Якщо ми подивимося на хід і результати реформ практично
у всіх постсоціалістичних країнах, то виявляється, що історію реформ завжди
можна розділити на два періоди — короткий період особливої політики, як
називає його польський реформатор Лєшек Бальцерович, коли під час широко
відчиненого «вікна можливостей» здійснюється власне системна трансформація,
та період нормальної політики, коли це «вікно» більше чи менше зачиняється
і йдуть реформи (вже після системної трансформації).
В українській історії теж неначе такі періоди були. Перший
— у жовтні 1994 року, коли Президент Кучма, спираючись на фінансову підтримку
міжнародного співтовариства, оголосив курс ринкової трансформації. Другий
— починаючи з 1995 року, коли було проголошено першу «корекцію» реформ.
ОЧІКУВАННЯ ЗАТЯГУЄТЬСЯ
Як би не оцінювали українську трансформацію її критики,
цілком очевидно, що зараз економіка потребує оздоровлення точно так само,
як і 10, і 5 років тому. Але чи відкриється «вікно можливостей» для України
сьогодні? На це запитання однозначної відповіді поки що немає.
Перешкоди на шляху системної трансформації багато в чому
зводяться до проблеми легітимності минулого — «девальвація» легітимності
зазвичай іде за глибокою кризою системи. Тоді реально можна сподіватися
на засудження минулого життя і появу нового співвідношення між конформізмом
та нонконформізмом у політичній структурі, тобто принципової зміни на користь
нонконформізму, коли сили, що прагнуть до зміни статус-кво, переважають
над тими, яких влаштовує його збереження.
Природно, «вікно можливостей» може відчинитися не один
раз. Воно може відчинятися два рази, напевно, може й більше. Правда, хід
реформ багато в чому задається у минулому. Як буде оцінено минуле, які
проблеми буде названо головними, як і про що зможуть домовитися переможці
і переможені — з приводу цих ключових тем вестиметься дискусія під час
з'ясування, чим заповнити «вікно можливостей», якщо воно все- таки прочиниться.
«РИВОК У РИНКОВУ ЕКОНОМІКУ» — 2
Одним із перших варіантів «радикалізації» ринкових реформ
в Україні стали проекти програм західних консультантів. Раніше «День» представив
точку зору експертів Гарвардського інституту міжнародного розвитку. На
черзі — програма, підготовлена німецькою консультативною групою з питань
економіки при уряді України.
Треба зазначити, що згадана програма являє собою дуже докладний
аналіз причин нинішнього стану економіки і містить досить реалістичний
(із зауваженнями, про які нижче) план розв'язання багатьох проблем, що
нагромадилися. Зокрема, програма виходить з того, що в Україні панує протилежна
до ринкової система: всі ринкові умови встановлені так, що кожний, хто
діє економічно і раціонально, діє не в інтересах всього суспільства.
Між найслабшими місцями української економіки, на яких
має зосередитися увага реформаторів у наступні 1000 днів, називаються такі:
По-перше , уповільнена реструктуризація і відсутність
ринкових відносин на рівні підприємств, особливо недостатнє використання
закону про банкрутство і відсутність ефективного контролю над власністю;
з цього витікає недостатня конкурентоспроможність на міжнародних ринках.
По-друге , значний вплив держави на економічну діяльність,
особливо надання державою великих дотацій і субсидій при одночасному проведенні
економічної та податкової політики, які характеризуються суперечливим характером
і перешкоджають зростанню продуктивності; внаслідок цього виникають перешкоди
на шляху створення ділової атмосфери, яка сприяла б притокові інвестицій.
По-третє , значний рівень регулювання в енергетичному
і сільськогосподарському секторах, який грає ключову роль в оздоровленні
всієї економіки; внаслідок цього дані сектори перетворилися в найбільший
потенціал збитків на Україні.
По-четверте , цілковите перевантаження державного
бюджету і витіснення представників приватної економіки з вітчизняних ринків
капіталу; це, у свою чергу, веде до зростання рівнів процентних ставок.
По-п'яте , використання взятих у борг грошей на
споживання замість інвестицій; внаслідок цього уряд втрачає довір'я до
себе і кредитоспроможність, йому загрожує неплатоспроможність; частково
така неплатоспроможність є реальністю.
Потім, німецька консультативна група називає 10 принципів,
без реалізації яких українська економіка не зможе видужати. Серед них попередження
про те, що ринкові сили не можна продовжувати послаблювати. «Державні інтервенції
слід припинити, необхідно різко скоротити державні матеріально-технічні
поставки і державні вказівки стосовно того, кому і що постачати», — пишеться
в програмі. І далі: «У всіх галузях потрібно створити умови для конкуренції:
треба ліквідувати монополії або, принаймні, підпорядкувати їх державному
регулюванню. Власність повинна отримати можливість спрямовувати економічну
діяльність: потрібно укріпити права власності. Необхідно зробити можливим
притягнення до відповідальності учасників ринку за їхні дії. Потрібно більш
широко впроваджувати матеріальну відповідальність (реалізація закону про
банкрутство). Правопорядок має стати більш цілісним і послідовним. Потрібно
підвищити довір'я до держави і послідовно проводити боротьбу з корупцією.
