У п’ятницю ВАТ «ЛУКОЙЛ-Одеський нафтопереробний завод», яке ще 2 жовтня ухвалило рішення зупинити виробничий процес на підприємстві, оголосило, що готує судовий позов проти ВАТ «Укртранснафта», яке змінило звичний маршрут транспортування нафти, що постачається на підприємство. Свої збитки російські нафтовики оцінили майже в 3,5 мільйона дол.. Крім того, через зупинку НПЗ 500 його працівників і близько 700 людей, задіяних на суміжних підприємствах, будуть відправлені в неоплачувані відпустки. «Лукойл» не лише, як то кажуть, тисне на жалість, а й одночасно нагадує про свою значущість для України. За дев’ять місяців він переробив на Одеському НПЗ понад 1,6 мільйона тонн нафти й сплатив до держбюджету різних податків і зборів на 39 мільйонів дол.. А ще українська держава нібито винна йому понад 88 мільйонів дол. податку на додану вартість. Словом, у «Лукойлу» в цьому конфлікті серйозні офіційні позиції. Але ще більш значущі неофіційні мотиви, якими керується вперта російська компанія, яка ні за що, аж до зупинки Одеського НПЗ, не бажає повертати в користування Україні Придніпровські магістральні нафтопроводи.
Свою версію конфлікту в четвер на прес-конференції в Києві озвучили керівники українських компаній, які вперше в історії вітчизняної нафтопереробки перейшли від слів до справи й започаткували диверсифікацію постачання нафти на українські НПЗ.
Глава правління ВАТ «Укртранснафта» Олександр Лазорко, вітаючи Україну «з початком диверсифікації джерел постачання нафтової сировини», явно був у доброму гуморі. За його словами, «Укртранснафта», виконуючи укази Президента, рішення РНБО та постанови Кабміну, з 7 жовтня почала транспортування до України, на Кременчуцький НПЗ, світлої каспійської нафти марки «Азері лайт». Лазорко впевнений, що плани завантаження Кременчуцького НПЗ чіткі й ніщо не може завадити їхній реалізації.
Керівник ВАТ «Ексимнафтопродукт» Андрій Романовський також підкреслив, що подія, про яку йдеться, є знаменною не лише для Кременчука, а й для всієї України. Він зазначив, що, незважаючи на скепсис, яким супроводилися спроби вирішити цю проблему, й інформаційні атаки, виконавці яких стверджували про неможливість диверсифікації постачання нафти до України та про відсутність альтернативи російським постачанням, це твердження тепер переконливо спростоване. За словами Романовського, вже існують довгострокові контракти на постачання «танкерних позицій» з азербайджанською державною компанією SOCAR. Більше того, він стверджував, що успіх цього проекту став ніби каталізатором у переговорах про постачання до України лівійської й іранської нафти. Романовський упевнений, що нинішній танкерний прорив — це успішний крок до енергетичної незалежності України.
Явним іменинником почувався цими днями й глава «Укртатнафти» Павло Овчаренко, для якого постачання азербайджанської нафти відповідно до укладених контрактів означають кінець багатомісячної російської нафтової блокади його підприємства. Овчаренко нагадує, що неодноразові попередні спроби отримати легку азербайджанську нафту були зірвані російськими компаніями. За його словами, нинішні контракти «дозволяють постачати нафту в обсязі 240 тисяч тонн щомісяця. Цей контракт не річний, він має тривале продовження, автоматичну пролонгацію. Ми хочемо, щоб ці обсяги були до 400 тисяч тонн», — поділився він з журналістами своїми планами й повідомив також про те, що «Укртатнафта» вже надала «Укртранснафті» фінансові гарантії й навіть збирається укласти довгострокову угоду на транспортування нафти до Кременчуцького НПЗ за принципом «качай або плати». Овчаренко сподівається, що ситуація на Кременчуцькому НПЗ істотно поліпшиться й не лише за рахунок кількісних показників (підприємство збирається в найближчому майбутньому щомісяця переробляти до 500—600 тонн нафти), але й за рахунок якості продукції — нафтопродукти Кременчука тепер відповідатимуть стандартам Євро-3 і Євро-4.
