, 17% сталі й готового прокату, третина вироблюваної електроенергії, дивує. А заразом і наштовхує на питання: а чи може взагалі область, що має цілу низку виробників унікальної продукції («Дніпроспецсталь», алюмінієвий, титано-магнієвий комбінати, трансформаторний і моторобудівний заводи й ін.), є великим роботодавцем і донором держбюджету, ефективно відстоювати свої власні інтереси перед столичними чиновниками, котрі не зважають на її свята, не кажучи вже про буденні проблеми?
ПРЕМ’ЄР, СПІКЕР, ПРЕЗИДЕНТ
Не можна сказати, що вищі керівники країни зовсім не цікавляться проблемами й життям області. У червні минулого перед’ювілейного року ознайомитися зі справами в запорізькому регіоні приїжджала Юлія Тимошенко. У вересні, в самий розпал гострої парламентської кризи, з одноденним візитом у області побував тодішній спікер Верховної Ради Арсеній Яценюк, а в жовтні Запоріжжя відвідав і сам Президент Віктор Ющенко.
Прем’єр провела на Запорізькій АЕС розширену нараду з питань атомної енергетики й вислухала доповідь голови ОДА про нагальні проблеми регіону. Загалом, вона залишилася задоволена рівнем і темпами розвитку області та пообіцяла запоріжцям допомогу, заявивши, що хоче стати партнером місцевої влади.
Арсеній Петрович під час свого короткого вояжу встиг побувати на Запорізькому автомобільному заводі й пообіцяти його керівництву всіляку підтримку та преференції, а також перевірити перебіг робіт з утилізації боєприпасів на артбазі в селі Новобогданівка.
Глава держави під час свого перебування в місті оглянув будівництво багатостраждального моста через Дніпро, відзначивши важливість цього об’єкта для України, побував на Дніпровській ГЕС і, звісно, відвідав історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» у Національному заповіднику «Хортиця». Очікувалося відвідування Президентом «Запоріжсталі», провідного металургійного підприємства в регіоні, що забезпечує роботою двадцять тисяч людей. У розпал економічної кризи це було б цілком зрозуміло, й міліція вже репетирувала зустріч і супровід лідера країни по запорізькому проммайданчику, але, напевно, щось у Віктора Андрійовича, як завжди, не склалося.
Чи принесли області практичну користь ці vip-вояжі? На жаль, жодної. За словами запорізького мера нинішнього року обласний центр не дорахувався 106 мільйонів гривень на виплату заробітної плати бюджетникам, на закупівлю енергоносіїв у лікарнях, школах і дитячих садках. А на продовження стратегічно важливого не лише для області, а й для країни загалом будівництва моста нинішнім бюджетом виділено лише 100 мільйонів, чого вистачить якраз на консервацію будівництва.
Мер заявив, що міська влада вперше за багато років отримала від держави такий «сюрприз» і якщо найближчим часом ситуацію не буде виправлено, «загострення відносин між органами місцевого самоврядування та центральною владою буде неминучим».
ВИЩИЙ ЗАКОНОДАВЧИЙ ОРГАН
Після скасування конституційною реформою 2004 р. мажоритарних округів стало зрозуміло, що вищий законодавчий орган перестав адекватно відображати регіональне представництво українського суспільства. Наприклад, народний депутат Микола Томенко ще минулого року озвучував дані вітчизняних експертів про те, що лише 39% парламентаріїв зі складу нинішньої Верховної Ради є істинними представниками областей, тоді як 61% народних обранців уже давно проживають у столиці.
І дійсно, чи можуть такі депутати, як Бабурін, Соболєв або Сухий (наші колишні земляки), маючи постійним місцем проживання місто Київ, детально знати нагальні проблеми свого регіону й ефективно відстоювати його інтереси перед «центром», на який самі давно вже перетворилися?
До того ж, пропорційна система виборів (лише за партійними списками) призводить до ситуацій, коли до парламенту потрапляє представник області, якого не підтримали місцеві виборці. Наприклад, на парламентських виборах 2006 р. до Верховної Ради було обрано лідера запорізької обласної організації СПУ Сергія Кузьменка, тоді як його партія в області навіть не пройшла тривідсоткового бар’єру.
Розрізнені політичними інтересами своїх фракцій, а часом і не маючи опори серед населення регіону, запорізькі депутати, схоже, не в змозі консолідовано відстоювати права своїх виборців. І проголосований, зокрема й ними, бюджет на 2009 рік, що викликав жах у місцевої влади, — яскраве цьому підтвердження.
