Кожного року ми дізнаємося, що цього разу нам пропонують найкращий порівняно з попереднім бюджет, а в останні роки з’явилася ще одна помітна особливість — не просто найкращий, а ще й збалансований, поданий вчасно і такий, що враховує практично всі вимоги бюджетної резолюції.
Такий чудовий бюджет, свiдчить, за словами уряду, навіть МВФ, ніби й обговорювати нема чого.
Та й історія нашої країни показує, що сенсу в обговоренні бюджетів немає. Життя диктує свої умови, бюджети стабільно не виконуються. Члени уряду завжди знаходять переконливі причини їх невиконання, а плиннiсть кадрів серед членів уряду не дає можливості зрозуміти, хто ж усе-таки повинен нести відповідальність за невиконаний бюджет.
Та й зараз ми бачимо підготовку до того, що бюджет не буде виконаний і його показники вийдуть за межі припустимого, як, наприклад рівень інфляції. Вже намітилися «винні» та йде планомірна підготовка громадської думки. Це: МВФ (не дає грошей), погані погодні умови (незмінна причина), бензинова криза (фатальна причина), губернатори (не виконують рішень уряду), ну і таємні вороги — олігархи (будують підступи і не хочуть платити живими грошима) і т.д. і т.п.
НАВІЩО ВІН ПОТРІБЕН?
Аналізу податкової заборгованості присвяченi 12 сторінок урядового проекту бюджету і виглядає він дуже переконливо. Прочитавши його, складається враження, що, незважаючи на величезні труднощі, уряд розуміє причини цієї заборгованості і повен рішучості їх подолати. І коли-небудь подолає. Правда, незважаючи на «збалансований» бюджет 2000 року, недоплати по платежах до бюджету, як сказано в проекті, виросли на 3,3 млрд. грн. Або на 28% і складають 37% доходної частини бюджетів усіх рівнів. Це при темпах інфляції, що перевищили за 7 місяців річну норму.
А де гарантії, що ці всі причини, і ще безліч інших, не проявляться в 2001 році? Також абсолютно очевидно, що ніхто не буде відповідати за виконання бюджету і в майбутньому.
І напевно, тут є щось таке, що непідвладне цьому чи будь- якому іншому складу уряду, те, що не потрапило до розділу аналізу, але при цьому діє весь час, на повну силу і, очевидно, буде діяти завжди.
Щоб розібратися в цій, ледве чи не містичній, силі, яка стабільно перешкоджає виконанню бюджетів, я пропоную підійти до аналізу бюджету з іншого боку. Навіщо він взагалі потрібен? — Щоб довести реформаторство уряду? Щоб отримати гроші від МВФ? Щоб показати, що у нас все як на Заході, навіть бюджет є і вчасно подається?
А можливо, значення бюджету в іншому? Може значення бюджету полягає в оптимізації фінансових і ресурсних потоків для створення максимально сприятливого середовища проживання громадян країни? Чи виконує він цю основоположну функцію?
Подивимося, що у нас виходить, якщо поглянути на бюджет з цього ракурсу.
По-перше, проаналізуємо заплановану в бюджеті середню зарплату по промисловості. Вона становитиме 280 грн., як зазначено в основних макропоказниках економічного та соціального розвитку України на 2001р., розроблених Кабміном. Про те, багато це чи мало, можна судити виходячи з величини прожиткового мінімуму, який згідно з законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму на 2000 рік», прийнятому в першому читанні, становить 270,1 грн., а в 2001 році, з урахуванням рівня інфляції, що прогнозується, становитиме 311 грн. Таким чином, завдяки реформаторському бюджету середня зарплата виявиться нижчою за прожитковий мінімум. А якщо перерахувати на сім’ю, врахувати дітей і непрацездатних членів родини, то середній прибуток сім’ї (показник, надто важливий у цивілізованих країнах) виявиться набагато нижчим за прожитковий мінімум.
ДО ЧОГО ЦЕ ПРИЗВЕДЕ?
1. Прискоряться безповоротні процеси руйнування економічних зв’язків у державі через неможливість відновлення трудових ресурсів.
2. Завдяки невпинній турботі держави про своє населення воно в переважній масі виявиться нижчим за рівень фізіологічного виживання (пригадаємо «Реформи заради добробуту»). На цьому рівні людина керується тільки фізіологічними інстинктами і змушена порушувати загальноприйняті моральні та етичні норми. Це призводить до зростання злочинності, ще більшого відходу від податків (що стане свого роду етичною нормою).
