За всіма ознаками, на своїй посаді він не просто не справлявся,
але й явно перестав проводити потрібну Президентові політику. Наприклад,
так і не зміг організувати в парламенті ухвалення такого насущного для
Л.Кучми та його регіональних «лідерів» закону про референдум. Не зміг чи
не захотів, а однак же за відсутності такого закону всі розмови про конституційний
переворот шляхом «наради з народом» виглядають, у кращому випадку, як блеф,
а в гіршому — як державний переворот.
Не зміг чи не захотів Р.Безсмертний і роз'яснити іншим,
уже не регіональним, а багатопартійним «лідерам» із блоку «Наш вибір —
Л.Кучма», що їхні турботи стосовно того ж самого двопалатного парламенту
і через той же самий незаконний референдум, але трохи під іншим соусом,
— ще смішніші, ніж хоч би чимось мотивовані потуги регіоналів. Якщо регіонали
відчувають запах влади у своїх вотчинах і шукають шляхів цю владу захопити,
то багатопартійний блок політичних аутсайдерів, який ще й поповнюється
якимись потойбічними наперстковими «партіями», — всього лиш шукає шляхи
пробитися в парламент, для чого готовий зігнати з насидженого місця нинішній
його склад. І при цьому бере на себе сміливість міркувати про «парламентську
більшість», яку нібито можна встановити і формалізувати у двопалатному
парламенті за допомогою конституційного перевороту.
Втім, не варто валити всю вину за ахінею, яку напередодні
виборів несуть пропрезидентські сили, котрі щойно поховали «Злагоду», на
самого лише Р.Безсмертного. Справді, не йому вчити одного з найдосвідченіших
партійних будівничих Є.Кушнарьова, котрий нині ставить на карту останні
залишки свого політичного авторитету, споруджуючи для Кучми міф про двопалатно-референдумне
президентське майбутнє. Як і колишнього представника Президента у ВР, координатора
блоку «Наш вибір — Л.Кучма» може виправдати лише те, що прискорене створення
абсурдистського фону для виборчої кампанії нинішнього Президента може бути
в майбутньому розцінене як внесок у зміцнення нормального конституційного
правління в Україні. Це називається роботою на контрасті...
Що стосується саме такого, нормального конституційного
розвитку, то якраз та сама Верховна Рада, яка нібито ніяк не може створити
в собі стійкої політичної більшості, саме тепер майже остаточно вирішила
це питання. По-перше, ухвалила нову і остаточну редакцію закону про Кабмін,
який розриває фатальну залежність між урядом і Президентом, скасовує внутрішньоурядову
«інквізицію» (тотальну владу апарату) в образі міністерства Кабміну, і
взагалі вмонтовує виконавчу владу в парламентсько-президентську модель
правління.
Як стверджують автори, ще один штрих у вигляді закону про
президента, де буде остаточно формалізовано найменш чітко описані в Конституції
його функції, — і парламентсько-президентська модель запанує в Україні.
Далі шлях відкрито до адміністративної реформи, Цивільного кодексу і т.ін.,
і т.п.
Де ж тут мова про більшість, запитає проникливий читач
із АП, позбавлений внаслідок відсутності трансляції і відставки Р.Безсмертного
розуміння процесів, що відбуваються у парламенті. А більшість тут же, при
ухваленні в День уряду постанови про визнання роботи нинішнього Кабміну
незадовільною. Ця «шкільна» оцінка діяльності одного з президентських передвиборних
штабів, замість скандальної і марної відставки (хоч, здається, саме її
й чекали деякі некваліфіковані президентські ставленики вранці 12 жовтня),
— усього лише зафіксувала мінімальну чисельність тієї самої більшості —
230 депутатів, — котра вже готова скласти таку довгоочікувану в Україні
політичну коаліцію легальних парламентських сил. І що б ви думали? Крім
стабільної опозиційної меншості, до цієї поки що протокоаліції вже приєдналися
й обидва Рухи, і СДПУ(о), і ПЗУ, і... Зрештою, голосування було закритим,
і кому слід — нехай вивчають дані голосування.
Чому цю більшість уже можна назвати не ситуативною, а коаліційною?
Це — найцікавіше з усіх запитань, на які в День уряду дали відповідь кандидати
в президенти від «канівської четвірки». Саме Є.Марчук не просто розгромив
соціально-економічну політику уряду Пустовойтенка, але й запропонував ті
ж таки джерела поповнення Пенсійного фонду, а також бюджету, про відсутність
яких стогнуть Л.Кучма та його чиновники. Так, нестандартні, треба сказати,
джерела: пільги для вибраних на підакцизні товари і фонд «Соціальний захист».