Реформи мусять постійно супроводитися соціальними заходами, які пом'якшать
їх наслідки. Необхідно запобігти неплатоспроможності держави, яка загрожує
в березні 2000 року — зробити це можна завдяки стабілізації бюджетної ситуації
і кардинальній бюджетній реформі. Необхідно забезпечити стабільність національної
валюти: грошова політика і політика обмінного курсу мають бути адаптовані
до рівня реформ. До процесу трансформації потрібно залучити всі сили. Не
можна, щоб вони діяли у різних напрямах. Для цього необхідна масштабна
реформа уряду і системи управління».
Наша слабкість — у слабкості нашого оптимізму
Ознайомившись (див. короткий зміст) зі всім цим, прогресивно
мислячий читач не може не зрадіти і не засмутитися одночасно: «Невже «це»
можна реалізувати в Україні?». Адже, згідно з прогнозом німецьких радників,
без виконання хоч би «цього», країну очікують дуже складні часи.
Ще одне здивування, яке, правда, витікає з процесу читання
програми (а не її викладення у цій публікації), стосується питання про
осіб (як систему влади в особах), котрим адресовано програму. Наскільки
можна судити з минулої діяльності німецьких консультантів, ті чи інші «уривки»
представленої програми подаються на перші в державі «столи» вже 5 років.
Але, вочевидь, таке життя, що «презумпція нескоєння злочину» становить
невід'ємну рису порад з-за кордону.
На думку російського економіста В.Мау, «сила і слабкість
радника — в обмеженості сфери його професійних знань та інтелектуального
досвіду». Політик же приймає рішення, виходячи з незмірно більшого набору
чинників, серед яких на першому місці перебувають аж ніяк не міркування
теорії та історії, а конкретний баланс соціальних сил і груп інтересів,
вирішення конкретних (на жаль, нерідко цьогомоментних) політичних завдань.
До речі, з цієї причини, як мені здається, більшість з опитаних мною українських
економістів висловили думку, що ні німецька, ні американська програми не
мають шансів на реалізацію «в незмінному вигляді», тоді як у нікому не
відомої програми, яка цими днями твориться в Пущі- Озерній групою офіційних
економістів, шансів бути прийнятою (але не обов'язково виконаною) значно
більше.
Мені також нагадали, що рекомендації радників можуть сприйматися
політиками позитивно лише за двох обставин. По-перше, коли поради банальні
й очевидні. І, по-друге, коли висловлювані пропозиції відповідають балансу
політичних і економічних сил, що складається. «Політика — мистецтво можливого»,
— це головне правило поведінки політика безпосередньо проектується і на
його можливість (навіть здатність) сприймати ті чи інші поради. Чи потрібна
нашим політикам «можливість» зробитися багатшим, нiж хтось, я не впевнена.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПРОГРАМИ «НАСТУПНІ 1000 ДНІВ: ЗАХОДИ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ»
— Створення здорового підприємницького сектора: вихід з
ринку —банкрутство, вхід на ринок — заснування нових підприємств, ліквідація
дотацій і субсидій, прозорість, управління державними корпоративними правами,
приватизація, створення «інститутів».
— Розв'язання проблеми взаємної заборгованості, жорсткі
бюджетні обмеження, припинення немонетарних комерційних операцій, які проводяться
державою.
— Інвестиції і фінансування: ефективне самофінансування,
зміцнення прав власності і форсована приватизація, зниження реальних процентних
ставок, реформа банківського сектора, «сигнали» для іноземних інвесторів,
стабілізація очікувань, поліпшення інфраструктури. — Інтеграція у світову
економіку: відкритість і прозорість, стабілізація правових умов, недоцільність
інтеграції з російською економікою.
— Галузеві плани дій у сільському господарстві й енергетиці.
— Розв'язання бюджетних проблем: ліквідація заборгованості
з платежів, скорочення державних витрат, розширення бази оподаткування
і завершення податкової реформи.
— Розв'язання проблеми державних боргів за розміром і потоками.
— Забезпечення стабільності національної валюти: визначення
нової рівноваги за допомогою коротких періодів вільного обмінного курсу,
обмеження Нацбанком коливань курсу, початок структурних реформ, збереження
обмежувальної грошової політики, впровадження системи обмінного курсу зі
змінною прив'язкою.
— Інституційні та адміністративні реформи: забезпечення
функціонування ринків, реформа урядової адміністрації, посилення ролі Рахункової
палати, правова реформа, забезпечення переговорів про суспільний консенсус,
забезпечення стабільності грошей на основі незалежності Національного банку.