3. Внутрішнє споживання, тобто сукупний попит, продовжує падати, що посилить руйнування внутрішнього ринку і кризу внутрішнього виробництва.
У результаті об’єднання людей у державу, нездатну забезпечити працюючим громадянам прожитковий мінімум, втрачає значення.
По-друге, бюджет — це інструмент, який формує економічний простір країни, а також середовище проживання її громадян.
З аналізу бюджету ми бачимо зростання витрат на утримання фінансових і фіскальних органів, які у зведеному бюджеті плануються в розмірі 1231 млн. грн. (0,647% від ВВП). Ми можемо порівняти цей показник із фінансуванням статті культури та мистецтв — 462 млн. грн. (0,24% від ВВП).
Велика кількість поліцейських, податкових інспекторів і ревізорів — це показник занепаду моральності і неблагополуччя в суспільстві. Більш того, зростання їхнього числа призводить до занепаду культури і моралі, що спричиняє ще більшу потребу в зростанні каральних органів. Це ми з усією очевидністю і бачимо в бюджеті, який пропонується. Збереження існуючої податкової системи буде чинити подальший руйнівний вплив на економіку країни, оскільки надмірний податковий тиск на прибуткові фірми і перерозподіл коштів на підтримку неефективної економіки призводить до подальшого зростання всіх видів заборгованості. Що, поряд зі стисненням споживчого попиту, тільки посилить процеси руйнування економіки та викличе адекватне бажання збільшувати роль і чисельність фіскальних органів.
По-третє, з досвіду успішних країн добре відомо, яке значення там надають розвитку науки та науковим дослідженням. Бюджет повинен відображати ці світові тенденції і закладати основи майбутнього країни. Тому стаття фінансування фундаментальних досліджень і сприяння науково- технічному прогресу є найважливішою в першому році нового століття. Ми ж спостерігаємо надто низьку частку витрат на науку в ВВП країни — 687 млн. грн. (0,36%), що призведе до безповоротних наслідків у майбутньому. Зате на державне управління в проекті бюджету не поскупилися 2912 млн. грн. (1,53%). Ці витрати у 2001 р. виросли на 620 млн. грн. Зниження з року в рік фінансування на науку вже призводить до деструктивних явищ. У цей час середня зарплата працівникам НАНУ становить 226 грн. (порівняйте з прожитковим мінімумом 270 грн.). Руйнуються зв’язки наука-виробництво, спостерігається масовий відтік кадрового потенціалу зі сфери науки, в т.ч. й еміграція. Вже виразно заявила про себе проблема розриву поколінь у науці, ми втрачаємо багато наукових шкіл і багато заділів, які ще можуть забезпечити успішний розвиток країни. При цьому проект бюджету прямо порушує Указ Президента про додаткову підтримку НАНУ і Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», де фіксується фінансування науки в розмірі 1,7% від ВВП, що набагато більше запланованих у бюджеті 0,36%.
По-четверте, бюджет повинен передбачати заходи по відновленню основних фондів. Це особливо важливо для 2001 р., оскільки 2001—2002 рр. є вирішальними для глобальної проблеми України — масовому зносу основних фондів, уведених в експлуатацію, так би мовити, за радянської влади. Добре відомо, що цій проблемі в роки незалежності не приділялося належної уваги. Відбувається деінвестування економіки України. Ця проблема не знайшла відображення і в приведеному бюджеті, адже добре відомо, що на «реформаторській» риториці основні фонди не відновиш.
З бюджету, що пропонується, абсолютно не ясно, яким чином Україна буде проходити через цей небезпечний для її майбутнього рубіж і уникне економічних та екологічних потрясінь.
По-п’яте, бюджет повинен сприяти майбутньому розвитку і процвітанню, зростанню прибутків населення, підвищенню рівня капіталізації країни та її багатства.
Але з запропонованого бюджету ми бачимо, що це бюджет проїдання. Запланований масовий продаж основних фондів країни. Причому, ці кошти включені до бюджету, що принципово невірно. Продаж основних фондів не має відношення до поточного виробництва. Тим більше, фондів, які дісталися країні у спадщину від СРСР. Включаючи до бюджету прибутки від розпродажу власності країни, уряд поліпшує його показники і тим самим маскує свою некомпетентність. Стратегія проїдання спадщини без ефективного вкладання отримуваних коштів в економіку країни прямо свідчить про те що здійснюванi «реформи» — це глухий кут. Також потрібно зазначити, що цей бюджет, як і всі попередні, будується в кращих радянських традиціях «від досягнутого». А оскільки попередні «досягнення» на перевірку виявляються втратами, то кожне наступне «досягнення» призводить до ще більших втрат, що ми і спостерігаємо на досить об’єктивному показнику — співставлення середньої зарплати і величини прожиткового мінімуму. Для стійкого розвитку країни цей показник повинен становити 4-5, у нас же в цьому році, при виконанні «реформаторського» і «збалансованого» бюджету на 2000 рік, він складає, виходячи з уточненого прогнозу на 2000 рік, 250,5 грн.: 270,1 грн. = 0,93.
