Підвищений попит на зміну імені чи прізвища — не що інше, як своєрідна прикмета часу, що свідчить про надмірну агресію в суспільстві. На цьому тлі, на думку психолога, цілком природним виглядає бажання що-небудь підкоректувати у власній долі. Варіантів може бути незліченна кількість, і один з них — зміна імені чи прізвища
«Хіба можна жити з прізвищем Фердищенко!» — вигукував один із героїв Достоєвського. Як не дивно, в Україні подібні проблеми цілком можуть скласти гідну конкуренцію тим, які звуться виживанням в умовах кризи. Наприклад, за даними Мін’юсту, тільки протягом минулого року не у зв’язку з одруженням вирішили змінити своє прізвище 25 тис. 956 осіб, ще 4448 — ім’я і 4624 — по батькові. З них 2 тис. 33 особи пішли на цей крок уже не вперше, але лише в половині випадків до паперової тяганини стимулювала немилозвучність імені-прізвища. Нарівні з тими, хто побажав змінити прізвища Козел, Шиш, Неумивакін, Могила і Вирвихвіст, документи до відділу реєстрації громадянського стану подавали торік і Тетяни, й Олени, й Олександри. В останньому випадку з побажаннями змінити традиційне слов’янське ім’я на екзотичне Льона, Саманта, Ізабелла чи Роберта. Вчинки деяких співвітчизників і зовсім становлять основу гумористичних виступів. От, наприклад, знаходячись, очевидно, під сильним враженням від пригод відомого героя, житель Херсонської області перейменувався на Поттера Гаррі Заха. Приблизно у такий самий спосіб минулого року Дніпропетровська область обзавелася Арнольдом Шварценегером, а Луганська — місцевими Путіним і Висоцьким. Зрозуміло, про мотивацію настільки чудернацьких вчинків статистика мовчить, але в цьому психологи бачать визначену тенденцію. На думку Юрія Калашникова, підвищений попит на зміну імені чи прізвища — не що інше, як своєрідна прикмета часу, що свідчить про надмірну агресію в суспільстві. На цьому тлі, на думку психолога, цілком природним виглядає бажання що-небудь підкоректувати у власній долі. Варіантів може бути незліченна кількість, і один з них — зміна імені чи прізвища. Таким чином людина у змозі розпрощатися зі своїм колишнім «Я», і в даному випадку це вдається йому більшою мірою, ніж навіть при кардинальній зміні зовнішності.
Питання, пов’язане з іменем, можна назвати своєрідним архетипом. Не випадково аж до XVII століття у Росії тримали від усіх у таємниці ім’я, дане при хрещенні, тим самим намагаючись обдурити злих духів. А в деяких регіонах навіть хитрували — щоб остаточно заплутати нечисту силу, дитині давали подвійне ім’я. Як розповідає кандидат філологічних наук, завідувач кафедри української мови Києво-Могилянської академії Лариса Масенко, у Київській Русі придумали свій варіант обдурювання злих духів — свідомо давали погане ім’я, скажімо, Некрас (від слова «некрасивий»), щоб ті не зачіпали.
У цивілізованих і не атеїстичних суспільствах питання імені вже не вимагало багатої фантазії — були святці, й імена, які найчастіше зустрічалися в церковному календарі, ставали найпопулярнішими. Так, свого часу Іванами називали 92 з 1000 немовлят, оскільки ці іменини зустрічалися в календарі аж 79 разів. До речі, з жіночими іменами вибір був у кілька разів менший. Якщо до сильної статі, згідно зі святцями, можна було застосувати 900 імен, то до слабкої — всього 250. І Ганну вшановували 18 разів на рік, Марію — 12, що певним чином також посприяло їхній модності.
