Досягнутий учора у Верховній Раді України консенсус вразив багатьох: за внесення «пакетом» змін до Конституції та до закону про президентські вибори проголосували 402 парламентарії — суперконституційна більшість. Серед них 78 «нашоукраїнців» (сам Віктор Ющенко не брав участі в цьому голосуванні) і один «бютівець» — Анатолій Матвієнко. Інші фракції та групи виявили в цьому питанні практично повну одностайність. Нагадаємо, що з моменту прийняття Основного Закону — 28 червня 1996 року — це перша вдала спроба внести до нього правки.
Одразу ж після голосування відбулася урочиста церемонія підписання прийнятих парламентом документів головою ВР Володимиром Литвином і Президентом Леонідом Кучмою, який спеціально для цього прибув до парламенту. Востаннє таке натхнення спостерігалося в приміщенні під куполом, мабуть, вісім iз половиною років тому — вранці після конституційної ночі, про яку Л. Кучма нагадав народним обранцям. До речі, Леоніда Даниловича, як то кажуть, можна привітати: його давній задум щодо політреформи нарешті втілився в життя. Втілився, зрозуміло, не сам по собі, — Президент і його соратники, явні й приховані, слід віддати їм належне, «стимулювали» процес і зробили для цього буквально все, що могли.
Згідно з внесеними до Конституції корективами, повноваження глави держави і парламенту перерозподіляються на користь останнього. Зокрема, Верховній Раді надається право призначати за поданням президента не лише прем’єра, а й міністра оборони, міністра закордонних справ, за поданням глави уряду — інших його членів, а також голови Служби безпеки, голови Нацбанку, членів Центрвиборчкому тощо. У разі дострокового припинення повноважень президента виконання його обов’язків на період до обрання та вступу на посаду нового глави держави покладається не на прем’єра, як було раніше, а на голову Верховної Ради. Водночас розширено перелік обставин, за яких президент може достроково розпустити Верховну Раду. Можуть бути припинені відтепер і повноваження окремо взятого народного депутата — наприклад, у разі невходження обраного від партії або блоку партій депутата до складу фракції цієї партії чи блоку, або у разі виходу парламентарія з цієї фракції (так званий імперативний мандат).
Цей закон набуває чинності з 1 вересня 2005 року, якщо до цього часу приймуть зміни до Конституції, що стосуються реформування системи місцевого самоврядування. Інакше цей закон набуває чинності з 1 січня 2006 року. Кабінет Міністрів, сформований до дня вступу на посаду президента України, обраного на чергових виборах у 2004 році, продовжує здійснювати конституційні повноваження після набуття чинності цього закону.
Ще один закон із прийнятого Верховною Радою «пакету» — про особливості застосування закону України про вибори президента при повторному голосуванні в грудні 2004 року — зокрема, скорочує кількість так званих відкріпних талонів з 4% від кількості внесених до списків виборців до 0,5%. Закон також дещо посилює контроль за видачею та використанням відкріпних посвідчень. Можливість голосувати за межами дільниць, згідно з новим законом, надається тільки інвалідам першої групи, нездатним самостійно пересуватися. Закон також проголошує, що ЦВК встановлює результати виборів президента України тільки після закінчення терміну оскарження і розгляду скарг відповідними виборчкомами та судами.
Відставка Генпрокурора, поправки до закону про вибори президента і на чверть оновлений склад Центрвиборчкому (який учора також 410 голосами затвердила Верховна Рада) — ось що, по суті, отримала «Наша Україна» в обмін на її голосування за політреформу, тобто «обрізання» повноважень майбутнього президента. Так «нашоукраїнці» розпорядилися безпрецедентною підтримкою народу, — такої підтримки вітчизняні політики не отримували, мабуть, з 1991 року. З іншого боку, конституційна більшість голосів (300) набралася б, як видно, і без 78 «нашоукраїнських» — завдяки голосам комуністів і соціалістів. Лідер останніх Олександр Мороз, який настійно схиляв «Нашу Україну» до схвалення політреформи, також може по праву вважатися в цій епопеї одним iз тих, хто на свої 6% електорату зробив надприбуткові інвестиції, — однак це окрема тема. Та й потім: хто сказав, що перемога в «третьому турі» президентських виборів Віктора Ющенка — здійснений факт? Тим, хто в цьому впевнений, можна порадити пригадати теледебати, на яких Віктор Янукович розвіяв шапкозакидацькі настрої своїх опонентів...
Народний депутат, перший президент незалежної України Леонід Кравчук назвав учорашнє рішення Верховної Ради «перемогою всіх без винятку», а також «сигналом до примирення для всієї України». Дай, як то кажуть, Боже. Проблема ось у чому. У теорії парламентсько-президентська республіка, до якої вчора зробила крок Україна, хороша. Однак як ця модель виглядатиме застосовно до нашої практики, та ще й з парламентом, який має неабиякі «комерційні» апетити, — це велике питання. Події останніх тижнів показали, що якість і надійність вітчизняного інструментарію реалізації волі народу, яким є політичний клас, залишає бажати кращого.