МАКРОЕКОНОМІЧНА МІСТИКА
Перший рік «успішної» роботи реформаторського уряду приводить до дуже похмурих результатів — середня зарплата в країні нижче прожиткового мінімуму! А про відношення середньої пенсії до прожиткового мінімуму краще і не говорити! Через інфляцію та відсутність індексації пенсій і зарплат відбувається додатковий перерозподіл прибутків на користь уряду. Зазначимо, на користь неефективного уряду. А в 2001 році цей коефіцієнт досягне 0,9 (280:311). Може, для цього і просить прем’єр-міністр В. Ющенко «дати йому шанс»? Читачі мають право задати мені питання, а як же зростання ВВП? Адже ж є безперечні успіхи. Справа в тому, що цей показник украй не об’єктивний. Він корисний хіба що для звіту перед МВФ. Насправді методологія його підрахунку дозволяє маніпулювати ним у дуже широких межах.
По-перше, він підраховується в гривнях, що не враховує більш глибокого зниження курсу гривні до долара порівняно з рівнем інфляції.
По-друге, розрахунок ВВП здійснюється згідно зробленій, але не оплаченій продукції, що не враховує зростання кредиторсько- дебіторської заборгованості.
По-третє, розрахунок ВВП по не оплаченій продукції стимулює, особливо на державних підприємствах, зростання витратної частини і не забезпечує ресурсозберігання.
По-четверте, розрахунок ВВП проводиться за нарахованою, але не виплаченою зарплатою.
По-п’яте, як уже зазначалося, розпродаж держвласності також підвищує ВВП і створює ілюзії зростання економіки.
По-шосте, великі можливості поліпшення показника ВВП закладені в методиці розрахунку дефлятора ВВП, який залежить від суб’єктивного підбору вагових коефіцієнтів і міри обліку різних товарних груп і галузей.
Для ілюстрації, як відбувається зростання ВВП, я наведу один характерний приклад. За 7 місяців 2000 р. наш уряд з гордістю відмічає зростання експорту з деяких груп товарів, серед яких знаходиться і… газ! Так, експорт газу із України виріс у 4,4 рази (аж у 4,4 рази! Аплодисменти) і склав у грошовому вираженні $131,2 млн. Цей показник враховується в ВВП, забезпечуючи його зростання. У той же час несанкціонований забір російського газу на суму $700 млн. не дебітується, адже ж він несанкціонований! Ось яке у нас «реформаторство». Куди там Остапу Бендеру.
Те ж саме стосується й інших показників, що так активно використовуються урядом.
Фактично, ми є свідками масштабної містифікації, коли використовуються відірвані від реальних умов показники, коли вони підбираються особливим чином, коли застосовуються радянські підходи як у методології розрахунків, так і в бажанні обов’язково продемонструвати темпи зростання хоч де- небудь і будь-яким способом. Навіть там, де їх немає. Обирається група товарів, де після глибокого падіння почав працювати окремий сектор — ось і величезне зростання, само собою, в процентах, а не абсолютних величинах.
Ця ж методика використовується і в РR-акції по рекламі запланованого бюджетом на 2001 р. зростання на 25% зарплати в області охорони здоров’я, що активно проводиться.
А факт запланованого зростання інфляції на 19% замовчується, як і те, що три роки ця зарплата не підвищувалася, тоді як інфляція за цей час склала вельми значну цифру.
Це чисто бухгалтерський підхід. Професійного бухгалтера не цікавить аналіз показників. Це не його парафія. Його функція — в розподілі показників за статтями обліку. І від його майстерності залежить, щоб, залежно від обставин, збиткову фірму зробити прибутковою, прибуткову — збитковою, зробити подвійний рахунок залежно від обраної методології, що ми й спостерігали у випадку з кредитами МВФ у Нацбанку. Це особливий менталітет. Він необхідний і корисний у певних випадках, але абсолютно не годиться для управління державою. Головна мета бухгалтера — звести баланс. Він працює з паперами і мертвими цифрами. А в державі за цифрами стоять живі люди.
