Останніми роками, після довгої перерви, Закарпаттям знову почали ходити вертепи. З піснями, примовками, театральними інсценізаціями, від яких у слухачів, попри наше «кучмисте» буття, мало не репаються щоки від сміху. У давнину саме в цей час святкували Коляду — день народження Сонця, а з прийняттям християнства почав відзначатися день появи на Землі Ісуса Христа. Марія народила Сина в невеликій печері з маленьким дахом, куди пастухи на ніч заганяли худобу. Старовинні церковнослов’янські тексти слово «печера» позначають «вертепом» — з того й пішли вертепні вистави. В них зустрічаються як біблійні, так і побутові чи казкові сюжети. Серед персонажів обов’язково є дід із бабою, чорт, від жартів яких дістається часом усім. Чорт може «ненароком» поцупити домашні ковбаси або багатолітрову сулію з вином, дівчат цілують та розмальовують яскравою фарбою. Глядачі вертепу, звичайно, кидали акторам гроші, які не завжди пропивали. Так, взимку 1942 року Леонід Кравчук із ровесниками колядував для Українського Червоного Хреста. А 1939 року молодь із села Лозянське наколядувала 12.000 чеських крон, які пішли на підтримку щойно проголошеної тоді незалежної Карпатської України.
На відміну від економіки, найбільш стрімко вертеп розвинувся за часів нашої незалежності. Збирач фольклору Роман Офіцинський стверджує, що сьогодні нема в нашім краї жодного села, де б не ходив на Свят-вечір вертеп. Біблійні сюжети найчастіше витісняються на другий план, замінюються пародіями на сучасні події. У віршах та піснях актори висміюють вади місцевої влади іноді дошкульніше, ніж фейлетони у райгазетах.
Дуже привабливою особливістю закарпатського вертепу колись було те, що гуцули не цуралися відвідувати із вертепом домівки своїх сусідів угорців, римо-католиків. І робили це не коли-небудь, а саме на римо-католицьке Різдво. А за два тижні угорці «віддавали візити» — ходили у Свят-вечір зі своєю національною драмою до слов’янських домівок і отримували там гарні дарунки. Раніше не існувало особливих перегородок також між православними й греко-католиками. Навпаки, вважалося, що чим більше вітальників, незалежно від конфесій, із грядущим роком, тим щасливішим він буде — для кожної родини. От би тепер так!
