На вчорашній прес-конференції, присвяченій підготовці до ЄВРО-2012, віце-прем’єр-міністр України Борис Колесніков підкреслив, що проведення ЧЄ покращить не лише інфраструктуру чотирьох міст-господарів. «Ми ж не зможемо будувати дороги лише в них. Та інфраструктура, яку ми побудуємо, стане відмінною базою і для подальших удосконалень». Проте днями на одному з інформаційних сайтів з’явилися коментарі іноземних футбольних фанів, які приїздили в березні до Києва на матч між англійським «Манчестер-сіті» та українським «Динамо». Враження, які лишилися у них від української столиці, не найкращі: міліціонери не знають англійської, тому пояснити, як доїхати в певне місце, не можуть; транспорт переповнений, і жодної англомовної таблички, щоб зрозуміти, куди він може довезти; завеликі ціни на продукти харчування та проживання; сміття на вулицях. І все це на тому фоні, що буклети, які вже розповсюджують у Європі перед чемпіонатом з футболу Євро-2012, обіцяють чисті та озеленені вулиці, європейські готелі за доступними цінами, приязний персонал і мапи міста ледь не на кожному кроці. Як бачимо, поки що все це лише у планах влади, які треба реалізувати менше ніж за рік.
Столична мерія вже заявила, що буде розробляти Програму розвитку туризму Києва на найближчі роки. Але очевидно, що така програма уже давно мала бути в дії. Бо за висновками представників туристичних агенцій, які взяли участь у круглому столі КМДА «Туристична привабливість міста Києва», місто не готове до Євро-2012. Так, лише на 15% вирішено питання з харчуванням та розселенням приїжджих (наразі у Києві не вистачає дво- та тризіркових готелів), досі не вирішено питання транспортної інфраструктури, бракує інформації про туристичні об’єкти, не розроблені нові туристичні маршрути спеціально до Євро-2012, не підготовлений обслуговуючий персонал. Як повідомляла КМДА раніше, набір волонтерів до чемпіонату буде проводитися лише на початку літа. Чи встигне Київ підготуватися належним чином до зустрічі іноземних гостей і що саме для цього слід робити, «День» запитав президента Асоціації лідерів турбізнесу України Олену ШАПОВАЛОВУ.
— Які основні недоліки в розвитку туристичної галузі Києва ви б радили усунути в першу чергу?
— Наразі відсутнє розуміння ролі та місця туризму як в Україні взагалі так і в Києві зокрема: не оцінено туристичний потенціал, не виокремлено туристичні ресурси, не сформовано туристичний продукт, не забезпечено його просування тощо. В Україні та Києві бракує туристичних об’єктів, пристосованих під прийом туристів. Умовно кажучи, у нас є величезне поле, на якому можемо фактично посіяти пшеницю і теоретично зібрати хліб. Власне, хліб — це і є кінцевий продукт, який можна продавати. Але перед тим, як його спекти, продати і їсти, треба обробити поле, виростити пшеницю, тобто щось туди вкласти. Така ж ситуація і в туризмі. У нас є дуже багато історичних пам’яток, шикарні природно-заповідні ресурси, і в цілому — неймовірний туристичний потенціал. Але більшість з них не мають належного інфраструктурного та інформаційного облаштування, тобто не пристосовані для прийому туристів. Не достатньо сказати: «Приїжджайте, у нас красиво!» — треба забезпечити якісні та безпечні умови. От чи є Києво-Печерська лавра, з вашої точки зору, туристичним об’єктом?
— Нібито є.
— У тому то й річ, що «нібито». Бо до складу туристичного продукту можна включити лише той об’єкт, який відповідає певним вимогам, зокрема антропогенним навантаженням. Виходячи з цього, не можна сказати, що в Україні є туристичні об’єкти, тому що вони не сертифіковані, їхні споживчі характеристики не відповідають певним нормативним вимогам. Таким чином, перед державою стоїть завдання не «усунути недоліки», а створити умови для побудови в Україні цивілізованого туристичного ринку. І це питання особливо актуальне напередодні Євро-2012, коли Київ за попередніми підрахунками відвідає понад 150 тисяч туристів і понад 700 тисяч екскурсантів за два тижні. Різниця між туристом і екскурсантом у тому, що турист проводить щонайменше одну ніч у пункті перебування, тобто користується послугами об’єктів розміщення, а екскурсант користується тільки інфраструктурою, але без ночівлі. І питання в тому, хто і яким чином забезпечить належний туристичний супровід і безпечне перебування такої кількості туристів у цей період. Також, у контексті 700 тисяч екскурсантів і 150 тисяч туристів, хотілося б привернути вашу увагу до кількості безкоштовних туалетів у місті Києві. Їх можна порахувати на пальцях однієї руки. Відтак, і це питання потребує нагального вирішення.
— Якщо оцінювати туристичну привабливість Києва за 10-бальною шкалою, яку б оцінку дала Асоціація лідерів турбізнесу?
— За туристичний потенціал — 10 із плюсом, а за туристичний продукт — 0, оскільки він взагалі не сформований.
— Хто має розробляти перелік вимог до туристичних об’єктів — Міністерство культури та туризму?
— Як показує світова практика, має бути розроблена і затверджена Державна цільова програма розвитку туризму, яка передбачатиме ці вимоги. Це робота центрального виконавчого органу у сфері туризму. В Україні така програма була з 2002 по 2010 роки. Виконана вона щонайбільше на 20%. Натомість, нова програма досі не розроблена. Завдання такої державної цільової програми — створити умови для перетворення туризму у високоефективну галузь економіки, яка могла б наповнювати бюджети всіх рівнів. У ній мають бути прописані всі заходи і визначені шляхи їхньої реалізації.