Використовуючи бухгалтерський підхід і величезні прогалини в нашій статистиці, можна дуже легко маніпулювати цифрами.
Так, у багатьох фахівців, які вивчають проект бюджету, викликало подив таке легке збільшення за короткий термін номінального ВВП без зміни змісту бюджету: спочатку ВВП становив 175 млрд. грн., потім — 185 і, зрештою, — 190, при цьому розрахунковий обмінний курс гривні зміцнили з 6,7 до 6,3 грн./$США. Мабуть, причина полягає тут у наступному. В побуті дедалі частіше стала використовуватися критично низька цифра середньодушового ВВП в Україні в доларах США, який за результатами 1999 р. склав близько $600 на рік. У первинному варіанті проекту бюджету виходила цифра: 175 : 50 : 6,7 = $522 США. Оскільки така зміна середньодушового ВВП в бік погіршення явно могла викликати небажану реакцію суспільства, особливо на фоні проголошеної урядом турботи про добробут «пересічного громадянина», то довелося скоригувати цифри — отримали 185 млрд. грн. і 6,3 грн./$ США. Але і вони дали всього $587. Тому знадобилося ще одне коригування — 190 млрд. грн. Результат — $603. Не гірше, ніж було, адже уряд працює, треба враховувати складність поставлених завдань і «дати йому шанс». Можливо, хтось має інше пояснення? Але як не коригуй бюджет, як не збільшуй цифри — в Польщі середньодушовий ВВП вже складає більше ніж $4000.
КОМПЕТЕНТНІСТЬ ДЕМАГОГІЇ
На прикладі бюджету ми стикаємося з куди важливішою проблемою для країни. Що становить більшу небезпеку для неї? Олігархи, які завдають збитків у якомусь секторі економіки, чи некомпетентність, що руйнує всю економіку? А може, олігархи — це якраз і є продукт некомпетентності? І некомпетентність, щоб утриматися нагорі владної піраміди, якраз і повинна створювати умови для підтримки олігархів?
У чому причина зростання кредиторсько-дебіторської заборгованості? У монетарній політиці, яка В. Ющенком проводилася з 1996 р., при вкрай низькому рівні монетизації країни? За такого рівня монетизації в принципі неможливо забезпечити проплату живими грошима. Неможливо організувати внутрішній ринок і перемогти олігархів. І ось парадокс — голову НБУ, який проводив цю політику, що призвело до руйнування внутрішнього ринку країни, висувають на підвищення і затверджують прем’єр-міністром. І що ж насамперед робить прем’єр-міністр на цій посаді? — забороняє взаємозаліки (30 грудня 1999 р.). Раз і назавжди. Ось так. У цьому якраз і виявилися його уразливі місця. І як голови НБУ, де він не зміг забезпечити нормального грошового обігу в країні і нормальної кредитної політики, і як прем’єр-міністра, який якось дивно не помічає головного елементу роботи ринкової економіки — міри насиченості економіки грошима за відповідного рівня довіри до них з боку агентів ринку.
Про те, що програма «Реформи заради добробуту» продовжує кращі радянські традиції, про те, що заборону взаємозаліків не буде виконано, автор писав 23 березня в «Дні» (№ 51).
Фактично вже на посаді прем’єр-міністра В.Ющенко продовжує свою політику шляхом заборони взаємозаліків (замість реформи грошового обігу), шляхом підвищення адміністративного регулювання (замість лібералізації ринку), шляхом зниження середнього рівня зарплат. Все це перетворює країну в націю рабів — адже навіть рабам їхні господарі забезпечували прожитковий мінімум, а в нас і він забезпечується не просто громадянам, а працюючим громадянам!
Здавалося б, цифри, факти та й просто реальна дійсність, особливо в регіонах, засвідчують катастрофічне зниження рівня життя. Особливо впродовж останніх років. А рейтинг В.Ющенка високий. У чому ж справа? Невже в країні живуть самі мазохісти?
Аналіз цифр, фактів та процесів, які відбуваються в країні, примушує задуматися. А чи маємо ми працездатну банківську систему і кредитногрошову політику?
