Прощаючись зі століттям, кожен із нас оглядає його події, неначе власну біографію, в якій відзначає найголовніші віхи: як ми дійшли до такого життя.
У низці мистецьких подій можна побачити різні сюжети: про злети, падіння, дивацтва і справжні дива століття.
Як на автора хроніки, найголовніше диво століття — в тому, що, всупереч усьому, ми намагаємося залишатися людьми, здійснювати шляхетні вчинки і дарувати людям радість.
Про це й розповідають події хроніки. 1900 рік
14 сiчня , напередодні першої постановки опери Пуччинi «Тоска», в Римі поширилися чутки про те, що вороги композитора пiдклали бомбу в зал. Полiцiя обшукала зал, але бомби не виявила. Завiса пiднiмається — клакери свистять, намагаючись зiрвати прем'єру. Однак, попри все, опера має успiх.
18 лютого вперше виставу «Геншель» у МХАТi дивився В. I. Ленiн. Невдовзi вiн писав рiдним із Мюнхена: «Превосходно играют в «Художественно-общедоступном» — до сих пор вспоминаю с удовольствием свое посещение в прошлом году...» Коли ленінізм став єдино правильним ученням, вистава і стиль МХАТу відповідно були оголошені взірцем.
Навеснi вiдбулося останнє об'єднання українського театру корифеїв, яке було сприйняте громадськiстю як «факт iсторичної важливостi». I. Карпенко-Карий писав із цього приводу: «...у всякому разi — це ера, і створилася вона природно, натурально, без примусу та iнтриги».
17 травня свою першу постановку — оперу «Дідона та Еней» Генрі Персела здійснив засновник умовного символiстичного театру, англійський режисер Гордон Крег. У своїй практичнiй дiяльностi Крег пересував акторiв так само, як i марiонетку в макетi і спирався головним чином на власнi постановнi плани. У творчостi Крега знайшла крайнiй вияв теорiя режисера-диктатора, одноосiбного автора вистави, який охоплює своєю творчiстю iндивiдуальностi акторiв та автора п'єси.
На Мiжнароднiй виставцi в Парижi вперше продемонстровано щойно створений «Фотосiнема-театр», який, даючи п'ять-шiсть вистав щодня, показував на екранi видатних акторiв Францiї — Сару Бернар у сценi дуелi з «Гамлета», Коклена у виставi «Сiрано де Бержерак», Режан у виставi «Мадам Сен-Жан». На цій же паризькiй виставцi демонструвався велетенський екран братiв Люм'єрів. Установлений у галереї машин, вiн мав двадцять п'ять метрiв завширшки i п'ятнадцять завдовжки — проекцiю на ньому могли одночасно бачити двадцять п'ять тисяч глядачiв.
21 жовтня — перша постановка опери М. Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана».
24 жовтня — прем'єра вистави «Доктор Штокман» Г.Iбсена в постановцi К. С. Станiславського — Московський художнiй («загальнодоступний») театр. «День первого представления драмы Ибсена должен быть признан историческим днем в жизни русского театра: надо иметь смелость и беспристрастно признать это без всяких оговорок, с полнейшей откровенностью», — писала газета «Московский листок». Сам Станiславський так прокоментував цю подiю: «Моя исходная точка отправления и в режиссерской, и в артистической работе над пьесой и роль шли по линии интуиции и чувства, но пьеса, роль и постановка получили иное направление и более широкое — общественно- политическое значение и окраску... В то тревожное политическое время — до первой революции — было сильно в обществе чувство протеста. Ждали героя, который мог бы смело и прямо сказать в глаза правительству жестокую правду. Нужна была революционная пьеса — и «Штокмана» превратили в таковую». Намагаючись створити в четвертому актi «Доктора Штокмана» враження численного збориська, Станiславський розташував натовп у декiлька рядiв, спиною до глядацької зали. Завдяки цьому прийому публiка, котра була в партерi, вiдчувала себе немовби учасницею зборiв, що вiдбувалися перед нею, а Штокман — Станiславський, не порушуючи життєвої iлюзiї, мiг кидати в глядацьку залу слова протесту. 1901 рік
10 сiчня вперше в Києвi «Малоросiйська трупа М. Л. Кропивницького пiд керiвництвом П. К. Саксаганського та М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької» показала глядачам щойно дозволену цензурою комедію «Хазяїн» I. Карпенка-Карого. Серед грошових тузiв «крамольний» театр не мав особливого успiху (скорiше, навпаки), проте на цiй виставi зал був переповнений тiєю самою публiкою, яка, лише вчора навчившись носити фрак i смокiнг, сьогоднi вже демонструвала свої вишуканi манери. Утiм, несподiвана закоханiсть тузiв у сценiчне мистецтво мала просте пояснення. Справа в тому, що роль мiльйонера Пузиря грав у спектаклi сам автор, причому грав так, що практично неможливо було не впiзнати прототипу — вiдомого київського мiльйонера Терещенка (коли той ще перебував у стадiї початкового накопичення капiталу i був тiльки скупником). Iншими словами, весь бомонд поспiшав на спектакль лише для того, щоб на власнi очi переконатись, як актори знущалися над великим земляком (багатшого за нього на той час у мiстi, мабуть, нiкого й не було). Кажуть, навiть сам мiльйонер з'явився до автора з дiловою пропозицiєю: мовляв, чи не погодився б шановний Iван Карпович вiдмовитися вiд показу вистави. А він йому за це чек виписав би!
21 сiчня відбулася прем'єра вистави «Сава Чалий» I. Карпенка- Карого під час бенефiсу автора. Постановники: Садовський, Саксаганський. Сава — Садовський, Гнат Голий — Саксаганський, Потоцький — Карпенко-Карий.
31 сiчня відбулася прем'єра вистави «Три сестри» А. Чехова за постановкою К. С. Станiславського — Московський художнiй («загальнодоступний») театр.
19 квітня, одержавши дозвіл на постановку, п'єса Марка Кропивницького «Нашествiє варварiв» одразу ж була включена до репертуару трупи, що мала тодi назву «Трупа М. Л. Кропивницького пiд орудою П. К. Саксаганського i М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької». П'єсу присвячено проблемам українського нацiонального театру.
4 серпня відбулася перша постановка комедії Марка Кропивницького «Супротивні течії».
10 грудня вперше вручено премiю Альфреда Нобеля. Фонд премiї пiсля смертi її засновника склав 9 мiльйонiв доларiв.
Перший стриптиз-фільм «Оголена на трапецiї» Томаса А. Едiсона у виконаннi Лiлi де Лiдiї, котра першою в історії світового кіно, сидячи на трапецiї, роздягнулася перед глядачем без будь-якого очевидного приводу. Фiльм 1901 року був першою стрiчкою в iсторiї кiно, в якому на екранi показано роздягання жiнки.
3 квiтня — перший зразок нового жанру на території Росії. Газета «Московский листок» повiдомляла, що «на время пасхальных гуляний дирекцией выписан из Африки отряд амазонок, 48 женщин из племени дикарей Дагомеи под предводительством главнокомандующего принцесс». Наступного тижня дагомейки перебралися до Зоологічного саду, і «Московские ведомости» від 15 квітня повідомили про показ на відкритій сцені «большой группы амазонок, ...исполняющих песни, пляски и военные эволюции». На той час охорона короля Дагомеї складалася з 800 жінок, що відмовилися від шлюбу.
(Далi буде)
