Втім, заклопотаність наслідками спостерігається і в Кабміні. Минулої п’ятниці міністр фінансів Ігор Мітюков дав зрозуміти, що влада шукає можливість прискорити позитивне рішення щодо кредиту Україні. Зокрема, він зазначив, що на переговорах з МВФ офіційний Київ переконуватиме партнерів не пов’язувати результати другого аудиту операцій Національного банку України з питанням надання чи ненадання Міжнародним валютним фондом наступних траншів кредиту розширеного фінансування EFF Україні. За його словами, внаслідок проведених ним у період із 15 по 17 квітня у штаб-квартирі МВФ переговорів, обидві сторони дійшли висновку про необхідність найшвидшого опублікування результатів першого аудиту Нацбанку. «Це має бути зроблено найближчими днями, зараз аудитори готують остаточний текст до публікації», — сказав І.Мітюков. Він підкреслив, що другий етап аудиту може тривати «досить довго», тому розв’язання питання про поновлення фінансування України за програмою EFF має зумовлюватися виключно заходами уряду, Верховної Ради, які вживаються щодо реформування економіки. Нагадаємо, згідно з попередніми результатами аудиту, нецільового використання коштів МВФ компанією ПрайсВатерхаусКуперс зафіксовано не було.
Позичені Мінфіном минулого тижня гроші, найімовірніше, будуть витрачені на конвертацію в долари за рахунок резервів Нацбанку, оскільки після лютнево-квітневої реструктуризації платежі із зовнішнього боргу мають здійснюватися без затримок. Окрім того, в числі таких платежів на першому місці стоїть повернення кредитів МВФ і Світовому банку ($1,1 млрд.), які ніхто зазвичай не дозволяє собі затримувати.
У випадку розблокування кредитної програми Україна сподівається не тільки перекрити виплату боргу новими позиками, але й розпочати переговори з Паризьким клубом кредиторів про реструктуризацію боргів урядам, серед яких такий крупний кредитор, як Росія. Примітно, що Росія, кредитуючи Україну, водночас сама є найбільшим світовим боржником і активним переговорником про списання боргів. На початку цього року Лондонський клуб (приватних інвесторів) вже погодився списати понад 30% заборгованості колишнього Радянського Союзу. А тепер, за словами міністра фінансів Росії Михайла Касьянова, Росія розраховує домовитися з Паризьким клубом про реструктуризацію свого боргу на умовах, аналогічних домовленостям, котрі було досягнуто з Лондонським клубом. Вчорашня «The Financial Times» зазначає, що Міжнародний валютний фонд не рекомендує Паризькому клубу країн-кредиторів списувати частину боргу Росії, успадкованого від колишнього СРСР, оскільки не бачить у цьому необхідності.
У випадку, якби Росії все- таки вдалося відстояти свій сценарій і переконати Паризький клуб пробачити частину боргу, то Україна просто зобов’язана була б скористатися таким випадком і також спробувати зменшити свій зовнішній борг. Однак шанси, як для першого боржника, так і для другого — дуже незначні. Німеччина, найбільший кредитор Росії у складі Паризького клубу, наполягає, що Росія не відповідає критеріям, які передбачають можливість списання заборгованості. Україна ж, після реструктуризації комерційних боргів, також перестала відповідати таким критеріям. Окрім того, не слід забувати, що думка оновленого МВФ, котрий вирішив не заохочувати легковажне ставлення до боргів, також багато означає.
А епоха старого МВФ пішла разом з Мішелем Камдессю, Борисом Єльциним, фінансовими кризами 1997— 1998 років, а також з повними чи прихованими дефолтами кількох країн за єврооблігаціями.
Символом старого МВФ стала історія, розказана напередодні квітневої сесії МВФ і СБ колишнім головним економістом Світового банку Дж.Стігліцем. Її суть у наступному: експерти Фонду скопіювали програму реформ країни N, котра їм сподобалася, дали її чиновникам країни L, у тих щось не спрацювало в комп’ютері, і в офіційній угоді L з Фондом скрізь стояла назва країни N. «У- упс», — підсумував Стігліц: «Повірте мені, я працював в університетах Оксфорда, Стенфорда, Йельському, в Массачусетсі — ніколи Фонду не вдавалося рекрутувати кращих студентів». Отже, весняна сесія МВФ і Світового банку, хоча й не запропонувала революційних рішень, але учасників не залишало відчуття, що всі вже про все домовилися і тепер тільки вдають, що нічого не змінилося — просто не хочуть надто різких рухів.
Чи встигне Україна ще щось перехопити у старого Фонду, чи тепер вона буде приречена контактувати тільки з новим?