Новий голова НБУ вперше в країні почав проводити таку політику, яка потребується від Нацбанку: став вимагати повернення кредитних ресурсів і оплати їх використання за ринковими цінами. Не повинно бути агентів ринку I гатунку (зарубіжні кредитори) і III гатунку в особі народу України. Перед ринком усі рівні. Однак Кабмін не хоче їх повертати. Адже ці кредитні ресурси давав В. Ющенко — голова НБУ. Без будь-яких чітких умов повернення. І ой як не хоче їх віддавати В. Ющенко — прем’єр-міністр.
А чи був у нас бюджет 1999 року? Ще одне протверезіння сталося після звіту міністра фінансів щодо виконання бюджету за минулий рік. Адже 1999 р. керували ті ж люди. А як упевнено вони прогнозували зростання ВВП, тільки знову зростання згорнулося в 0,4% падіння навіть за цією методикою розрахунку. Сподіваюся, запропонований бюджет також подіє отвережуюче. Але, гадаю, момент істини настане взимку. Коли за теплопостачання за новими цінами і за інші комунальні платежі населенню треба буде віддавати всю середню зарплату. Може, тоді прибічники прем’єр-міністра В. Ющенка, патріоти України, замисляться, а чи не дуже дорогою є плата — економіка країни, що руйнується, — за «свідомість», в основі якої лежать некомпетентність і популізм?
ГРА БЕЗ ПРАВИЛ — ЦЕ ГРА БЕЗ ПРАВИЛ. ХОЧ З ОЛІГАРХАМИ, ХОЧ БЕЗ НИХ
Тому не бачу сенсу ламати списи через цей бюджет. Крім МВФ, він навряд чи комусь потрібен. Нам пропонують, по суті, віртуальний бюджет, далекий від реальних процесів, які відбуваються в економіці. Все одно всі процеси насправді відбуватимуться в ручному режимі. Тому простіше не витрачати часу на його обговорення, а прийняти таким, яким його подав уряд — адже йому його й виконувати. А зекономлений час і нерви краще використати на прийняття тих законів, які забезпечать ринкове середовище — Податкового і Земельного кодексу, «Про іпотеку», «Про заставу» тощо.
Треба нарешті здійснити грошову реформу за допомогою впровадження мультивалютної системи, оскільки за існуючого рівня монетизації ні про який розвиток мови не може бути згідно з визначенням. Хоч з олігархами, хоч без них. Однак проблема лежить ще глибше. Навіть якщо на посаді прем’єр-міністра опиниться блискучий, компетентний фахівець, чесний і порядний громадянин, патріот, процеси все одно відбуватимуться в тому ж самому напрямку, поки не буде розроблено Закону «Про критерії оцінки економічного розвитку». Без нього будь-який уряд буде зачарований магією облудних паперових цифр, отриманих за методиками, що дісталися нам від СРСР. А за ними є величезний досвід отримання будь-яких показників. Таких, які потрібні були Політбюро, а тепер МВФ. Ніяких проблем! Але вони ж потрібні насамперед нам, а не МВФ. Без ефективних критеріїв оцінювання економічних процесів ми будемо тільки спостерігати зростання віртуальних показників за реального погіршення якості життя. Це найсильніший засіб боротьби з популізмом, адже визнати об’єктивні показники означає визнати хибність грошової реформи, хибність «реформаторського» курсу.
Аналіз необхідних для впровадження в економічну практику показників — це окрема тема, але серед найнеобхідніших повинні бути:
1. Рівень монетизації.
2. Розчищений від нашарування ВВП з корекцією за результатами зміни кредиторсько-дебіторської заборгованості.
3. Відношення середньомісячного прибутку сім’ї до прожиткового мінімуму.
4. Продуктивність праці (надто важливий показник, але в нас його чомусь «не помічають»).
5. Рівень енергоємності.
6. Рівень капіталізації банківської системи.
7. Національний фондовий індекс.
8. Відношення власного капіталу банківської системи до рівня ВВП.
9. Структура промисловості і частка в ній енергоємних виробництв.
10. Врожайність сільгоспкультур.
Тільки впроваджуючи в практику об’єктивну систему оцінок стану економіки, можна виявити властиві їй тенденції, розробити стратегію розвитку і адекватно реагувати на непередбачені події. Радянські підходи, маніпуляції з цифрами, РR-риторика і популізм, менталітет homo soveticus заводять країну у віртуальний світ і не тільки створюють можливості для масштабних містифікацій, але забезпечують благодатний грунт для появи так званих олігархів. Віртуальний світ хороший на екрані телевізора або комп’ютера, але, якщо ми хочемо жити в благополучній країні, нам треба насамперед відмовитися від цих ілюзій віртуального світу.