Планувалося, що вчора о 19.00 Віктор Ющенко та його найближчі соратники звернуться до народу на майдані Незалежності. Я не знаю, що вони скажуть людям. І з якими відчуттями учасники «помаранчевої» революції потім розійдуться та роз’їдуться по домівках — допомагати забезпечувати чесні вибори 26 грудня. Поки що безпрецедентне громадянське піднесення є головним результатом останніх двох з половиною тижнів.
КОМЕНТАРI
Володимир МАЛИНКОВИЧ, директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:
— Я вважаю, що сьогоднішнє рішення парламенту — це дуже важливий крок у розвитку демократії в Україні. На жаль, це давалося дуже великими зусиллями, ціною великих взаємних поступок і відступів. Але зрештою, на мій погляд, саме політична реформа є єдиною дитиною «оранжевої» революції. Хоч і незаконнонародженою. Тому що тільки реформа може забезпечити реальну зміну системи влади. Жодна зміна одного лідера на іншого систему не міняє. Реформа — міняє.
І суть цих змін полягає в наступному. Ми нарешті отримали те, що свого часу в 1917 році вимагала від самодержавства Держдума, добиваючись відповідального перед парламентом уряду. Досі в нас уряд не відповідав перед парламентом і, відповідно, перед виборцями, які голосують за ті чи інші партії та тих чи інших депутатів. А тепер він відповідатиме. До реформи прем’єр-міністр, по суті, мав сподобатися лише президенту. І він старався для президента. Його абсолютно не цікавило, як на це відреагують партії. Якщо все добре в країні, президент пожинає лаври. Якщо щось не так — отже, в усьому винен прем’єр-міністр, і президент, не зважаючи на парламент (це згідно з Конституцією), звільняє прем’єра. І ми майже щороку бачили зміну уряду. Тепер прем’єр-міністр буде практично незалежний від президента, він відповідатиме перед партіями, які перемогли на виборах. І це значно збільшить його зацікавленість перед суспільством.
Крім того, дуже важливо, що буде зруйнована вертикаль номенклатурно-олігархічного режиму. На сьогодні всі були зацікавлені в прихильності президента, всі намагалися обертатися навколо цієї президентської осі, яка була єдина від самого центра до краю. Тільки таким чином вони могли отримати якісь економічні переваги для свого бізнесу. Яскравий приклад — «Криворіжсталь». Після реформи президент більше не має можливості втручатися в економічну політику уряду, й, отже, жодної зацікавленості в тому, щоб уласкавлювати президента, наші олігархи більше не матимуть. Вони муситимуть пов’язувати свою долю з певною партією, і тому конкуренція бізнесу фактично переростатиме в політичну конкуренцію різних партій.
Наступний момент — на сьогодні в нас немає реальної багатопартійності. Наша багатопартійність формальна, бо партії не мають довгострокових програм, і головне — можливості формувати уряд. Тому реформа дозволить справді перейти до реальної багатопартійності, конкуренції різних партій. Ми першi серед країн СНД перейдемо до європейської системи управління.
Звичайно ж, буде не без проблем. Насамперед пов’язаних із можливою урядовою чехардою — тобто швидкою зміною урядів. Але в цьому значенні добре (хоч це й суперечить європейським вимогам демократії), що зберігся імперативний мандат. Добре — тому що ми знаємо, як легко в нас перебігають депутати з одного табору до іншого і назад. І якщо уряд сформований невеликою більшістю, то за відсутності імперативного мандата, такий уряд був би в дуже серйозній небезпеці — він би залежав від одного-двох депутатів, які можуть утекти. Тому на першому етапі імперативний мандат — це непогано. Хоч у перспективі нам треба буде від нього відмовитися й повністю працювати за європейськими стандартами.
Президент також не зовсім втратив свої повноваження — в нього зберігається можливість формувати силові структури, впливати на зовнішню політику та бути гарантом прав людини. Тобто, в нього більше можливостей, ніж у формального глави держави в суто парламентських республіках.
