Отримання політичного притулку в Чеській Республіці українським бізнесменом Олександром Тимошенком викликало великий резонанс не лише в українській пресі, а й у чеській. Зрозуміло, що в Україні думка розділилася між прибічниками та противниками екс-прем’єра, котра сидить у в’язниці. Але, що дивно, в Чеській Республіці це рішення було прийняте неоднозначно, як у пресі, так і серед політиків. Наприклад, колишній чеський прем’єр Іржі Пароубек, керівник новоствореної партії «Народні соціалісти — ліві ХХІ століття» назвав рішення влади «цинічним». Тим часом, чеське видання «Днес» зауважує, що багато хто чекає задоволення прохання на отримання притулку роками, а Тимошенко отримав притулок за кілька тижнів. «День» попросив прокоментувати ситуацію з отриманням політпритулку українським бізнесменом Ярослава ПЕШЕКА, публіциста, підприємця, який займається консультуванням чеських підприємств, що виходять на український ринок, пошуком партнерів в Україні, можливостей інвестування в Україну.
— У нашій країні є така точка зору, що міністерство внутрішніх справ надало політичний притулок без консультації з міністром закордонних справ. Глава чеського зовнішньополітичного відомства Карл Шварценберг обурювався цим рішенням, оскільки вважає, що це рішення негативно вплине на відносини між Чехією й Україною.
Я вважаю, що наша чеська преса з якоїсь причини взагалі не написала, чи підозрюється в чомусь Олександр Тимошенко, чи було його оголошено у розшук. Нічого цього не було сказано. Просто газети написали, що це чоловік екс-прем’єра. Крім того, місцеві медіа повідомили, що Олександр Тимошенко має фірму, що була зареєстрована в Чехії 12 років тому, та придбав собі будинок. Звідси випливає, що він мав довгострокову візу, як усі люди з України, котрі відкривають у нашій країні свій бізнес. До речі, моя дружина теж у такий спосіб їздила до Чехії. Проте виникає запитання, навіщо йому політичний притулок. Адже він легально міг приїжджати й легально там перебувати. І тому зовсім не зрозуміло, навіщо йому політичний притулок, який є найвищим захистом. А оскільки він виїхав з України, перебував у Чехії, то міг тут залишитися працювати, жити в своєму будинку й не їхати до України, якщо почувався в небезпеці. Навіть в українській пресі не було повідомлень про те, що на чоловіка Тимошенко відкрито кримінальну справу, що його розшукують. Нічого такого немає. Крім того, зазвичай минає кілька тижнів або місяців від подання прохання на отримання політичного притулку до рішення. А тут усе сталося так швидко, що не встигли проконсультуватися з міністерством закордонних справ. Олександр Тимошенко займається в Чехії бізнесом, має знайомих людей в уряді, з якими довгі роки працював у спільному бізнесі. Він організовує євро-азійську торговельну палату як прикриття для чогось. А надання політичного притулку — це сигнал. Хоча він міг без проблем їздити Чехією, а також країнами Шенгену.
— Але в чеській пресі була критична реакція на надання політичного притулку чоловікові українського екс-прем’єра. Коментатор «Лідових новін» Збінек Петрачек навіть поставив таке запитання: чи належить Олександр Тимошенко до тієї групи людей, до якої, наприклад, входили брати Манн, яким Чехословаччина надала громадянство в 1930-х роках.
— Так, таке є. Газети роблять аналіз, пишуть, що він політикою не займався. Але ніхто не пише, хто фінансував політичний рух під Тимошенко. Хто збирав гроші? Ми не знаємо цю людину? Кожна політична партія або рух мають групу людей, які займаються не політикою, а тим, щоб було можливо робити політику. Я думаю, що це була роль Олександра Тимошенка, але про це ніхто не пише. Ніхто не порушує питання, де брали гроші.
— До речі, в ЗМІ з’явилася інформація, що за останні 20 років 14 тис. українців просили політичного притулку в Чеській Республіці, але лише 170 змогли його отримати. Тут виникає питання: чому так мало прохань було задоволено?
— У законі про проживання іноземців на території Чеської Республіки говориться, що для отримання політичного притулку треба відповідати певним вимогам. Саме тому він називається політичним притулком. Коли чеченці просили й отримували політичний притулок, вони назад не могли повернутися — у їхній республіці була війна. Якщо ми говоримо, що Україна — наш партнер і ми спілкуємося з її керівництвом, то надання політичного притулку є індивідуальним випадком. Зрозуміло, коли люди бачать, що дружину Олександра Тимошенка мучать у в’язниці, то й він перебуває в якійсь небезпеці. Але конкретно ніхто не може повідомити, що в Україні проти нього порушили кримінальну справу.
— А чому так багато українців просять політичного притулку в Чеській Республіці, чим це пояснюється?
