З часів кінця СРСР і початку незалежності України взаємовідносини всередині трикутника «держава — збройні сили — громадяни» не часто складалися добре. При тому, що кожен окремо взятий суб’єкт системи (її міцністю з часів Макіавеллі справедливо вимірюють рівень захищеності країни від зовнішнього вторгнення) проти двох інших нічого особливого не мав. Семінар, що відбувся днями в 169-му навчальному центрі «Десна» Північного оперативного командування ЗС України, був покликаний, серед іншого, об’єднати людей у погонах і цивільне населення в оцінках проблем стану і перспектив реформування Сухопутних військ. Аналогічні заходи, до речі, заплановані для інших видів ЗСУ: для ВПС (2004 рік), для ППО (2005-й) і ВМС (2006-й).
АРМІЯ Й ДЕРЖАВА
6 грудня 2001 року Президент Леонід Кучма визначив своїм Указом, що нам потрібна «нечисленна, мобільна, оснащена сучасними зразками озброєнь професійна армія». Вже через рік (17.04.2002) глава держави затвердив «Державну програму переходу Збройних сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом». Яка ситуація зараз?
Передусім, Сухопутні війська є найчисленнішими: на даний момент у їхніх рядах проходять службу близько 187 000 чоловік або 55% від загальної кількості українських військовослужбовців. Таке співвідношення з іншими видами ЗСУ було характерною рисою радянської армії (вважалося, що перемоги не може бути доти, доки нога солдата не ступить на його територію) і, як визнають самі військові, така пропорція безнадійно відживає. Враховуючи досвід останньої війни в Іраку, офіцер Сухопутних військ, який пройшов Афганістан, у розмові з кореспондентом «Дня» зазначив, що в сучасних війнах ефективні наступ і оборона можливі виключно за умови «панування в повітрі і могутнього ракетного вогню». Тактичне значення піхоти, танків і БМП, таким чином, зводиться переважно до переможного маршу по території противника, захисту аеродромів та інших стратегічно важливих об’єктів, диверсійних і спеціальних операцій в тилу ворога.
Зазначимо, що в 2010 році (до цього часу держава планує створити собі армію зразка країн НАТО) чисельність Сухопутних військ України приблизно становитиме 110 000 чоловік. Тобто — піхота, як і раніше, буде кількісно переважати над іншими видами ЗСУ. При цьому, як сказав начальник оперативного управління — заступник начальника Головного штабу Сухопутних військ С. Москаленко, армія перейде від дивізійно-полкової до бригадно-батальйонної системи управління (щоб уникнути дублювання функцій). А сама структура організації (в основі якої — оперативне командування) істотно не зміниться. Тенденції швидше кількісного, ніж якісного перевлаштування армії полковник Москаленко пов’язує з об’єктивними причинами, в тому числі і з «неспроможністю держави найближчим часом перейти до нових засобів озброєної боротьби».
У 2002-му році загальний фонд бюджету армії становив близько 3,3 млрд. грн. Це означає, що, витрачаючи щодня 27 гривень на одного військового, держава годувала, одягала, платила зарплату, обіцяла сорока тисячам офіцерів вирішити проблеми з житлом, виплачувала допомоги у зв’язку зі звільненням, словом, «підтримувала» бойовий дух цілої армії протягом року. Цих грошей, якщо загалом, якраз на те й вистачило, щоб військовослужбовці не загинули в мирний час (254,7 млн. грн. було виділено «безпосередньо на реформування»). У поточному бюджетному році ситуація дещо поліпшилася, але не так відчутно, щоб можна було говорити про кардинальне просування реформ.
Проблема в тому, що, як раніше говорив міністр оборони Володимир Шкідченко, утримувати військову частину в два-три рази фінансово вигідніше, ніж скорочувати. Це ж у приватних бесідах підтверджували «Дню» офіцери в «Десні» і підстав не довіряти їм, відверто кажучи, немає. Тим більше, що деякі з них говорять про свою ж боєздатність виключно добірною армійською термінологією. Поки у високих кабінетах полемізують про майбутні армійські перетворення, льотчики-офіцери армійської авіації з початку цього року в середньому налітали... по шість годин. І задоволені цим, оскільки в ВПС, як нам пояснили, справи йдуть ще гірше...
АРМІЯ ТА ГРОМАДЯНИ
Ситуація з почесним обов’язком — оберігати Батьківщину — нi для кого не секрет. Однак на семінарі в «Десні» з цього питання думки роздiлились. Одні розглядали 13000 призовників, проводжати яких у травні цього року пришли 22000 рідних та близьких, як аргумент на користь зростаючої популярності армії. Інші, щоб начальство не почуло, говорили про те, що служити йдуть все більше кволі або із сіл. Як досить відверто зауважив заступник Головнокомандуючого Сухопутних військ ЗСУ з озброєння генерал-майор Б. Розновець, теперішні призовники дедалі з більшою умовністю «освоюють» далеко не завжди сучасну техніку, що є на озброєнні.
