Нещодавно призначеному голові Верховної Ради України Арсенію Яценюку вдалося виконати обіцянку домогтися затвердження прем’єр-міністром України Юлії Тимошенко, як лідера партнерського блоку по демократичній коаліції. Чи вдасться наймолодшому в історії українського парламенту 33-річному спікеру домогтися дієздатності парламенту, щоб у ньому на майбутнє України працювала як коаліція, так і опозиція? Чи протримається демократична коаліція на весь термін і чи можна поєднати соціальноорієнтовану політику БЮТ з ліберальними поглядами блоку «Наша Україна — Народна самооборона»? Що потрібно зробити, щоб успішні молоді топ-менеджери приходили у вищі ешелони української політики: Верховну Раду, Кабінет Міністрів? І як припинити в Україні спекуляції щодо розподілу країни на схід і захід, які постійно виникають під час виборчих кампаній? Чи потрібно і як змінювати Основний Закон України? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю українського спікера Арсенія ЯЦЕНЮКА?
— Арсенію Петровичу, ваc відносять до плеяди молодих топ-менеджерів, які появились останнім часом в Україні. Що, на вашу думку, заважає тому, щоб все більше подібних менеджерів подібного класу входило у вищі ешелони влади, включаючи Кабінет Міністрів, Верховну Раду?
— Рецептів тут немає. Вважаю, що кожна молода людина має прийняти для себе таке рішення. Адже державна служба є велика відповідальність. Особисто я колись прийняв таке рішення для себе і сьогодні сприяю тому, щоби будь-яка молода людина, яка має маленьку зірочку і блиск в очах, працювала на державній службі.
Так сталося що за період незалежності кадровий потенціал державної служби став значно слабшим. На сьогодні Україна за розрахунками ІЛР (індекс людського розвитку) займає за 70-е місце, перебуваючи в групі країн із середнім рівнем розвитку людського потенціалу. Уперше її, як і інші країни колишнього СРСР, було включено в розрахунки ІЛР у доповіді ПРООН за 1993 рік. Тоді нам пощастило зайняти відносно непогане 45 місце. Проте тривала економічна криза, що, передусім, відбилася у більш як дворазовому зменшенні ВВП на душу населення й істотному скороченні тривалості життя, обумовила зниження показника нашого ІЛР і відповідне погіршення рейтингу.
Наприклад, історія з моїм призначенням. Мені було 28 років, коли мою кандидатуру давали на узгодження на посаду першого заступника голови Національного банку. Тоді Президент України Л. Кучма ухвалив рішення про моє призначення. Але, мені розповідали, що після цього хтось в Адміністрації Президента говорив, що скоро з дитячого садка будуть брати до Центрального банку. В 2005 році коли мені було 30 років Президент України В. Ющенко призначив мене на посаду міністра економіки. Якщо кожен з політиків, громадських діячів буде притягувати молодь і примушувати її думати, працювати і давати їй шанс це зробити, то це, напевне, буде найкращий формат формування кадрового резерву. Я вважаю, що покоління політиків, мають відчувати, що вони відходять. Вони повинні зайняти зовсім іншу нішу і навпаки втягувати молодих на своє місце, а не відштовхувати їх. Я собі завжди кажу, що коли досягну пенсійного віку, сам буду просити, щоб мене посунули в сторону.
Принцип змінності політичних еліт повинен обов’язково відбуватися. Одні відходять інші приходять на їхнє місце. При цьому тих, що відходять, не можна відправляти в забуття і вони самі не повинні цього робити. Навпаки політики повинні стати не в сторону, а з боку і говорити: хлопці, ми своє відробили, тепер ви послухайте те, що ми вам розкажемо, І йдіть уперед.
— Оскільки ми говоримо про здатність, чи відчуваєте ви спроможність забезпечити дієздатність парламенту, щоб у ньому працювала як коаліція, так і опозиція?
— Парламент ніколи не буде однорідною масою. І до цього навіть не треба прагнути. Я буду намагатися знаходити компроміс. Але хочу наголосити, що компроміс можна знаходити з тими людьми, які хочуть шукати цього компромісу, а не з тими, що прагнуть конфлікту. Компроміс повинен бути по тим речам, які часто-густо називають національними пріоритетами. А по всьому іншому може і повинна бути дискусія. Так що тут багато чого залежить від самих політичних партій. Вони мають зрозуміти, що займати за будь-яких обставин деструктивну позицію цікаво для електорату перші півроку. А наступні півроку на місце цих партій в електоральних симпатіях прийдуть абсолютно інші партії. Ось і все. Тому вони змушені шукати компроміс. І я готовий бути організатором цього компромісу. Я це і роблю.
— До речі, якщо говорити про саму коаліцію, то її перевага дуже маленька. Чи вірите ви особисто в діє спроможність демократичної коаліції і в те, що вона протримається весь строк, на який обирався парламент?
— Я думаю, що тут багато залежить від публічної єдності коаліції, а також від уряду та Президента. Але ця єдність не повинна бути абсолютною одностайністю. Звичайно, дискусія має бути присутньою всередині коаліції. Підкреслюю, що саме дискусія. Ніхто в коаліції не має права вирішального голосу і остаточно ставити крапку. На це є коаліція, на це є демократія, щоб рішення були зважені. Я проти будь-яких популістських рішень, я проти прийняття імпульсивних кроків, які спрямовані на отримання короткотермінових бонусів. Я гравець на довгу дистанцію. А хто хоче грати на коротку дистанцію, нам не по дорозі. Що стосується дієспроможності, то все залежить від самої коаліції, від кожного окремо взятого члена цієї коаліції.
— Тобто ви вважаєте, що вдасться об’єднати лівий уклін партнерів по коаліції з лібералізмом «Нашої Україна — Народна самооборона» і зробити забіг на довгу дистанцію?
