Деякі президенти будують площі. На жаль, наша центральна площа вже зайнята. Деякі президенти будують президент-готелі. Але ідея президент-готелю у нас, на жаль, трохи дискредитована тим, що вже схоплено з цією метою тризірковий готель, хоч у світі не буває тризіркових президент-готелів. Та й розташовано його також не дуже вдало. Деякі президенти створюють національні парки чи освоюють нові простори, які потім обживаються людьми. На жаль, нами залишився неосвоєним півострів Крим — ні як флот, ні як санаторно-туристичний бізнес, ні як національний парк. Інакше можна було б розраховувати на увічнення пам’яті імені нашого Президента, як це було зроблено у США, коли мис Канаверал перейменували у мис Кеннеді. Щоправда, потім мису повернули початкове ім’я.
ЩО ЗАЛИШАЄТЬСЯ?
Є рідкісний за своєю красою шанс реалізувати дуже сучасну ідею, що випереджає час, продемонструвати волю і політичну рішучість, зробити життя багатьох людей кращим. Причому швидко. Перевага цієї ідеї полягає ще й у тому, що вона порівняно легко практично здійснюється.
Звичайно, не мені давати поради президенту. По-перше, тому що це не дуже ввічливо. А по-друге, ну хто ці поради слухає? Але наш президент — людина не образлива. Тому цю пораду можна також розглядати як запитання риторичне.
СУТЬ
Президенту потрібно виступити з ініціативою створення наймогутнішого у світі суперсучасного Комп’ютерного Центру. Зі скла та металу. А ще краще — з металу наших ракет, втiм, це на його розсуд. Це було б у його дусі. Причому, слід би самому проектом опікуватися, і здійснити це швидко. Туди дібрати кращих наших програмістів, включаючи хакерів. Їх у нас близько 120 тисяч — великих розумників, які мають намір виїхати за кордон. Обладнати його першокласною технікою. Причому, не доведеться піклуватися про його постійне переобладнання: програмісти будуть цю техніку тут же, не відходячи від робочих місць, вдосконалювати (upgrade).
Потужність Комп’ютерного Центру може становити 10 000 працівників. Площа — 200 000 квадратних метрів. Кошторисна вартість будівництва — $200 млн. Термін будівництва — 2 роки. Обсяг виконуваних робіт і замовлень — $1 млрд. Запропонований проект є новаторсько-технологічним і не виглядає занадто витратомістким. Термін окупності становитиме 2 роки. Це повинен бути великий архітектурний комплекс iз фантастично спрямованою в майбутнє конфігурацією, що символізуватиме випередження часу. На заздрість Європі, Америці та Японії. Та й місце для нього вже є відповідне.
ЩО ЦЕ БУДЕ?
Це буде зона прориву. І початок розквіту. Вже один тільки анонс такої програми вивів би Україну з негативного міжнародного PR-тупика. Іноземні інвестиції могли б скласти до $500 млн. До нас потяглися б не тільки гроші. Молодь — з Молдови і Росії, Білорусі та Середньої Азії — а куди їм ще тепер їхати? З’явилася б мода на програмістів. Країна прокинулася б від сну і перестала б займатися тільки ігровою політикою. Отримала б могутній поштовх сучасна наука, на яку ніколи не буде вистачати бюджетних грошей. Президент повинен залишити про себе пам’ять вдячним нащадкам. Він має залишити їм їжу для розуму, якого все-таки у нас багато, і реальну перспективу зароблення грошей для себе і для країни. Коли ж я уявляю собі, яку навколо цього можна створити інфраструктуру, то аж перехоплює подих. До цього проекту протягом 5 років може бути залучено 2 мільйони наших освічених співвітчизників. Вони матимуть роботу, зарплату і перспективу.
ЧОМУ ПРОПОЗИЦІЯ ВИНИКЛА ТІЛЬКИ ТЕПЕР?