Звісно, баба Яга — проти. Роль цієї вередливої істоти доводиться виконувати «Лукойлу», хоча, пам’ятається, його президент Вагіт Алекперов на одній з конференцій зарекомендував себе полум’яним прихильником такого, поки ще, на жаль, не працюючого символу української енергетичної незалежності, як проект Одеса-Броди. Але своя сорочка, як то кажуть, ближче до тіла. Вагіт Юсуфович, не домігшись поступок під час візиту до Києва, погрожує йому судовим розглядом, хоча, напевно, чудово розуміє роль у цьому конфлікті російської «Транснафти», яка нібито, не має технічної можливості для постачання новим маршрутом, запропонованим «Укртранснафтою».
В українських компаніях вважають, що в основі цієї ситуації лежить намір Росії завадити постачанню каспійської нафти на Кременчуцький НПЗ. Як заявив Овчаренко, прокачування нафти на Кременчуцький НПЗ вестиметься системою Придніпровських магістральних нафтопроводів, які раніше використовувалися в основному в інтересах Одеського НПЗ. У «Укртранснафті» зазначають, що їх використання винятково в традиційному південному напрямку, як того вимагає Лукойл, є економічно невигідним, оскільки завантаження нафтопроводу в цьому разі не перевищує 15%. Тож рішення «Укртранснафти» про реверс ПМН ухвалене відповідно до національних інтересів України, й з державних позицій, швидше за все, перегляду не підлягає.
На думку Лазорка, позиція російської нафтотранспортної монополії «Транснафта» та Лукойлу зумовила те, що «ЛУКОЙЛ-Одеський НПЗ» не зміг своєчасно отримати позиційні графіки й дозвіл на використання наскрізного тарифу через територію Росії на жовтень і четвертий квартал загалом. Керівник «Укртранснафти» впевнений, що в іншому разі Лукойл міг би зменшити вартість транспортування на 3,5 дол. за тонну. Він нагадує, що «Укртранснафта» завчасно, за два місяці, попередила Одеський НПЗ про переведення Придніпровських магістральних нафтопроводів у реверсний режим і запропонувала заводу чотири альтернативні варіанти, які були знехтувані, на його думку, без економічного обгрунтування. Лазорко стверджує, що з урахуванням наскрізного тарифу транспортування новим маршрутом для Одеського НПЗ обійшлося б усього на 2,5 дол. за тонну дорожче, ніж сьогодні (й удвічі дешевше, ніж рік тому).
Що таке для України цей конфлікт? Усього лише локальна суперечка двох НПЗ, їхня конкуренція за вигіднішу трубу? Початок чергової економічної війни з Росією? А може, це перший крок або, можливо, пробна куля в намірі припинити реверсне використання Росією нафтопроводу Одеса-Броди? Три учасники прес-конференції поки ухилилися від чіткої відповіді на останнє запитання. Їх можна зрозуміти: сьогодні головне — утримати завойовані позиції, відстояти реверс Придніпров’я, налагодити ефективну роботу Кременчуцького НПЗ. Успіх цього почину може стати своєрідним плацдармом до завоювання енергетичної незалежності й, зокрема, до запуску нафтопроводу Одеса-Броди в аверсному, проектному напрямку.
Вирішальне слово в подальшому перебігу цього конфлікту, вочевидь, належатиме прем’єр-міністру Юлії Тимошенко, яка поки, як виглядає, ще не має чіткого рішення з цього питання й за звичкою пояснює всі проблеми помилками або навіть злочинами Кучми та Януковича. Чи встоїть наш прем’єр перед натиском Алекперова, який, не виключено, зуміє заручитися підтримкою керівництва Росії й підв’язати до цього нафтового конфлікту ще й газові переговори, які перманентно ведуться між двома країнами?