— Це треба зробити, тому що в іншому випадку коаліція не довго буде дієздатною. Має бути нормальне поєднання, умовно кажучи, соціального фінансування ліберальної економіки і жорстких заходів. Так само тут, з одного боку, має бути поєднання окремих популістських речей. А іншого боку — абсолютно прагматичних і жорстких.
— Коли ви відчуєте, що поєднання відбулося?
— Це буде процес постійної внутрішньої боротьби. Я взагалі виключаю моногамність роботи і усталеність єдиних правил гри. Постійно відбуватиметься процес боротьби, дискусії. І це нормальне явище.
— Арсенію Петровичу, хотілось би почути ваше бачення того, як можна припинити спекуляції щодо розколу країни на схід і захід, щодо статусу української мови і вступу до НАТО? Адже всі ці питання постійно порушуються на виборах, починаючи з президентських у 2004 році. Чи потрібен ще один Універсал чи якийсь інший документ, щоб об’єднати політичні еліти України навколо національної ідеї, яка б відповідала інтересам усіх українців?
— Думаю, Не потрібен. Ось книжка, яка називається Конституцією України. Якщо кожен зі сходу і заходу, з півночі і півдня та центру України, принаймні, її прочитає і буде виконувати, тоді нашій країні не потрібно ні універсалів, ніяких інших документів. Тут — об’єднані національні пріоритети. Просто треба примусити всіх виконувати те, що тут написано. Що стосується якихось речей, які роз’єднують Україну і весь час виходять назовні під час виборчих кампаній, то тут треба проводити освітню програму для українців. У світі основні елементи виборчої кампанії стосуються чи то абортів, чи то податкової системи, чи то соціальних стандартів, чи то прав меншин. Усе це не порушує цілісність держави, не впливає на її унітарність чи соборність та територіальну цілісність, а натомість провокує якісь елементи розвитку. У нас чомусь все відбувається з точністю до навпаки. Це пояснюється тим, що у нас дуже низький рівень політичної культури. І тому багато політиків грають не на тонких, а на дуже грубих нотах суспільної думки. І біда в тому що ці ноти поки що є дієвими. Але для молодого покоління питання мови, питання НАТО — це майбутнє України. У них зовсім інші пріоритети: свобода підприємництва, освіти, європейської перспективи, в кінці кінців, відсутність хамства в українському парламенті. Так що тут потрібен час, зрілість суспільства і ефективність влади. Адже сьогодні в Україні втрачена довіра до влади. Це правда, що немає у світі влади, яку можна любити. Але нічого не варта та влада, яка не примушує себе поважати. Тому це напевне основний елемент такого, можливо, правового і владного нігілізму, який сформувався у суспільстві.
— Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб повернути довіру людей до влади?
— Треба змінювати обличчя влади. І це не державні дачі, мигалки, машини, надуті обличчя, мордобої в українському парламенті, переставляння кадрів та інше. Політики, які переходять з однієї коаліції в другу, з другої в третю, і причому так ревниво захищають українців в кожній окремо взятій коаліції, аби лише залишитися в кріслі. Окрім цього, в Україні треба нарешті сформувати справжню опозицію. Адже в Україні ніколи не функціонувала опозиція в класичному розумінні цього поняття. Хай мене простять сьогодні друзі та партнери по коаліції. Опозиція була деструктивною і нинішня теж хоче бути деструктивною. Опозиція не може шкодити народу. Опозиція не повинна бути заради політичної партії, а заради тієї частини населення, яка їх вибрала. Коли політичні партії ідуть на вибори, то вони за народ, а коли ведемо внутрішньополітичну боротьбу за портфелі, то за політичну силу. Ось тут і йде підміна понять.
— Ви кажете, що Конституція — об’єднавчий документ. Але ж фактично всі політичні сили заявляють, що вона є недосконалою і тому треба ухвалювати новий Основний Закон.
— Немає досконалих конституцій. Який би ви не написали документ, він буде недосконалим. У Сполучених Штатах скільки було поправок до конституції?
— Здається, понад 20.
— Треба ще згадати про те, що Верховний суд США внаслідок тлумачень видав велику низку конституційних рішень. Тобто не може бути абсолютної досконалості. Її досягнути — це мрія людства. Треба звернути увагу на інше — Конституція визначає базові принципи. Що тут, в Основному Законі, неправильного? Якщо ми кажемо про технічні речі, зокрема, про те, хто призначає міністрів. Хіба це базовий принцип? Ні. І це логічно. Хто і на якій території перебуває? Це теж не базові речі, а технічні. Зате в Конституції виписані стратегічні і ціннісні речі. Повірте, ніхто їх міняти не буде.
— Тобто, на вашу думку, наступного року не буде здійснено кроків по ухваленню нової конституції на референдумі, як це пропонують деякі політичні сили?
— Я проти спринтерських підходів до конституційної реформи. Я проти того, щоб Конституцію підформатовувати під кожну окрему ситуацію чи персону. Я за те, щоб працювати з сьогоднішньою українською Конституцією, в тому числі і через прийняття відповідних законів, які врегульовують правові прогалини, та через рішення Конституційного Cуду. Я за конституційну асамблею і за поетапну підготовку змін до української конституції передачу їх для розгляду Конституційним Cудом і тоді передачу на референдум та до Верховної Ради.
— Оскільки ми перебуваємо на порозі Нового року, то читачам газети було б цікаво дізнатися, де буде святкувати Новий рік і Різдво Христове Голова Верховної Ради. Арсенію Петровичу, ви вже маєте якісь плани щодо цього?
— Поки не знаю. Боюсь, щоб не вийшло так, що ми 31 грудня під цією ялинкою будемо приймати бюджет.