Те, що закон про зміни до Конституції набуває чинності не одразу, а лише в 2006 році, означає, що новий президент — а ним, імовірно, стане Ющенко, — матиме можливість протягом року управляти більш-менш авторитарно та реалізовувати значну частину своїх обіцянок.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Голосування з політреформи пов’язане вже не стільки з президентськими виборами, хоча довго говорили про те, що існує прямий зв’язок між політреформою та цими президентським виборами, скільки з баченням і проектуванням поствиборної ситуації. Зараз прихильники Віктора Януковича і прихильники Віктора Ющенка, й сили, які після першого раунду виборів зайняли нейтральну позицію, пересвідчилися в тому, що неможливий сценарій перемоги будь-якою ціною та модель «переможець отримує все». Більш того, напруження перейшло за межі конкуренції команд і політичної боротьби та стало предметом і соціального напруження, і нових настроїв регіональних еліт. Тому ціна президентських виборів різко зросла. Я думаю, що зараз «Наша Україна» та її партнери, й ті, хто залишається в таборі Віктора Януковича, просто ухвалили раціональне, прагматичне рішення. Річ у тому, що Віктор Ющенко в разі перемоги отримує можливість деякий час користуватися механізмами, які забезпечені нинішньою Конституцією. Адже закон не набуває чинності завтра. По-друге, в переможця з’являється хороший люфт для діалогу з регіональними елітами не лише з погляду жорсткої кадрової політики, а й на предмет переговорів про позицію в місцевих органах самоврядування, консультацій щодо можливих компромісних фігур у майбутніх виконавчих структурах. Оскільки через півроку ми матимемо сильнішу місцеву вертикаль виконавчої влади, яка буде під контролем самоврядування. А отже — і майбутньому президенту, і Кабінету Міністрів доведеться зважати на позицію місцевих еліт, їхні кадрові пропозиції. Тобто насправді цей компроміс і є розумне раціональне зерно, і є люфт для того, щоб реалізувати хоч би первинні політичні амбіції.
Є ще один момент, на який мені б хотілося звернути увагу. Незалежно від моменту набуття чинності змін до Конституції, уже завтрашній день — це новий політичний простір. Задані нові мотиви поведінки. І зараз головне питання порядку денного — це майбутній склад уряду. Хоча він і формуватиметься ще за старими конституційними механізмах, проте це буде знову коаліційна за характером виконавча структура. А це означає, що з’являється новий діалоговий майданчик, не пов’язаний безпосередньо з президентським виборами, а пов’язаний із взаємовідносинами в парламенті, з взаємовідносинами загалом у виконавчій вертикалі. Йтиметься власне і про склад Кабінету Міністрів, і про кадрову політику в сфері державно-корпоративного сектора. Напевно, узгоджуватимуть і позиції стосовно регіональних виконавчих структур у тих випадках, де точки напруження найсильніші. Грубо кажучи, ми завдяки цьому рішенню отримуємо нове діалогове поле. І до нього приєднаються всі учасники політичного процесу незалежно від їхньої позиції.
Саме по собі рішення має також серйозний суспільно-політичний вимір. Політики продемонстрували, що насправді вони готові запобігти тим катастрофічно-апокаліптичним сценаріям, про які багато говорили і на мітингах, і в експертних оцінках.
Я думаю, що це також серйозний крок у плані поступової стабілізації економічного становища. Адже економіка складається не лише iз залізяк і грошей, а й із мотивів, настроїв і очікувань. І з цього погляду це — сигнал, який може дуже добре позначитися зараз на економічних тривогах населення.
Георгій КРЮЧКОВ, фракція КПУ:
— Вирішено корінне питання — перехід до президентсько- парламентської республіки, — більш справедливого, більш цивілізованого, більш демократичного внутрішнього устрою, вирішено питання балансу повноважень між гілками влади. Звичайно, це — результат компромісу. Що завжди передбачає поступки. Але в обстановці такого небезпечного загострення ситуації в країні то був достойний вихід, який, гадаю, дозволить пом’якшити всю обстановку в країні. Я далекий від думки, що фігура президента після введення в дію політреформи серйозно втрачає вплив — при наших традиціях і менталітеті цього не станеться. І в Президента залишається маса важелів впливати на ситуацію, уряд так чи інакше буде «під президента».
В той же час, претензій до проголосованих рішень у мене теж вистачає. Візьмемо хоча б закон, що стосується президентських виборів. Цим документом ми фактично «натягли штани» Верховному Суду. Бо ми вирішили ті питання, які Верховний Суд вирішив до нас без законодавчої бази. Так, питання про повторне голосування другого туру ми тільки зараз зафіксували в законі. По суті скасоване голосування відкріпними талонами, чим сотні тисяч людей позбавилися виборчих прав, при тому людей самих знедолених. Але все ж найболючіші проблеми прийнятим «пакетом» ми вирішили. Чому «Наша Україна», яка тривалий час не підтримувала політреформи, пішла врешті на поступки — це цікаве питання. Я думаю, що насправді в них не було впевненості в перемозі. Гадаю, не обійшлося й без закулісних домовленостей між «Нашою Україною», з одного боку, та Президентом Кучмою, — з іншого.
