19 грудня повинен відбутися перший тур виборів президента Республіки Білорусі, на який чинний глава держави та опозиція покладають протилежні надії
У теперішніх президентських виборах у Білорусі з’явилося багато інтриг порівняно з минулими виборами керівника держави після 1994 року (перші президентські вибори в РБ. — П. Л.).
По-перше, до останнього було неясно, чи збирається Росія визнавати підсумки цих виборів. Надто вже далеко зайшли протиріччя між керівниками Республіки Білорусь та Російської Федерації. Багато політологів як російських, так і білоруських були впевнені, що «точка неповернення» між Олександром Лукашенком і Дмитром Медведєвим пройдена однозначно. Але ні. Нещодавня зустріч останніх та укладена домовленість про надання Білорусі безмитної нафти з 1 січня цього року взамін на підписання до кінця цього року повного пакету документів щодо Єдиного економічного простору свідчить про те, що в білорусько-російських відносинах «точок неповернення» поки немає. І досить сумнівно, що Росія піде на визнання підсумків голосування у Білорусі.
По-друге, поведінка Заходу була для дуже багатьох, у тому числі конкурентів Олександра Лукашенка, на цих виборах повною несподіванкою. Спочатку, за інформацією BNS із посиланням на Reuters, президент Литви Даля Грибаускайте заявила, що перемога президента Білорусі Олександра Лукашенка на виборах допомогла б забезпечити стабільність та обмежила б вплив Росії. Міністри закордонних справ Німеччини і Польщі, які потім приїхали до Мінська, заявили, що в разі проведення в країні чесних і відкритих виборів Білорусь могла б розраховувати на допомогу в три мільярди доларів від Євросоюзу. Ну й «на закуску» західних сюрпризів ніхто інший, як держсекретар США Гілларі Клінтон «раптово» підтримала будівництво в Білорусі атомної станції та ще раз сказала «спасибі за те, що Білорусь прийняла свого часу статус без’ядерної держави». Усе це було сказано на саміті ОБСЄ в Астані, на якому був присутній і Олександр Лукашенко. Тому багато хто, в тому числі незалежні білоруські політологи, сприйняли це як фактичне визнання де-факто перемоги Лукашенка на президентських виборах.
По-третє, цього разу справді були забезпечені більш демократичні стандарти проведення всієї виборчої кампанії. Принаймні, до моменту проведення попереднього голосування. У цьому процесі вже вбачаються традиційні «перегини» деяких керівників загнати більше народу на виборчі дільниці. Правозахисники неодноразово зазначали, що це створює додатковий ѓрунт для можливих фальсифікацій підсумків голосування.
Крім того, були зареєстровані аж десять кандидатів у президенти, що подається властями як вершина демократії в Білорусі, а окремими експертами — як бажання тих же властей створити абсолютно неконкурентоспроможних кандидатів у президенти через велику чисельність. Щоправда, опоненти чинного президента дістали можливість неодноразово виступити і навіть подискутувати на білоруських телеканалах, що раніше навіть уявити собі було неможливо. Але тут слід звернути увагу на те, що, незважаючи на ці «чудеса демократії», державний інформаційний ресурс більшу частину теле- і радіоефіру, обсягу газетних сторінок віддав, звичайно, чинному президентові, а його конкурентів у кращому разі обійшов обережним мовчанням, а в гіршому — традиційно зображував у негативному, а то й у маргінальному світлі.
По-четверте, нині, як ніколи раніше, розгорнулася масштабна війна рейтингів, які пропонуються від протиборчих сторін. Утім, інтригуючими вони видаються більше для людей, абсолютно не знайомих із білоруською політичною, економічною і, якщо так можна висловитися, соціологічною дійсністю.
Наприклад, інформаційно-аналітичний центр при президентській адміністрації в листопаді цього року стверджував, що якби вибори відбулися завтра, то за чинного главу держави готові проголосувати 70,4% громадян Білорусі. Рейтинги інших кандидатів у президенти не перевищували 1%.
