Якщо кінець року — це час підсумків, то початок — привід поговорити про плани. І прем’єр-міністр України Микола Азаров повною мірою використав його на зустрічі з журналістами після першого цього року засідання Кабміну для неприкритого, хоча й дещо плутаного та суперечливого піару політики свого уряду. «Ми повинні ставити перед собою абсолютно реальні завдання, не повинні казати, що через десять років у нас будуть, як то кажуть, «молочні річки, киселеві береги». Не буде цього однозначно, — був відвертим прем’єр і водночас зазначав: — Якщо ми зуміємо створити умови для модернізації нашої економіки — цей процес потребуватиме приблизно 5 — 10 років як мінімум». А це хіба не ті ж таки річки-береги й практично не ті ж таки, причому ще стисліші, терміни, про які не слід говорити?
Але чи треба чіплятися до слів... У них все ж таки чимало здорового глузду. «Ми маємо абсолютно застарілу основну базу своєї промисловості. Перед нами стоять завдання модернізації в ключових галузях, таких, як металургія, машинобудування. Ці завдання потребують колосальних ресурсів», — констатує Азаров і продовжує: — Ми створимо умови для прискореного розвитку своєї економіки та прискореної модернізації». Прем’єр розраховує на те, що економіка України зростатиме темпом 10 — 12% на рік і через 10 років подвоїть свій валовий внутрішній продукт. «Тобто, грубо кажучи, — обіцяє Азаров, — збудуємо ще одну Україну. Але Україну нову, з абсолютно іншою економікою».
Прем’єр говорить «грубо», тобто не спираючись ні на розрахунки, ні на тенденції світового розвитку. А крім того, виставляє себе переконаним ретроградом і консерватором нашої відсталості. Скажімо, він абсолютно не замислюється над тим, чи слід Україні вкладати величезні кошти в модернізацію металургії, якщо попит на її продукцію у світі постійно висить на волоску. Експерти стверджують, що введення в дію одного металургійного комбінату в Китаї може істотно зменшити попит на українську продукцію й навіть зупинити цю галузь, орієнтовану в основному на експорт... Отже, прем’єрові, котрий мріє про будівництво нової України, слід було б говорити не про модернізацію застарілих галузей промисловості, а про зміну структури української економіки, про підвищення її конкурентоспроможності у світі, про таку економічну стратегію країни, яка могла б об’єднати й згуртувати українців.
На жаль, стратегія — це, мабуть, наша ахіллесова п’ята. На 2011 рік Держбюджет Верховна Рада ухвалила, не спираючись на програму соціально-економічного розвитку. Щоправда, перший віце-прем’єр-міністр, міністр економічного розвитку і торгівлі Андрій Клюєв повідомив 5 січня журналістам, що уряд ухвалив план дій з підготовки такої програми на 2012 рік. «Зараз усі органи виконавчої влади, Кабінет Міністрів, обладміністрації починають підготовку програми соціально-економічного розвитку на наступний рік. Ця програма буде готова десь до кінця березня поточного року, щоб на її основі готувалася бюджетна резолюція та бюджет на 2012 рік», — сказав Клюєв, наче визнаючи й виправляючи помилки минулого року. Віце-прем’єр повідомив, що важливим пунктом цієї програми буде інвестиційна складова, але не уточнив, що буде, якщо іноземний інвестор і далі так само слабо, як і 2010 року, відреагує на інвестиційні заклинання нашого уряду.
Досі стратегічним завданням з багатьма невідомими як для громадян України, так і для наших партнерів за кордоном, була зовнішньополітична орієнтація нашого уряду, який одночасно вів, здавалося б, взаємовиключні переговори про створення двох зон вільної торгівлі — з Євросоюзом і з країнами СНД.
Але той-таки Клюєв минулого тижня заявляє про те, що підготовка нової угоди про зону вільної торгівлі з країнами СНД увійшла у фінальну стадію. За його словами, цей процес закінчиться вже в січні — лютому. Не виключено, певна річ, що таким чином наша влада намагається стимулювати переговори з Європою. Як вважає аналітик Інституту євроатлантичної співпраці Володимир Горбач, «нинішній рік буде роком конкуренції за Україну між Євросоюзом і Росією. І хто швидше й спритніше діятиме, той і отримає український внутрішній ринок і ресурси для свого інтеграційного проекту». Експерт вважає, що заявою про намір прилучитися до зони вільної торгівлі в рамках СНД «Київ заздалегідь попередив, що на поступки більше не піде й чекає поступок від Брюсселя». Утім, така оцінка, яка випливає з того, що ЄС і СНД жорстко конкуруватимуть за право зближуватися з Україною, виглядає надміру оптимістичною.
Доказом цього може бути ситуація в енергетиці й енергетичній безпеці, характерна тим, що Україна, як і раніше, залишається залежною від російських монополістів. Експерти підкреслюють, що минулого року в країні не здійснювалися масштабні проекти з георозвідки й освоєння власних альтернативних запасів газу, зокрема, на морському шельфі, а також потенційних сланцевих родовищ і шахтного метану. Натомість, як зазначає Богдан Соколовський, «досягнуті та реалізуються неоднозначні політичні домовленості щодо створення СП на користь «Газпрому», який і без того є іноземним монополістом на українському ринку». Аналізуючи наслідки домовленостей про створення українсько-російських СП, фахівці Центру східних досліджень (OSW, Варшава) зауважують: «Хоча Україна має можливість істотно збільшити власний видобуток, сумнівно, що компанії цьому сприятимуть, оскільки в цьому не зацікавлений «Газпром»». А про рівень енергетичної співпраці з ЄС може свідчити не стільки те, що Президент Віктор Янукович у перші дні нового року підписав закон про вступ України до Європейського енергетичного співтовариства, скільки те, що Україна так і не розпочала модернізацію своєї газотранспортної системи відповідно до Брюссельської декларації.
