В Україні постала зловісна реальність остаточного утвердження в суспільстві жорстокого свавілля сильних: політичних олігархів, владно-економічних кланів, корумпованої державної бюрократії, кримінальних авторитетів. Решта п’ятдесятимільйонного народу перетворюється у злиденних, економічно і політично пригноблених пролетарів зразка кінця ХІХ — початку ХХ століття.
У мене в руках книжка Євгена Марчука «П’ять років української трагедії», (1999 р.), якій у цьому році виповнилося десять років із дня виходу. Попри те, що ця невелика за об’ємом, але дуже інформативно насичена книжка, написана десять років тому, наведені в ній аналітичні викладки не тільки не втратили актуальності, але зі снайперською точністю влучають у проблеми сьогодення. Якщо статистичні дані наводяться станом на 1999 рік, то аналітичні висновки під заголовком «П’ятнадцять років української трагедії» актуальні без будь-якої корекції. Деякі з яких хотів би навести для тих, хто не читав книжки, і нагадати тим, хто її читав, — задля того, щоб кожен зміг оцінити, наскільки точним був прогноз автора на десятиліття наперед.
Замість суверенної і незалежної демократичної, соціальної і правової держави в Україні побудовано дивне і жорстоке суспільство, де офіційно виголошені слова мають протилежний зміст, а державні дії — протилежний результат. Творення такого суспільства супроводжується величезним і стрімким його просуванням у минуле».
Вважаю, стверджувати, що зараз у нас демократична, соціальна і правова держава можуть тільки недоторканні слуги народу, до речі — про це також наголошував Євген Марчук:
«В Україні існує два паралельні суспільства. Одне — процвітаюче тіньове для невеликої категорії вибраних. Друге — дивне і жорстоке для решти народу».
Згадайте, як під час обговорення законопроекту про скасування депутатської недоторканності, деякі нардепи доводили, що цього не можна робити, бо тоді народного депутата можна буде затримати, арештувати, підкинути йому наркотики й т. ін.. Представники вищої законодавчої гілки влади знають, що в правоохоронних органах твориться беззаконня, але замість того, щоб навести порядок і забезпечити конституційні права будь-якого громадянина, дбають про захист від незаконних дій тільки для себе улюблених, а простих громадян можна затримувати, підкидати їм наркотики, вибивати будь-які свідчення.
Дуже влучна думка Євгена Марчука щодо витоку наших проблем.
«Усі наші проблеми пояснюються дією злої зовнішньої волі.
Насправді ситуація набагато гірша. Основний чинник успішного розвитку держави — система влади деградувала і перетворилася у свою руйнівну протилежність, створивши тим самим умови для дії усіх негативних факторів — як зовнішніх, так і внутрішніх».
«У сучасній Україні створена не політично відповідальна влада зі зрозумілою і законодавчо оформленою системою стосунків між державою і суспільством, а бутафорська конструкція з прихованими механізмами впливу на ухвалення державних рішень.
Тіньова економіка, відсутність громадського контролю за діяльністю влади, нерозвиненість систем місцевого самоврядування та інших інститутів громадянського суспільства, відсутність правової свідомості та соціально-захисної орієнтації влади, нормальної, а не викривленої логіки державотворення створює ідеальне середовище для функціонування «паралельної влади».
«Паралельна влада» використовує офіційні владні інститути як засоби досягнення своїх цілей.
За цих умов офіційна державна влада все більше стає засобом створення, примноження та охорони награбованих капіталів і механізмом економічного та політичного пригноблення народу».
Зверніть увагу, це було написано за 10 років до того, як стали відомі факти полювання нардепа-феодала у супроводі представників місцевої влади на беззахисного селянина.
А наступну фразу хотів би навести для тих, хто пишається своїми досягненнями в галузі розбудови демократії.
Те, що в Україні названо «демократією», є лише способом закріплення за «новими українцями» і за владно-економічною елітою права мафіозного свавілля, яке стало надійним прикриттям для номенклатурно-кланових і фінансових угруповань, для маніпулювання суспільною свідомістю їм на догоду».
Євген Кирилович дає не тільки глибокий аналіз стану справ у державі, але і шляхи подолання кризової ситуації.
«Фізичне виживання держави і громадян уже неможливе без подолання найбільшого дефіциту в сучасній Україні — дефіциту ефективного і гуманного державного управління. Тільки з ліквідацією цього дефіциту з’явиться довіра народу до влади.
Ці масштабні і, головне, соціально-корисні зміни може здійснити тільки сильна, патріотична і людяна влада.
Україна потребує домінування в суспільстві сил, що творять добро, та сильної влади, яка могла б забезпечити захист, підтримку і розвиток цих сил в інтересах кожної окремої людини і держави в цілому.
Ті, для кого владний мундир виявився не за розміром, повинні зійти з політичної сцени.
І вони зійдуть».
Книжка Євгена Марчука «П’ять років української трагедії» не тільки спонукає замислитись над майбутнім нашої держави, але і дає відповідь на запитання: у чому ж полягає сила силовиків?
Так склалося, що у свідомості громадян образ силовика формувався по-різному. Одні уявляють силовиків із великим вухом, яке здатне підслуховувати всіх і вся, інші — у чорній масці з гумовим кийком або саперною лопаткою.Із телеекранів нам щоденно показують силовиків, що стріляють наліво й направо і за час фільму вистрілюють вагон патронів. Так, силовики є різні, також є силовики-інтелектуали, що здатні аналізувати величезні обсяги інформації, знаходити закономірності та узагальнювати їх, вчасно помічати ризики і пропонувати запобіжні заходи, формувати прогноз розвитку на десятиліття наперед. Аналітики-інтелектуали є і серед інших, цивільних професій, але основна відмінність інтелектуалів силовиків полягає в тому, що вони мають можливість і силу протистояти протидії, що неминуче виникне у випадку наведення порядку в державі і приходу до влади фахівців із державним рівнем мислення і прийняття рішень. Тому, на мій погляд, основна сила силовиків — в інтелекті, і саме навколо силовиків-інтелектуалів мають об’єднатися небайдужі громадяни для подолання кризових явищ задля відродження держави і кращої долі наших дітей і онуків. А поки-що, читайте українці книгу Є. Марчука, яка і досі, на жаль, не втратила актуальності — і думайте.