Та й у цілому історія підтверджує, що почуття стадності іменному питанню завжди було притаманне. Те, що спостерігалося на початку 1990-х, коли дівчатка повсюдно були Маріаннами (на честь улюбленої «мильної» героїні) і трохи раніше з цієї ж причини Анжеліками, точнісінько повторює хворобу 1930-х років. Тоді після прем’єри фільму «Безприданниця» 22 дівчаток із 1000 називали, природно, Ларисами. От і нині той факт, що ім’я Наташа стала в усьому світі синонімом російської повії, інтерес до нього зменшився. І вже зовсім очевидно, за словами Л. Масенко, що мода на Віленів, Владленів, Ремів, Нінелей і Владлен не повернеться назад. Хоча й у даному випадку існують свої винятки. Приміром, був випадок, коли іменований протягом 45 років Володимиром зовсім нещодавно заявив, що він Владлен. У чому, безумовно, виявив свою неординарність.
На сьогодні наймоднішими жіночими іменами залишаються Софія, Дарія, Анна, Марія, Катерина, Анастасія, Єлизавета і Валерія. А хлопчиків повсюдно називають Глібами, Владиславами, Максимами, Данилами, Денисами й Андріями. Що з одного боку антропонімісти (які вивчають власні імена) пов’язують з тягою до традиційних слов’янських імен, а з іншого психологи — з підсвідомим бажанням культивувати героїв і сильних особистостей. Утім, навіть усвідомленим бажанням. Як показує практика, сучасні батьки, вибираючи дитині ім’я, усе-таки цікавляться наданою ним установкою. Дивіться самі: Дарія у перекладі з давньоперської означає переможниця, Владислав — той, хто володіє славою, Андрій — мужній і Максим — з латинської — найбільший. На думку психолога Ю. Калашникова, у будь-якому випадку, називаючи дитину, батьки відчувають емоційний сплеск, незалежно від того, асоціюють вони обране ім’я з телегероєм, національним героєм чи улюбленою тіткою. Так чи інакше, майбутнє свого дитяти вони уявляють схожим на еталон, і це означає, що виховують вони його за заданою матрицею, підказуючи дитині, якою вона повинна бути. А далі все запрограмоване. Психологи виділили кілька теорій, що пояснюють, яким чином ім’я впливає на людину. У першу чергу — це згусток соціальної інформації. Якщо ми чуємо, скажімо, ім’я Олена, то вже приблизно можемо уявити собі походження людини, її національність і навіть у чомусь характер. Як не дивно, уявлення ці здебільшого подібні, що й пояснює так звану таємницю імені, коли, скажімо, стверджують, що у всіх Володимирів слабка нервова система. На цьому тлі не здаються дивними і результати досліджень американських психіатрів. За даними газети «За рубежом», вони виявили, що люди із кумедними і дивними іменами в чотири рази більше за інших схильні до різних психічних комплексів, а дитина з іменем, що викликає глузування, із самого дитинства знаходиться в оборонній позиції.
Інша теорія вужча — емоційно- звукова. Одні імена, як відомо, звучать музикою для вух, в інших це можна порівняти зі скреготом бензопили. Крім цього, кожна фонетична конструкція по-різному впливає на структури мозку, викликаючи тим самим несхожі асоціації. Приміром, кажуть психологи, що шиплячі приголосні в імені чи прізвищі викликають депресивний стан, а наявність великої кількості дзвінких приголосних може стати однією з причин нервозності їхнього носія.
Але хоча споконвіку такі українські імена, як, наприклад, Богдан, Тарас, Леся й Оксана побічних ефектів і не викликають, проте на піку популярності вони не були ніколи. Філологи пов’язують це в першу чергу з невеликою їх кількістю. А українізацію інтернаціональних імен пояснюють нереалізованим патріотизмом. Проте багато хто вважає, що деформація в стилі «Елена — Олена», «Андрей — Андрій», «Николай — Микола» не зовсім коректна. Адже у кожнім імені фіксуються стереотипи мужності і жіночності, соціальні фактори, властиві тому чи іншому суспільству. Наприклад, дослідження російських антропонімістів виявили, що в німецьких іменах переважає військова символіка, чоловічі і жіночі імена зміщені у бік поля мужності. Чого не скажеш про слов’янські імена. У них переважає деяка розмитість і те, що популярними є імена, запозичені переважно з інших мов, свідчить про ослаблення гендерних стереотипів.
