Відновлення історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині — це, поза сумнівом, знаменна подія для кожного українця, який уявляє собі, хай навіть в загальних рисах, значення для нашої Вітчизни катастрофи 2 листопада 1708 року. Тоді російські війська під орудою «светлейшего князя» Олександра Меншикова, казнокрада, інтригана, україноненависника й «олігарха» початку XVIII століття, особи, найбільш наближеної до царя Петра I, вирізали всіх, хто перебував на той момент у Батуринській фортеці (за деякими підрахунками, до 15 тисяч душ), не залишивши в живих ані немовлят, ані жінок, ані старих. Це був смертельний удар по Батурину, улюбленій гетьманській столиці Івана Мазепи, його багаторічній офіційній резиденції, по планах гетьмана звільнитись від імперської «важкої руки» Москви й здобути для України державну самостійність.
Батурин, ще до часів правління Івана Мазепи, був місцем перебування декількох відомих українських гетьманів — Дем’яна Многогрішного та Івана Самойловича; згодом, вже після української гетьманської державності, її традиції продовжували Кирило Розумовський й Данило Апостол. Тому не випадково, що саме постаті цих відомих історичних діячів увічнені в новій скульптурній композиції у гетьманському Батурині, що її вчора урочисто відкрив Президент Ющенко. Історичні традиції української Незалежності, зокрема, й доби Гетьманщини — це річ, яка безпосередньо пов’язує державне будівництво далеких століть з нашими днями, а історична пам’ять — це абсолютно необхідний (проте не достатній: є ще конкретна державна відповідальність сьогодення!) компонент політичної зрілості нації. Ось чому думати про Батурин і повчально, і вельми необхідно — зокрема, й для того, щоб не довелося з такими ж зусиллями відновлювати славетні пам’ятки нашої історії — ще через 300 років...
