Тло майбутніх виборів — затяжна депресія та соціальна безвихідь, нестійкий баланс взаємного вето в парламенті — вже не зміниться за час, що залишився. Центральні ЗМІ запевняють нас, що нинішній Президент — єдина реальна альтернатива чорним реваншистським силам. Невже автори цієї тези всерйоз вірять, що трудящі, котрі півроку не одержують зарплатню, і старики, котрі виживають на злиденну пенсію, кинуться захищати Президента, злякавшись приходу популістських або комуністичних сил? Показово, що на початку правління Л. Кучми в парламенті було близько 80 комуністів, а тепер — більше ста. При його обранні ніхто не ставив під сумнів необхідність поста президента, а зараз це питання активно підіймається, всупереч новій Конституції. За час його президентства слова «реформи» та «демократія» набули лайливого забарвлення. Проте в руках команди Президента є достатньо сил і коштів, щоб всупереч вкрай низькій популярності забезпечити прийнятний або пристойний результат голосування.
Довгождані виплати заборгованості, контроль телебачення та регіональної преси, замовчування, бруд і провокації проти основних суперників, яка-небудь гучна ініціатива, зразково-показове покарання одного-двох «винуватців», формування виборчих комісій... Загалом засобів може вистачити на те, щоб добитися виходу нинішнього Президента до другого туру. Але задля чого? Адже виграти він не може, хто б не виявився його суперником на фінішній прямій. Можна уявити цей милий діалог конкурентів:
— ...у промисловості розруха гірша, ніж після війни. Народне добро розкрадено...
— ...ознаки стабілізації...
— ...мільйони людей на межі фізичного вимирання, розгул злочинності...
— ...необхідні непопулярні заходи...
— ...разірвано братські зв’язки, загравання з НАТО...
— ...багатовекторна політика...
Участь Л. Кучми у другому турі перетворить вибори на акцію протесту. Рівень аргументації в суперечках опуститься до інстинктів і забобонів. Щоб висловити своє ставлення до того, що відбувається, на дільниці прийдуть старi, інваліди та хворі, піднявшись з ліжка. Ще одна президентська кампанія нічого не дасть для формування свідомих громадян. Власне ВИБОРУ — не буде. Керівники штабу не повинні помилятися. Теза «не допустити повороту курсу» не спрацює. Тога спасителя української державності ніколи до ладу не сиділа на цих плечах. Для граничної ясності можу пояснити на власному прикладі. У разі другого туру за схемою: Л. Кучма проти «червоного» чи «рожевого», — я змушений буду голосувати за другого. (Навіть якщо цим другим виявиться хитрий новорічний Дід з громадівським присмаком). Бо продовження влади нинішнього Президента призведе до того, що в наступному парламенті будуть вже 300 комуністів і 100 прогресивних у світі соціалістів. А саму цю посаду тоді ліквідують або ж у президенти подадуться Чародєєв, Мармазов і Козаренко. Крім того, з’являться нові «єдино реальні» опозиційні антипрезидентські кланові партії на базі відставних соратників. І, нарешті, якщо припустити чудо — що підрахунки голосів покажуть перемогу Л. Кучми — ніхто цьому не повірить і буде грандіозний скандал.
Ось такі невеселі думки. Невже виходу немає? І раптом я бачу, як на телеекрані з’являється знайоме обличчя, і чую:
«Дорогі співвітчизники! Я багато думав, перш ніж звернутися до вас сьогодні. Зваживши всі за і проти, я дійшов нелегкого рішення відмовитися від участі в чергових виборах. Багато що із задуманого й обіцяного не вдалося, економічна ситуація тяжка. Детальний аналіз причин ще попереду. Сьогодні ж я хочу висловити своє напуття до майбутніх виборів, щоб старі помилки не повторювалися. Можу вас запевнити, що п’ять років тому я щиро вірив, що зможу зробити більше. На жаль, проблема підйому виробництва виявилася значно складнішою і глибшою, ніж це представляється з позицій господарників і директорів. Можливо, я вселяв у вас перебільшені надії поліпшити відносини з Росією і тим самим вирішити наші економічні проблеми. Обіцяти поліпшити двосторонні відносини — взагалі наївно (навіть сидячи поруч iз авторитетним главою директорського корпусу іншої країни), бо вони залежать від обох сторін. Для перемоги над злочинністю виявилося недостатньо замінити міністра внутрішніх справ і інших силових міністрів, а також час від часу виголошувати грізні промови на зборах і перед телекамерою. Що стосується мовних обіцянок, то тут я трохи злукавив. Не президентська це справа — мови призначати (навіть ті, до яких ви звикли, а вірніше — всі звикли). До речі, мовний аргумент використали й інші претенденти. Суть же полягає в тому, що це ваша масова боязнь і неприйняття української мови дозволили перетворити гасло російськомовності в політичний козир виборів.
Зрештою, справа претендентів — обіцяти, а ваша справа — думати й аналізувати обіцянки. І уважно придивлятися до тих, хто підтримує того чи іншого кандидата... Головне, щоб ви пам’ятали про складності проблем, які стоять перед країною, коли будете слухати популістські обіцянки чергових претендентів.»
Отакої, подумав я. Як гідно і красиво людина йде! Полегшено замиготіли думки. Один такий виступ цінніший за сотні освітніх і пропагандистських передач! Тепер не треба зайвий раз турбувати класика і пояснювати, що не тільки не кожна куховарка може управляти державою, а й навіть не кожний директор чи колишній секретар парткому, і навіть не кожна горласта докторка економічних наук... Тепер можна йти на вибори з оптимізмом, а не чекати їх, як стихійного лиха. Тепер вибори будуть альтернативними до кінця. Тепер...
І тут я прокинувся. Боже, то це був тільки сон! Прекрасний сон!
Адже сни бувають і віщі. А раптом?..
