Викрадення, тортури, розправи без суду й слідства: методи, які використовуються російськими силами підтримки «порядку» в Інгушетії, маленькій мусульманській кавказькій республіці, яка входить до складу Російської Федерації, дивно нагадують те, що відбувалося наприкінці 90-х у сусідній Чечні. Спеціальні підрозділи міністерства внутрішніх справ і служб безпеки — ФСБ, спадкоємиці функцій і методів КДБ — присвоюють собі право розпоряджатися життям і смертю населення під тим приводом, що Інгушетія приховує мусульманських бойовиків.
Дійсно, загони бойовиків присутні на всьому Північному Кавказі, від Кабарди до Дагестану. Але, вдаючись до сліпих репресій, Кремль ризикує збільшити лави повстанців, замість того, щоб покласти край вербуванню. Без сумніву російська центральна влада боїться втратити контроль над своїми кавказькими республіками, які завжди противилися її опіці. Проте, інгуші, на відміну від чеченців, до цього часу не були помічені в сепаратистських настроях.
Які причини примушують Володимира Путіна використовувати ці силові методи? По-перше, не варто недооцінювати силу поганих звичок. Прецедент із Чечнею дозволяє також припустити, що наближення виборів до парламенту — в грудні — а потім президентських — у березні 2008 року — примушує можновладців створювати вогнища напруженості, щоб мобілізувати виборців. Це спрацювало 1999 року, коли на зміну Борису Єльцину прийшов Путін. Але в той час результат виборів не був заздалегідь вирішений, а зараз після восьми років існування путінської системи, сила впливу влади на суспільство не залишає місця ніяким несподіванкам. Путін не потребує будь-якої війни всередині Росії, щоб продовжувати керувати прямо або через підставну особу, державним справами... а також економікою.
Ще одна гіпотеза може пролити світло на зростання напруженості в Інгушетії: ситуація на Кавказі загалом. Інгушетія, як і Чечня, має спільний кордон із Грузією, яка викликає особливу неприязнь у Росії після того, як вона 2003 року покинула орбіту Кремля. Москва вважає цю кавказьку республіку, яка здобула незалежність 1991 року, форпостом Заходу. Для її дестабілізації всі засоби добрі. Росія вигнала грузинів зі своєї території та запровадила певну форму блокади. Вона надає підтримку двом сепаратистським регіонам у Грузії — Абхазії та Південній Осетії — і, не вагаючись, провокує інциденти на кордоні з Чечнею. Інгушетія стала новим джерелом нестабільності, яке може відбити бажання в американців приймати Грузію до НАТО. Якщо це дійсно так, то Путін грає з вогнем як у самій Росії, так і у вiдносинах зі своїми сусідами і з Заходом.
