Через тиждень, 1 липня, в Європейському Союзі відбудеться традиційна зміна головування в Раді міністрів, яка опікується координацією політики національних держав-членів. Естафету піврічного президентства в єврооб’єднанні переберуть від ірландців голландці. Чого чекати Україні від такої зміни?
Зрозуміло, про кардинальні зміни не йдеться. Річ не лише у тім, що голландці можуть ставитися до «українського питання» з меншою чи більшою увагою. Наступне півріччя у відносинах України та ЄС обіцяє бути особливо насиченим, зважаючи на переговори щодо узгодження спільного Плану дій, який, з одного боку, значною мірою регламентуватиме співробітництво між «сусідами» в наступні три роки, а з другого — може містити положення про можливість підвищення рівня співпраці. Саме навколо цього поки що тривають дискусії.
Ірландське головування в ЄС виявилося досить непростим, хоч багато в чому історичним. По-перше, саме на «дублінське півріччя» випало масштабне розширення Євросоюзу. По-друге, саме в цей період було «згладжено» гострі кути щодо схвалення нової європейської Конституції. По-третє, відбулися вибори до Європарламенту, які, щоправда, продемонстрували малоприємні тенденції в ЄС — розчарування політикою правлячих еліт. Проте це не означає, що поменшає роботи в голландців, яким потрібно буде «розхльобувати» перші результати вступу десяти країн до Союзу. На час президентства амстердамського чиновництва випадає також зміна членів Єврокомісії (наднаціональне утворення ЄС, яке відносять до виконавчої гілки влади). Тому існує неабиякий ризик, що в Євросоюзу просто забракне часу на вирішення інших питань — зокрема, розвитку відносин із Україною. Голландське головування, швидше за все, не залишить по собі помітного сліду у співпраці між Києвом та Брюсселем. Може виявитися навіть навпаки: президентство Нідерландів ознаменується пробуксовуванням контактів двох сторін. Досить об’ємна, хоч і схематична програма «європейських» дій голландців, що розміщена на інтернет-сторінці МЗС країни, приділяє Україні мінімум уваги. «Відносини з країнами в Східній Європі та Центральній Азії отримають поштовх після самітів з Росією та Україною», — мовиться в голландському документі. Про Росію, втім, згадувалося дещо частіше — серед іншого й про її співпрацю з ЄС у питанні вступу до Світової організації торгівлі.
На що, власне, розраховував Київ у наступні півроку? Наміри були досить грандіозними з огляду на нинішні «сусідські» реалії у відносинах із Брюсселем. Головна із цілей — розробити й схвалити трирічний План дій Україна-ЄС. На сьогодні відбулося вже чотири раунди двосторонніх переговорів із цього питання (останній завершився 15 червня). Коли відбудеться наступний, ніхто прогнозувати не береться. У переговорному процесі Києва та Брюсселя була вже помітною певна нестабільність і переривчастість. Попри взяті з самого початку доволі багатообіцяючі консультаційні темпи, на початку весни сталося двомісячне гальмування через позицію ЄС. Національні уряди країн- членів Євросоюзу прагнули дізнатися інформацію про хід переговорів, які веде Єврокомісія. Саме тому виникла така тривала перерва. Тепер виглядає примарною й перспектива обіцяного схвалення Плану дій під час Гаазького саміту, який відбудеться 8 липня. Представники МЗС Нідерландів уже заявляли, що до цього часу просто нереально узгодити текст документа, таку ж думку поділяють й українські дипломати, причетні до досить складного переговорного процесу.
Як повідомив «Дню» високопосадовий дипломат, окремі питання Плану дій, які носять принциповий характер, досі не узгоджені. За його словами, вони будуть обговорюватися на найвищому рівні — під час зустрічі українського керівництва з лідерами ЄС у Гаазі. Деякі з пропозицій, які «пробиває» українська сторона, носять політичний характер. Тому для того, щоб представники ЄС погодилися їх прийняти, важливішою може виявитися згода не стільки єврокомісарів, скільки керівників держав Союзу.
У чому ж полягають принципові питання, які українська сторона хотіла би включити до документа? По-перше, Київ прагне включення до плану положення про можливість укладення в перспективі так званої «посиленої угоди». Зрозуміло, що про асоційоване членство тут у жодному випадку не йдеться — надто чутливе це питання для європейців. Однак в Україні наполягають на доцільності пошуку нової форми співробітництва, яка б, по- перше, не «цементувала» «сусідський статус» держави, стала логічним, поступальним замінником нині чинної й давно застарілої Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), а по-друге, дозволила б Києву йти шляхом задекларованої європейської інтеграції, яка поки що без великого ентузіазму сприймається брюссельською бюрократією. Утім, важливо було б розібратися, про яку «посилену угоду» йдеться. Схоже, українські дипломати поки що погано уявляють собі її зміст. Тут варто зауважити, що якраз «спеціальний» статус може ще більше зашкодити інтеграції України, ніж нинішнє сусідство. У ЄС уже давно вироблений інтеграційний алгоритм, а тому навряд чи є сенс у продукуванні «нових велосипедів».
Україна також прагне включити до Плану принципове зобов’язання про заходи двох сторін щодо розвитку спільної зони вільної торгівлі. Щоправда, перед цим Україна повинна вступити до Світової організації торгівлі. Навіщо включати такий принцип до документа? Для того, щоб потім Брюссель не став відмахуватися від України, звертаючи увагу на безкінечні перешкоди (при бажанні їх можна знайти навіть у найбільш розвинутої країни), оскільки вступ до СОТ не передбачає автоматичного створення зони вільної торгівлі з ЄС. Третя принципова позиція — моніторинг виконання Плану дій Україна—ЄС. Єврокомісія, повідомило «Дню» джерело, також не хоче записувати це положення. Проте така умова необхідна для визначення чітких критеріїв, за якими можна було б давати оцінку рівню виконання Україною зобов’язань. Після їхньої реалізації можливо буде ставити питання про підвищення формату співпраці.
Про що вже вдалося домовитися з ЄС? Про адаптацію українського законодавства до «єесівського», хоч у цьому нічого нового немає, бо про це йдеться і в УПС; про кредити від Європейського інвестиційного банку; про транскордонне співробітництво; про залучення України до екологічних, освітніх, наукових та інших програм ЄС.
Коли нарешті побачить світ План дій Україна—ЄС? Невідомо. Представники голландської дипломатії не виключають, що до кінця року. В Україні ж заявляють, що готові працювати над текстом, допоки він не стане реально компромісним. Можливо, у цьому дійсно існує раціональне зерно, а тому не варто відходити від правила — краще пізно, але краще...