— У Чехії живе близько 200 тис. українців. Багато хто, звісно, хоче залишитися в нашій країні. Тому я думаю, що вони пробують і цей інститут політпритулку як можливість легалізуватися. У Чехії є чимало українських громадських організацій, випускається журнал за підтримки уряду. Але не бачу там жодного конкретного політичного руху, який серйозно й публічно виступав би в Центральній Європі із заявами про нелегітимність української влади. Так, у Празі є Данилишин, який має цікаві українцям веб-сторінки українською мовою. Але його вплив на чеську публіку мінімальний. Данилишин відкрив там офіс своєї громадської організації. Характерно, що він його відкрив на вулиці Політичних в’язнів. Мені це подобається, оскільки має символічний характер. Будинок, у якому він має офіс, стоїть навпроти будинку, де раніше, під час німецької окупації, було гестапо. У тому будинку катували Юліуса Фучика.
— Не могли б ви сказати, чим відрізняється нинішня хвиля імміграції українців до Чехії від імміграції українців у 1920-х роках?
— У чеській пресі були статті, що порівнювали нинішню ситуацію з 1920—1930 роками. Тоді Прага практично була центром української імміграції, де були українські вищі навчальні заклади й інші установи. Тоді був дуже активний український рух, з якого піднялися такі відомі люди, як Олена Теліга та інші, котрі потім воювали за незалежність України. Але цю хвилю імміграції з нинішньою практично порівнювати неможливо. По-перше, чеська публіка дуже слабо орієнтується в тому, що являє собою партія «Батьківщина», є ця політична сила лівою чи правою. Та й в Україні це складно визначити.
— Я знайшов інформацію, що в 1920-х роках чеський уряд прийняв понад 20 тис. українців. Чим пояснювалася така прихильність Праги до українців — шукачів політичного притулку?
— У Чехії видано книжку про цей період, про політичних біженців з України. Слід зазначити, що Прага в ті роки сприймалася й була західним містом зі слов’янським характером. Тому туристам і іммігрантам там краще живеться. А в 1920-х і 1930-х роках Чехословаччина в Центральній Європі була практично єдиною демократичною країною. Можна пояснити тоді привабливість Чехії саме цим. А зараз я бачу, що до нас приїжджають не лише українці, а й росіяни. Російська імміграція, уявіть собі, посідає перше місце. У Чеській Республіці зареєстровано приблизно 12 тис. російських фірм.
— Чим це викликано?
— Річ у тім, що легалізувати капітали дуже просто через підприємництво. Тому росіяни приїжджають у дуже великій кількості. На відміну від українців, вони багаті. Накопичивши незаконно багатство, росіяни намагаються сховатися: у Карлових Варах, Празі. А українці в більшості — це роботяги. Вони працюють на будівництві, не цураються роботи, від якої відмовляються чехи.
Карлови Вари чехи називають російським містом. 40 відсотків санаторіїв уже викупили росіяни. Вони почуваються там, мов у себе вдома й пропонують встановити в Карлових Варах пам’ятник царю Петру Першому. Їхня поведінка більше впливає на чеську публіку, ніж поведінка та діяльність української діаспори. Можливо, це змінитися, але поки це так.
— А як чеські підприємці ставляться до надання політпритулку українському підприємцеві?
— Наші підприємці ставляться до цього критично. Крім того, вони звертають увагу на те, що договір між ЄС і Україною про асоціацію та Зону вільної торгівлі не підписано. Представляючи в Україні деякі підприємства, я бачу, що це гальмує наш бізнес. В Україні не спрощується система імпорту, експорту, як ми чекали, а також не спрощується система сертифікації. А це має конкретний економічний вплив на торгівлю.
ДОВIДКА «Дня»
Чехія завжди належала до кола тих слов’янських країн, які в усі часи притягували й вабили до себе українців: і через історико-культурну спорідненість, мовну близькість, і через високий рівень демократії, і через неповторну мистецьку ауру, і через розвинуту економіку.
Що ж до ХХ століття, то можна відзначити, як мінімум, три хвилі еміграції українців до Чехії.
1. Після Першої світової війни йшлося про десятки тисяч, можливо, навіть сотні тисяч вояків армії УНР, січових стрільців, визначних діячів культури, таких як Олександр Олесь, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Леонід Мосендз. Усі вони після придушення української державності більшовиками прагнули знайти в Чехії притулок, сприятливі умови для життя, праці, політичної діяльності. Уряд президента Томаша Масарика багато зробив для цього в 1920 — 1930-ті роки.
2. Еміграція після Другої світової війни була помітно меншою за чисельністю порівняно з першою хвилею. Значну частину цих українців становили учасники збройної боротьби з антитоталітарної боротьби проти більшовизму і нацизму — бійці УПА. Після встановлення в Чехословаччині «соціалістичного ладу» (1948 рік, а для багатьох — ще раніше) доля цих емігрантів склалася трагічно.
3. «Економічна хвиля» 1990-х років, спричинена гострою кризою в Україні, безробіттям, інфляцією. Це була найпотужніша хвиля еміграції — йдеться про сотні тисяч людей (за деякими підрахунками, до 700 — 800 тис.) переважно із західних регіонів України. Цей процес триває й нині.