Абсолютно очевидно у зв’язку з цим, що перехід армії на контрактну основу не зробить її професійною автоматично. Зарплата сержанта-контрактника на даний момент (залежно від посади) не перевищує 380 гривень на місяць. На такі гроші без особливої перспективи кар’єрного просування мало хто погоджується. Популярністю користуються тільки «теплі місця», близькі до продовольчого та іншого постачання. Не можна назвати задоволеними своїм заробітком і офіцерів за наймом. У молодших чинах вони отримують (також залежно від посади) до 1 000 гривень. Гроші, як для України, пристойні, але регулярно їх почали виплачувати тільки останні чотири місяці. Для порівняння, в Німеччині, наприклад, рядовий призовник бундесвера отримує 405 євро на місяць (у нас — 17 гривень), а єфрейтор — 450 євро. На харчування у позаслужбовий час їм щомісяця виплачується 117 євро. Солдат отримує на Різдво 375 євро, а при звільненні — 1500 євро. Зрозуміло, чому проходження служби там справді вважається почесним обов’язком? Без усяких контрактів.
Ще цікавіше, з урахуванням «споживчих кошиків», було б екстраполювати ситуацію на миротворчі контингенти. Гордість наших Збройних сил оплачується під егідою ООН в десять разів менше, ніж, наприклад, французьких. «Дню» з цього приводу пояснили, що жоден послідовник Бонапарта, що поважає себе, за $600—700 до міни в Лівані за версту не наблизиться. Для українців такі суми — слава, пошана і добробут. При тому, що, як зазначив начальник Аеромобільних військ, полковник І. Якубец: «Наші хлопці анітрохи не гірші, ніж їхні. Англійці були надзвичайно здивовані, коли українці в дружніх змаганнях пробігли 6 миль за 28 хвилин...»
АРМІЯ І АРМІЯ
«Рік — набагато менше, ніж вічність», — говорять рядові «строковики» в «Десні». «Варимося у своєму казані, і нікому до нас немає справи», — стримано нарікають на армійські будні офіцери. Адже «Десна» — центр зразково- показовий, можна сказати, один із кращих в Україні. І стріляють тут військовослужбовці регулярно, і утримують їх непогано...
«Як виховувати у підлеглих патріотизм, коли я змушений знімати квартиру за свій рахунок?» — запитав у кореспондента «Дня» лейтенант. Деякі (з тих, хто старший) тримаються бадьоріше: ну й нехай не підвищують у званні внаслідок відсутності вакантних посад; ну та Бог з ним, що нічого, крім військового ремесла, нам не відомо. Всі чекають... двадцяти років вислуги і від 12 до 15 тис. грн. вихідної допомоги. І всі визнають, що скорочувати і модернізувати ЗСУ вкрай необхідно.
«Міліметр іржі і метр броні», — так оцінив стан озброєнь української армії генерал-майор Розновець. Додавши, що, наприклад, ще років п’ять — і про ефективний ППО-захист Україна може забути. Було сказано, що розробки в цьому напрямі ведуться, і сучасні ракети у нас в країні є. Щоправда, в проектному стані, але напрацювання є. Є і сучасні танки Т-84 (десять на всі Сухопутні війська). Дедалі менше у військових тільки з кожним роком віри у свої власні сили. І це не може не тривожити.
Побачивши ситуацію в ЗСУ на прикладі «Десни» (в iнших частинах, як визнають самі люди в формі, вона значно гірша), можна зробити висновок, що такою вона й залишиться. Якщо, звичайно, реформа армії буде протікати на словах, а не на ділі. Другий варіант можливий лише тоді, коли: а) у армії будуть гроші; б) буде воля до перетворень. Щодо першого, то іншого шляху, окрім як через державний бюджет, немає. Справи в цьому плані у нас у країні йдуть дещо незвичайно: співгромадяни, які зовсім не заперечують процвітання держави і власної безпеки, часто справедливо не хочуть справно сплачувати податки. А держава, яка, як хотілося б вірити, аж ніяк не проти добробуту своїх громадян і, знову ж, своєї безпеки, більшу частину бізнесу цими податками обтяжує. Не вдаючись до деталей, «сильної армії не може бути у слабкої держави, а держава сильна своїми громадянами», — писав Макіавеллі, і його ще нікому не вдалося спростувати. Доти, доки це будуть намагатися робити в Україні, наші Збройні сили ніколи не будуть сильними.
Доти ж не буде і волі у переважної частини генералітету, на плечі якого покладено проведення реформи. Принаймні, фінансових обгрунтувань майбутньої трансформації ЗСУ поки ще ніхто не бачив. Так як і гарантованих місць роботи скороченим військовослужбовцям.
ДО РЕЧІ
Міністерство оборони України вважає за неможливе провести за 2—3 роки скорочення Збройних сил країни до 150—180 тис., як це заявлялося раніше. Таку позицію оборонного відомства озвучив учора в ході засідання державної комісії з питань реформування ЗСУ міністр оборони Володимир Шкідченко, передає Інтерфакс-Україна з посиланням на заступника голови держкомісії Володимира Горбуліна. За його словами, Міністерством оборони нарівні з цією заявою запропоновано структурні та кількісні зміни Збройних сил. «Ці пропозиції наближаються до реальних», — підкреслив він, не назвавши конкретні цифри, які пропонуються оборонним відомством, оскільки в цей час вони «гіпотетичні».