Тому що вже занадто причина хороша: у 2002 році відзначається 50 річчя створення першого українського комп’ютера. Цей ювілей потрібно святкувати не феєрверками над Хрещатиком і не заздалегідь підготовленими спічами, а творчим проектом, родоначальниками якого були Лебедєв і Глушков, а благородну естафету підхопили вдячні й інтелектуально продвинуті нащадки.
Наш президент міг би започаткувати чудову традицію, коли лідер нації не тільки відповідає на партизанські нападки майорів чи виправдовується за літаки, збиті генералами. Президент, наче штурман, повинен прокладати шлях нації. Запропонований мною проект може стати національною гордістю. Він може стати інкубатором нового покоління програмістів. Ви спитаєте — чи є аналоги бурхливого зростання комп’ютерної справи в інших слаборозвинутих країнах? Є. Індія, Північна Ірландія, Коста- Рiка, Китай. Ми також можемо потрапити у мейнстрим.
ЯКІ ОБСТАВИНИ ЦЬОМУ СПРИЯЮТЬ?
У зв’язку з неспокійною обстановкою в США, де розташована Силіконова Долина — Мекка програмістів, які з’їжджаються туди з усього світу, виїзд туди на ПМП останнім часом різко скоротився. По-перше, стало небезпечно, по-друге, іммігрантам там уже не так раді, потретє, почастішало судове переслідування програмістів, по-четверте, там у комп’ютерній галузі почалися процеси конкурентно-політичного переділу (справа Майкрософта), що стримує перспективи молоді, і нарешті, по-п’яте, банкрутство сотень тисяч інтернетівських компаній породило там певний скепсис.
На фоні цих деструктивних процесів у нас є шанс вирватися вперед. Тим більше, що піратство чужих програмних продуктів треба долати не асфальтовим катком і не втягуванням себе у нескінченну програшну дискусію, а створенням, хоч би частково, своїх продуктів.
ЯК ЗАЗВИЧАЙ ТУРБУЮТЬСЯ ПРЕЗИДЕНТИ, ЩОБ ЗАЛИШИТИ ПАМ’ЯТЬ ПРО СЕБЕ, ПРО СВОЄ ПРАВЛІННЯ?
Президент Міттеран, рятуючи Лувр, придумав вибудувати на площі перед Лувром скляну піраміду, яка мала бути підземним входом у світову скарбницю творів мистецтва. Незважаючи на епізодичні протести істориків, що скляна піраміда ніяк не в’яжеться з кам’яною палацовою спорудою, Міттеран у відкритому листі нації попросив зробити-таки цю піраміду, яка символізуватиме те, як нинішнє покоління цінителів краси не тільки її рятує, але додає сучасні технології. Що не просто красиво, але й зручно для людей. І нація з цим погодилася. Інший президент Франції — Жіскар д’Естен — побудував ультрасучасний Науково-технічний музей.
Президент Клінтон вирішив залишити про себе пам’ять створенням наймодерновішої у світі Бібліотеки. А президент Кеннеді створив космодром на мисі Канаверал у Флориді.
Брежнєв будував БАМ, Коль — всесвітню виставку в Ганновері, фараони в Єгипті — піраміди. У Бразилії — один президент став натхненником будівництва двохсоттисячного стадіону «Маракана», а інший переніс столицю з Ріо-де-Жанейро углиб країни. Так само зі столицею вчинив і президент Назарбаєв.
Об’їздивши останнім часом 55 країн, я не міг не звернути увагу на те, як їхнi керівники гарячково вишукують шанси перетворювати слабкі ланки у сильні. Вибирають собі гідний об’єкт, привертають до нього увагу всього світу. Потім зосереджують на цьому всі зусилля і гарантують собі перемогу. Перемогу сили волі, духу, економіки і, зрештою, все більшої всенародної любові. Просто народ любить творців.
РИВОК
Можна, звичайно, знайти причини, чому цього не робити. Ну, по-перше, де взяти гроші? По-друге, скільки там залишилося до наступних виборів — нехай наступний президент про це потурбується. По-третє, народ може не так зрозуміти. По-четверте, чиновники все розкрадуть і тебе ж ославлять. По-п’яте, зашкодить скромність.
