Очевидно, добре, що президенти принаймні принципово домовилися про продовження роботи над диверсифікацією боргів: невизначеність шляхів вирішення проблеми тільки заважала співпраці.
Проте показово, що Росія, погодившись пропустити в Україну туркменський газ, не збирається бути занадто терплячим кредитором. «Ми розуміємо, що Україні потрібно набагато більше енергії, ніж вона виробляє і розуміємо, що весь обсяг необхідних енергоносіїв Україна не може сплачувати живими грошима», — сказав В.Путін. Але різниця між тим, що Україна може і повинна сплатити «буде оформлена в державний борг України перед Росією», наголосив президент Росії (Iнтерфакс-Україна).
Сочинський саміт довів, що з Росією цілком можна домовитися по-доброму — але для цього потрібно мати аргументи. Зокрема, Президент Кучма приїхав з розпорядженням щодо заборони відборів газу, домовленостями з Туркменбаші, моральною підтримкою урядів Польщі та Словаччини в питанні будівництва газопроводів в обхід України. Це вже не є завоюванням неформальної атмосфери «безкраваткової дипломатії» — але швидше, раціоналізмом, який, очевидно, визначатиме майбутнє двосторонніх відносин. Сочинський неформальний самміт — яскравий приклад того, що в українсько-російських відносинах більше немає місця «братерству». Фраза російського президента, передана агентством УНІАН, що Росія не допустить нерівноправної конкуренції України з іншими країнами на своєму ринку — це лише підкреслює. Україна давно повинна була бути готовою до того, що свої інтереси повинно відстоювати так, як це робить Росія — впевнено, аргументовано, твердо — але не вороже. Скаржитися немає на кого. І власне, сочинська зустріч — чи не перший приклад того, як дві сторони можуть домовитися, виходячи виключно з реалій.
КОМЕНТАР
Сергій ПИРOЖКOВ, директор Інституту українсько- російських відносин при РНБОУ:
— Росія ще раз показала, що переходить до прагматичних підходів. Мова йде про створення механізмів міждержавних відносин, які б не залежали від волі особистостей. І на це треба адекватно реагувати.
Думаю, що Україна в меншій мірі готова до цього, ніж Росія, оскільки росіяни це вже визначили у своїх концептуальних документах — концепції безпеки, військовій доктрині, зовнішньополітичній концепції. В Україні їх або їх оновлених версій ще немає.
Зараз іде усвідомлення цього процесу, і багато що буде залежати від того, наскільки швидко будуть вироблені адекватні заходи.
При цьому поступки завжди були і будуть можливі, їх межа — в тому, наскільки ці поступки будуть відповідати положенням, задекларованим у документах доктринального характеру.
Якщо судити про підходи Росії — створення Євразійського економічного співтовариства (що насправді не було новиною), процеси, які відбуваються навколо договору про колективну безпеку — то зараз вона підпорядковує зовнішню політику внутрішній. Це нормальний підхід, прийнятий скрізь.
Якщо вже ми визначилися з нашою незалежністю, то, звичайно, будуть виникати і протиріччя з Росією. Питання тільки в тому, щоб знаходити взаємоприйнятні рішення з найменшими втратами, щоб зберегти дружню атмосферу. Нам потрібно узгоджувати наші національні інтереси з російськими і знаходити взаємодію. Я думаю, що це можливо».