Державний телеканал ОНТ уже в грудні провів своє інтерактивне голосування, згідно з яким за нинішнього главу держави готові проголосувати 73,2%, що взяли участь в опитуванні. Щоправда, тут уже представникам опозиції віддається більше відсотків голосів — декілька відсотків.
Разом з тим, згідно з результатами опитування групи «Соціум» (дуже близької до відомого «Регнуму», близькому до російських властей. — П. Л.) рейтинг Лукашенка складає 31%, а сумарний рейтинг кандидатів від опозиції — понад 35%.
З огляду на це дуже цікавими є свіжі результати української соціологічної компанії, яку запросило до Білорусі вищезгадане білоруське ОНТ.
Ось які вийшли цифри:
Олександр Лукашенко — 75,9%
Володимир Некляєв — 5,4%
Андрій Санников — 5,2%
Ярослав Романчук — 2,2%
Віктор Терещенко — 1,9%
Григорій Костусєв — 1%
Алесь Міхальович — 1%
Віталій Римашевський — 0,9%
Микола Статкевич — 0,9%
Дмитро Ус — 0,6%
Проти всіх — 5%.
Щоправда, потрібно відзначити, що 20% респондентів не визначилися зі своїм кандидатом. Ще 15% сказали, що не підуть на вибори, а 6% відмовилися розмовляти.
Незалежний політолог Сергій Николюк вважає, що цифри української соціологічної служби досить близькі з цифрами раніше проведеного подібного опитування Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень (НІСЕПД), який віддавав у жовтні цього року Олександрові Лукашенку 44% відкритої підтримки опитаних і 48% — закритої: «Якщо поглянути на дослідження українців тверезо і взяти до уваги, що не всі визначилися, не бажають іти на вибори і що відмовилися розмовляти, то й отримаємо рейтинг Лукашенка близько 45%».
Утім, політолог закликає опозицію не спокушатися цією цифрою: «Річ у тому, що якихось особливих подій, які зіграють на пониження рейтингу Лукашенка, останнім часом не сталося. Скоріше, навпаки. Після підвищення зарплат і пенсій на початку грудня цього року його рейтинг однозначно підвищився. І ще треба зважати на ту обставину, що електорат Лукашенка набагато дисциплінованіший, аніж електорат демократичних кандидатів. Він практично у повному складі прийде на виборчі дільниці. А ось електорат опозиції чи зробить це — велике питання».
Один із найсильніших кандидатів у президенти Володимир Некляєв напередодні виборів публічно заявив: «...ситуація в країні зовсім непогана. Ми використовували ті можливості, які під тиском Євросоюзу надала влада — ефективно працювали під час підписної, агітаційної кампаній. Як наслідок — сьогодні нас підтримує Білорусь. Білорусь за Лукашенка не проголосує».
Очікування Некляєва, як і більшості інших опозиційних кандидатів у президенти, пов’язані з Площею — проведення акцій протесту після офіційного підведення підсумків голосування на Жовтневій площі Мінська. Всі вони не вірять у те, що ці підсумки будуть справедливими й об’єктивними і вважають, що ситуацію може переламати лише вулична демократія. Як на українському Майдані.
Ось що каже із цього приводу інший політолог Федір Хмарук: «Розраховувати лише на вуличні акції протесту опонентам чинної влади в теперішній ситуації досить ризиковано. Жовтнева площа заповнювалася реально великою кількістю протестувальників лише після минулих президентських виборів 2006 року. І то недовго. Але тоді була деяка подібність єдиного кандидата від опозиції. Та й економічна ситуація, в усякому разі у світлі життєвого достатку середньої білоруської сім’ї була гіршою. Мабуть, треба думати про те, що буде з Білоруссю після президентських виборів. І можна сказати однозначно: Лукашенко, якщо він залишиться при владі, уже навряд чи зможе управляти Білоруссю колишніми методами. Без побажань ЄС щодо демократизації, без «непрозорих» натяків Росії білорусам доведеться жити більше, ніж тепер, за свій рахунок».