— Якщо у нас немає інформації про туристичні об’єкти та їхній стан, виходить, що має відбутися така собі інвентаризація?
— Дійсно, має бути банальний облік. Якщо його проведуть, ситуація зміниться на краще. Туризм у всьому світі — надзвичайно прибуткова галузь. Він часто формує до 20% ВВП країни, це просто шалений показник. У нас навіть ніхто не знає, скільки туризм приносить для ВВП. За різними оцінками, дуже-дуже приблизними, це близько 2%. Ефект від розвиненого туризму буде відчуватися на всіх рівнях — економічному, культурному, соціальному. Неможливо переоцінити той ефект, який може мати Україна від реформування сфери туризму.
— Одна з проблем столиці — брак інформаційної підтримки туристичних проектів. Яким чином можна вирішити цю проблему? Можливо, туристичні фірми повинні самі взяти на себе відповідальність за неї?
— Власне, проблема дещо глибша. Брак чи навіть відсутність інформаційного поля випливає з відсутності туристичного продукту як такого. Під туристичним продуктом ми розуміємо не конкретний тур, який купує турист, а точне знання характеристик і конкурентних переваг туристичних ресурсів країни (міста), їхнє професійне просування у світовому і внутрішньому ринку. Натомість сьогодні відсутня об’єктивна інформація про експлуатаційні та споживчі характеристики туристичних ресурсів, і не ведеться їх облік.
— У багатьох закордонних містах є інформаційні центри, куди туристи приходять за інформацією, де можна поїсти, погуляти, переночувати, що подивитися...
— Побудувати інформаційний центр чи запустити інтернет-ресурс — не проблема. Питання в тому, якою інформацією все це буде наповнюватися. Звідси випливає ще одне питання — чи знаємо ми, яка інформація потрібна туристові. І чи в усіх туристів усіх країн однакові інформаційні потреби? Щоб отримати відповіді на ці запитання, потрібно проводити дослідження, соціологічні опитування, брати на озброєння досвід країн із розвиненою туристичною інфраструктурою і рівнем обслуговування. Немає сенсу запускати інформаційні центри і ресурси, якщо не мати доступу до об’єктивної інформації в режимі реального часу. І тут потрібно чітко розуміти різницю між рекламною і туристичною інформацією. Звичайно, все це тривалий і затратний процес. Але є речі, які можна почати реалізовувати вже зараз із мінімальними витратами і зусиллями. Приміром, банально зробити карти з прив’язками транспорту до туристичних об’єктів. Дрібниця, яка істотно полегшить життя іноземному туристові. Але однієї карти замало, має бути комплекс заходів. І це завдання не для туроператора чи турфірми. Це — елемент Державної цільової програми розвитку туризму. Туроператори готові долучитися до цього на будь-якому рівні та надати всі необхідні консультації.
— Як, на вашу думку, має вирішуватися питання із розселенням туристів або ж організацією закладів харчування згідно з вимогами УЄФА?
— На сьогодні потенційні туристи позбавлені можливості в режимі реального часу елементарно обрати і забронювати собі готель в Україні (Києві). Це питання у нас не врегульовано. Ви б поїхали до незнайомої країни, не маючи гарантованого місця ночівлі? Варіант — скористатися послугами туристичних агентів, але це вже потребує додаткових витрат. Щодо наявних місць, то за офіційними даними в Києві — 55—60 тисяч койко-місць. За підрахунками австрійців, що приймали Євро у 2008 році, середня тривалість перебування іноземного вболівальника в місті — дві—три доби. Якщо Київ відвідає за два тижні 150 тисяч туристів, то наявних місць вистачить. Ще одне проблемне питання — ціна питання перебування іноземних туристів у Києві під час Чемпіонату. На час проведення Євро-2012 ціни на готелі чи навіть гуртожитки можуть підскочити у рази.
— Попри ряд недопрацювань у розвитку туристичної галузі, які плюси у підготовці міста до чемпіонату все ж маємо?
— Наміри влади підготувати місто до Євро-2012. А починати треба з Державної цільової програми розвитку туризму, а також із програми розвитку туризму в Києві зокрема. Бо перш ніж почати рухи у якомусь напрямі, потрібно мати чіткий план. Є арабське прислів’я, що черепаха, яка повзе повільно, добереться до своєї мети у будь-яком випадку швидше, ніж кінь, що скаче у протилежному напрямку. Так і для туризму — потрібна комплексна програма розвитку.
— Зважаючи на те, що роботи дуже багато, чи зможе Україна лишити позитивне враження у туристів?
— За умови що будемо готові до Євро-2012. За офіційними даними Київ щороку відвідує лише 300 тисяч іноземних туристів. Під час чемпіонату місто побачить стільки людей, скільки за рік. Звичайно, це шанс — і не для того, щоб підзаробити грошей, а задля того, щоб показати країну. Ті вболівальники, що їдуть до нас, не будуть дивитися на наші шикарні туристичні об’єкти, бо на це не буде часу. Вони мають побачити, що ми готові зустріти їх у майбутньому.
Враження від нашої країни складатиметься не від шикарних стадіонів, а від стану всієї туристичної інфраструктури та рівня туристичного сервісу. Зрештою, вони у першу чергу — туристи, а вже потім — уболівальники.
