Щодня ми шукаємо «живі клітини», розповідаємо про них нашим читачам, знайомимо між собою. І по дорозі зустрічаємо однодумців. Усі вони — наші читачі, автори, герої наших матеріалів.
З киянкою Ритою Оксютою ми познайомились, коли готували матеріал про утилізацію батарейок. Вона —представниця того соціального капіталу, на який сьогодні сподівається Україна, її діяльність — це відповідь на запит якісного громадянського суспільства. Енергійна, молода, дівчина, яка любить і вірить у свою країну. Її так само, як і решту молоді, не влаштовує рівень заробітних плат та зростання цін, бруд нашої політики і екології. Різниця тільки в тому, що вона не чекає, доки хтось прийде і «прибере» у її світі весь непотріб і зробить його гармонійним, а сама бере у руки «мітлу». «Я хочу бути автором свого життя», — каже Рита. — І я готова до того, що це буде нелегко».
У свої 28 Рита — активістка міжнародного руху за права жінок, капітан київської команди «Екофан», ініціатор та співзасновник всеукраїнського екологічного проекту зі збирання та утилізації особливо небезпечних відходів (відпрацьовані батарейки, акумулятори, енергоощадні пристрої, медичні градусники тощо. — Авт.) «Вівабат», дизайнерка українських валянок і — мама.
Дворічний Марк, якого Риті допомагають виховувати мама і бабуся, — це її опора і натхнення. Попри те, що часу для себе у Рити не більше три години на добу, включаючи сон, вона вже зараз хоче організувати проект з екоосвіти для маленьких дітей. Свого власного сина Рита з колиски привчає любити і поважати світ, в якому він росте. Дворічний хлопчик гуляючи з мамою по вулиці, коли бачить на землі папірець чи інше сміття, зчиняє лемент. Він розуміє, що це не правильно. Папірцю місце у смітнику, а не на землі.
На запитання «а вам не тяжко?» Рита відповідає: «Тяжко, але не можу інакше. Можливо, комусь може здатися, що я воюю з вітряками. Але мені не буде в кінці життя соромно за те, що я щось не зробила».
Як психолог, Рита свою «небайдужість» та енергійність пояснює просто: « Я не люблю бути в зоні комфорту». «Є люди, які у більшій мірі хочуть перебувати у зоні комфорту. А я, будучи психологом знаю, що як тільки ти потрапляєш у зону комфорту — це погано, бо ти стоїш на місці. Як тільки тобі комфортно, ти припиняєш розвиватися. Буває, що я навмисно заганяю себе в некомфортну зону, щоб зрозуміти свої місця розвитку, що я боюсь і чого хочу».
Все у наших руках, каже Рита. Потрібно пам’ятати, що всередині нас величезний енергетичний потенціал, і тільки ми маємо ключі до нього. Для тих, хто добере правильний ключ та навчиться використовувати свій внутрішній ресурс, Рита бажає жити життям, про яке вони мріють. «Не стереотипами, не шаблонами і ярликами, як сьогодні себе оточили більшість з нас, а справжнім гідним життям», — радить дівчина.
Мислити масштабно — ключовий принцип свідомої людини, переконана Рита. Звичайно, це дається нелегко. Світ жорстокий, і не завжди на твої гарні наміри відповідають вдячністю, буває, що у відповідь — обливають брудом і дають стусанів, каже дівчина. І коли тяжко і опускаються руки, можна і поплакати, але потім обов’язково — зібратися і продовжувати рухатись. Заради себе, заради Марка... На користь всіх.