Володимир ФІЛЕНКО, фракція «Наша Україна»:
— Прийняті парламентом рішення розцінюю як перемогу Віктора Ющенка. Перш за все тому, що політреформа ухвалена на наших умовах — ми внесли цілий ряд своїх правок. Хоча з нашого боку теж були компроміси. По друге, політреформа може здійснитися лише після чесних виборів, — за ту ціну, що ми заплатили, ми одержали можливість проведення саме таких виборів.
Олег ТЯГНИБОК, позафракційний:
— Підтримка «пакетного» варіанта була великою помилкою опозиції. Вона «клюнула» на план Кучми, який спрацював на всі 100 %. Я вважаю, що не можна було так нехтувати тими людьми, що стоять на вулиці. Тепер після зачарування ці люди можуть відчути розчарування. Наслідки проголосованого рішення дуже швидко відчує народ України. Я не можу напевне говорити про мотиви тої ж «Нашої України». Але можу зробити припущення, що вони були далеко не ідеалістичними, а скоріше — прагматичними. Очевидно, були якісь домовленості в сфері, що стосується влади. Я не виключаю, що вибори 26 грудня можуть або не відбутися, або вони будуть визнані не дійсними.
Юрій КОСТЕНКО, фракція «Наша Україна»:
— Сьогоднішнє пакетне голосування в парламенті — ціна компромісу, який дасть можливість завершити виборчу кампанію та обрати президента, а також відкрити шлях до демократичних змін у нашій державі. Рішення, яке прийняла Верховна Рада, потребували українські громадяни, які вийшли на майдани, протестуючи проти спроби влади забрати в них право обирати нового президента. Це компроміс задля єдності та територіальної цілісності української держави. Найголовніше, що у цьому пакеті є закон №3207-1 щодо місцевого самоврядування, а це головна теза, на якій ми стояли — через конституційні зміни запровадити принцип народовладдя, і в пакеті цей принцип проголосований. Тепер місцеві органи влади будуть обиратися, а не призначатися Києвом. Рішення парламенту не тільки дасть можливість вийти із конфліктної ситуації, а й нарешті, поставить в центр політичних процесів партії, які боротимуться за довіру виборців, будуть формувати коаліцію, уряд та нести відповідальність перед суспільством. У цьому сенсі це величезний крок до демократії — проголосований законопроект №4180 в поєднанні із законопроектом щодо місцевого самоврядування.
Володимир БОЙКО, фракція «Регіони України»:
— Я не голосував за цей «пакет», із багатьох причин. Я за політичну реформу, але введення імперативного мандату я зрозуміти не можу. За таких умов Верховна Рада не потрібна — нехай «вожді» сідають і приймають рішення. Що ж до закону про особливості застосування закону про вибори президента, то я уявити не можу, як його можна застосувати на практиці. Хто створить сьогодні нові територіальні та дільничні комісії? А чого варта норма, що на дому може голосувати лише інвалід першої групи, який не може ходити? А решта тяжко хворих як?
Іван ЗАЄЦЬ, фракція «Наша Україна»:
— Я не голосував за політреформу, тому що вона ніяк не перетинається з вимогами наших громадян. Наші громадяни вийшли на майдани по всій Україні, щоб висловити протест iз приводу фальшування виборів владою, щоб відновити своє право обирати владу, щоб повернути принцип, за яким народ є джерелом влади. Винуватцем того, що народ не міг вільно висловити своє волевиявлення і що були сфальшовані результати виборів, була влада. І про це сказала в своїх постановах від 27 листопада і 2 грудня Верховна Рада України. Про це сказав Верховний Суд України. Але сьогодні Верховна Рада, замість того, щоб осудити і засудити порушників законодавства, пішла назустріч владі. ЦВК практично перепризначена, а не створена нова. Кабінет Міністрів як основний дестабілізатор ситуації залишився на місці. Нове законодавство про вибори, по суті, не змінює радикально умови виборчої кампанії, тому що в житті діють не закони, а люди.
Тому я вважаю, що сьогодні демократія в Україні спіткнулась. Ми в результаті цієї «помаранчевої» революції одержали нового громадянина, але влада, по суті, залишилася та сама. Більше того, через конституційні зміни процес оновлення влади затримано. Тому що у Конституції є положення, які не можуть бути сприйняті демократичним людом. Наприклад, те, що Генеральна прокуратура буде здійснювати загальний нагляд за дотриманням прав і свобод громадян. Тобто оновлена цими змінами Конституція — це як крок вперед і два назад. Окрім того, поява цих змін — це автоматично поява небезпеки зриву виборів 26 грудня. Ця так звана політична реформа прямо заохочує владу до зриву виборів. І тоді можуть бути призначені повторні вибори. Я думаю, у діючої влади є достатньо механізмів, щоб проведення таких виборів відтягнути до вересня наступного року, а то й далі.