Парламент проголосував за цю пропозицію, то ж він не просто погодився зі
здачею О.Волкова та інших «олігархів», що користуються згаданими пільгами,
але й виразив довіру до принципових економічних підходів Є.Марчука. Далі,
О.Мороз виголосив коротке повідомлення про механізм політичної взаємодії
гілок влади на основі чинної Конституції у разі обрання нового президента:
формування Кабміну за узгодженням із фракціями, застосування вето на закони
тільки у виняткових випадках і з подоланням його простою більшістю, спеціальні
права опозиції, держпідтримка політичних партій, призначення на вищі контрольні
пости опозиційних лідерів... Немає сумніву, що той «конституційний договір»,
що пропонує парламенту «канівська четвірка», отримав повне схвалення з
боку ВР — у тому ж таки голосуванні з «питання про уряд». І, нарешті, О.Ткаченко
з усією майстерністю справжнього глави парламенту запросив депутатів приєднуватися.
Приєдналися, хоча ніяких гарантій від президентських репресій О.Ткаченко
нині не може депутатам запропонувати. Тільки — майбутнє... Зрозуміло, були
і притаманні моменту і нинішній передвиборній ситуації «штрихи до портрета»
новоявленої більшості: фракція ПСПУ, що залишила межі ВР, прем’єр-міністр
В.Пустовойтенко, котрий також покинув приміщення Ради, пусті крісла «олігархів»
і... комуністи, що голосували за «конституційний договір», незважаючи на
відсутність свого лідера П.Симоненка. Бажаючі вже сьогодні можуть розглядати
цю картину не тільки як грунт для майбутньої коаліції, але і як безпосередній
прогноз щодо майбутньої непримиренної опозиції...
Безсумнівно, коли Л.Кучма ще напередодні Дня уряду назвав
членів «канівської четвірки» «нелюдями», — у ньому виявилися цілком властиві
його розумінню образу європейського глави держави і Гаранта Конституції
«виваженість» і взагалі культура. Але оскільки ледь раніше сам Л.Кучма
підкреслював, що вивести його з себе опонентам не вдасться, то таке збурення
емоцій Президента потрібно списати на щось сильніше, ніж імена «канівських
кандидатів». Імовірно, ще до Дня уряду Р.Безсмертний встиг доповісти арбітру
про ухвалений закон про Кабмін, та й про прийнятий в роботу проект бюджету-2000,
який парламентську більшість вже не поверне урядові, що не користується
його довірою. Словом, Президент повинен був знати, що воює вже не з окремими
кандидатами чи навіть блоками кандидатів, — він воює з непаперовим втіленням
Основного закону країни, яку досі вважає своєю.
Проте Президент воює тими самими старими методами, що й
провального для нього 1996 року: як відомо, залякування парламенту референдумом,
за зізнанням самого Кучми, стало стимулом для прийняття Основного закону.
Вочевидь, і тепер, коли Президент витягує на світ Божий жупел референдуму,
він (чи його оточення) має на меті те саме. Очевидно також, що цієї мети
вони таки досягнуть, тобто вже досягли. За одним маленьким винятком: цього
разу продовження повноважень не буде.
І ще два слова про більшість. Це чисто політичне, а не
юридичне поняття не вимагає особливих доповнень у правовій базі України.
Насправді у нашому парламенті більшість формується тоді, коли новопризначений
Кабмін подає на затвердження свою програму дій і більшість парламентських
політичних сил, затверджуючи цю програму, беруть на себе відповідальність
за її виконання. Досі у ВР не було більшості тільки тому, що при потуранні
Гаранта уряд Пустовойтенка протягом трьох років ухилявся від затвердження
парламентом своєї програми. Ось так. І ніякими референдумами це вже не
виправиш.
ДО РЕЧІ
«Насправді ж відбувається заморожування відносин між гілками
влади, відзначає, — Олександр ЮРЧУК, ЦЖД. — Ні парламент, ні нинішній Президент
сьогодні не потребують інституту президентського представництва. Відносини
між ними зайшли вже дуже далеко. Леонід Данилович пообіцяв у разі своєї
перемоги на виборах мало чи не розігнати ВР. Про яке взаєморозуміння тут
може йтися?
За словами голови Комітету ВР з питань соціальної політики
і праці Євгена Марчука, який виступив із трибуни сесії, найприбутковіші
галузі народного господарства сьогодні розкрадаються тимчасовиками. Дійсно,
багато хто з оточення Л.Кучми розуміє, що їхній час вичерпується, і прагнуть
урвати все, що тільки можливо. За словами Марчука, «відданим президенту»
структурам і комерційним банкам надаються невиправдані пільги, щорічно
мільярди гривень держава втрачає через контрабанду тютюнових виробів. «Кошти
в Україні є, і досить великі, однак сьогодні кримінальними кланами практично
привласнюються результати роботи найприбутковіших галузей промисловості
— тютюнової і алкогольної», — зазначив кандидат у президенти. Таким чином,
жовтневий День уряду в парламенті став останнім днем кабінету Валерія Пустовойтенка.
За будь-яких політичних розкладок після дня «Ч» (президентські вибори)
він йде у відставку.
Щодо відносин між гілками влади взагалі, то їх, висловлюючись
дипломатичною мовою, вже практично цілком згорнуто. Навіть представника
Президента в парламенті не залишилося».