НЕВДАЛІ СПРОБИ РЕФОРМ
На думку міністра регіонального розвитку й будівництва Василя Куйбіди, озвучену ним в інтерв’ю «Дзеркалу тижня», сьогодні в державі немає комплексної концепції реформування системи місцевого самоврядування й адміністративно-територіального устрою країни. Крім того, чиновники взагалі не мають єдиного розуміння того, якою має бути регіональна політика в Україні й якими мають бути її цілі. Профільне міністерство, що займається питаннями регіонального розвитку, вперше було створено лише 2007 року й, за словами його керівника, повноцінну роботу змогло розпочати лише півроку тому. До цього всі проблеми, пов’язані з областями й територіями, вирішувалися спеціальними регіональними управліннями й комітетами в складі Міністерства фінансів, Президентського Секретаріату та Верховної Ради. Швидше за все, рішення цих органів були слабо скоординовані між собою, що теж вносило певне сум’яття й створювало проблеми на місцях, особливо при отриманні субвенцій з держбюджету.
Можливо, саме через відсутність єдиної й узгодженої концепції соціально-економічного розвитку регіонів усі спроби центральних інституцій влади реформувати систему місцевого самоврядування зводяться до звичайного перекроювання кордонів адміністративних районів або боротьби за монополізацію частини регіонального адмінресурсу на користь одного з лідерів країни. Так було 2005 року, коли реформувати адміністративне управління за рахунок збільшення територіальних громад намагався віце-прем’єр Роман Безсмертний. Так само вийшло й 2008-го, коли Президент домагався від Верховної Ради розгляду його поправок до Законів «Про місцеве самоврядування» та «Про обласні державні адміністрації», які дають право губернаторам ветувати рішення обласних рад, що викликало чимало нарікань з боку останніх. У свою чергу, Верховна Рада у вересні спробувала скасувати своєю постановою право глави держави особисто призначати виконувачів обов’язків голів ОДА, яким Віктор Андрійович відверто зловживав.
Тим часом, проблеми, з якими найчастіше стикаються органи місцевої влади, лежать в економічній площині, а не в адміністративній. І пов’язані вони з незадовільним фінансуванням державою різних регіональних програм, громіздкою тендерною системою та несправедливим розподілом податків.
СТАНОВИЩЕ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ
На жаль, регіональна влада останнім часом також стала заручником політичної волі й амбіцій центру.
Згадана реформа 2004 року, що змінила виборчу систему як у загальнодержавному, так і в обласному масштабі, по суті, перетворила фракції місцевих рад на такі собі сателіти «старших братів» у Верховній Раді. У результаті органи місцевого самоврядування не рідко втягувалися в абсолютно не потрібні їм політичні процеси й розбірки, явно ініційовані з Києва.
З одного боку, регіональні депутати-запоріжці ніяк не можуть добитися від своїх столичних колег виділити бюджетні кошти на ті ж таки мости або на розв’язання проблем у ЖКГ. Із другого боку, столичні запросто змушують своїх «молодших партнерів» погрожувати «імпічментом» запорізькому губернаторові через його зустріч із ветеранами УПА (питання про недовіру голові ОДА було винесене на порядок денний облради під тиском одного з депутатів ВР), влаштовувати в області істерики з приводу Голодомору, НАТО й російської мови. Або штампувати рекомендовані політичні звернення Запорізької обласної ради то до Парламентської Асамблеї Ради Європи із засудженням указу Президента про достроковий розпуск Верховної Ради (2007 рік), то до жителів області із закликом надати допомогу «братському осетинському народу», потерпілому від воєнної агресії Грузії.
Не краще йдуть справи і з обласними держадміністраціями. Згідно зі 118-ю статтею Конституції керівник ОДА призначається Президентом за поданням Кабінету Міністрів і є відповідальним перед обома структурами. Глава держави, однак, вигадав спосіб, як обійти це положення й призначати своїх представників у областях, ні з ким не радячись. Губернаторів почали замінювати виконувачами обов’язки, процедура призначення яких Конституцією чітко прописана не була. У результаті та ж Запорізька область протягом майже цілого року не мала законно призначеного керівника, переживши двох в.о.
Звісно, таким губернатором легше керувати з президентського Секретаріату, втягувати в політичне протистояння, не пускати на наради до Кабінету Міністрів, якому він підзвітний згідно із законом.
А про ступінь впливовості такого керівника та його здатність ефективно відстоювати інтереси ввіреного йому регіону, гадаю, годі й говорити. І відсутність на ювілеї області вищих чинів держави цьому приклад.
