Недавно в Росії відбувся XII Петербурзький міжнародний економічний форум. Президент Росії Дмитро Медведєв виступив із твердою й адекватною оцінкою складної міжнародної ситуації, яка вказує на кардинальні геополітичні зміни в найближчому майбутньому. Вже зараз її називають програмною. У рамках Петербурзького міжнародного економічного форуму російський президент провів зустріч із главами держав і представниками великого іноземного бізнесу і спробував роз’яснити їм нові правила гри в російській економіці.
Що відбувалося в Санкт-Петербурзі, не знайшло належної уваги в українських ЗМІ, відгуку в українському політикумі й розуміння в інтелігентному середовищі по зрозумілих причинах.
Перше. Український політикум у його нінішньому стані апріорі не може виявляти якості державного мислення, бачити не те що на роки — на десятиліття, а тим більше — сторіччя наперед.
Друге. «Підкилимна метушня», скандали і з’ясування відносин, боротьба за владу сьогодні й зараз — застеляють очі і затикають вуха.
Третє. Влада, конкретні персони у полоні зобов’язань, що не мають нічого спільного з інтересами України. Маргіналізація країни за допомогою прищеплювання псевдоміфів, наприклад: «вступ до НАТО забезпечить краще життя пересічному українцеві» або «Росія — ворог» — це їхня робота.
Четверте. Держчиновництво із внутрішнім спротивом у боротьбі за власне виживання змушено підтримувати політику свого керівництва.
П’яте. ЗМІ прямо або опосередковано цензуруються тими ж чиновниками або ж власниками, які цей політикум і владу представляють.
Шосте. Відносно інтелігенції. Частина її зайнята повсякденністю, інша, занурившись у дитячу жагу до перевдягання, просто не в змозі позбутися «шароварщини».
Сьоме. Бізнес. Частина його, розуміючи, що сьогодні головний ресурс України — земля, з хижацьким оскалом оглядається на всі боки у пошуках, де б відкусити шматок землі, та й пожирніший.
Світ ще не забув промову Володимира Путіна в Мюнхені, названу журналістами «мюнхенський фултон». Позиція Путіна, що настільки розбурхала Захід, знайшла своє логічне продовження й розвиток у виступі нового президента РФ Дмитра Медведєва.
Про що ж говорив на форумі Д. Медведєв?
Про глобальні зміни у фінансовій системі, на сировинних i продовольчих ринках, а також про взаємовідношення між економіками різних країн, у тому числі — й про взаємини між колишніми лідерами світового розвитку, що зазнають втрат, й новими гравцями, які забезпечують прискорені темпи економічного росту.
Д. Медведєв загострив увагу на ситуації, коли прагматичні інтереси підмінюються політичними міркуваннями. «Не думаю, що в сьогоднішній кризовий період така стратегія є найкращим вирішенням усіх проблем, що виникають», — сказав російський президент. — У нас сьогодні немає вибору — жити або не жити в глобальному світі: сучасний світ уже глобальний. І в таких умовах помилки в політиці окремих країн, а тим більше національний егоїзм негайно позначаються на ситуації у всій глобальній економіці».
Дмитро Медведєв не тільки чітко вказав, що Сполучені Штати не впоралися із завданням глобального управління світовою економікою, що американська економічна гегемонія у світі призвела до ситуації, близької до «Великої депресії», він зробив рішучий крок, запропонувавши замість віджилих, які виявились нездатними подолати ті або інші проблеми глобального масштабу, що загрожують усьому людству (приміром, ті ж екологічні, продовольчі), так і між- і внутрішньодержавних (локальні збройні конфлікти, проблема самопроголошених республік), створити нові інститути й механізми, які б займалися глобальним регулюванням. Ми, до речі, про це писали не один раз.
Президент Росії назвав й інструментарій: « більш активна інтеграція Росії у світовий ринок капіталів. Ми вже досягли певних успіхів у залученні капіталів і тепер почали стимулювати інвестиції російських компаній за кордоном. Це потрібно нам і для забезпечення рівних конкурентних умов на світових ринках, і для здійснення серйозного технологічного ривка. Спеціально хотів би відзначити, що наші інвестиції не мають спекулятивного або агресивного характеру. Останні приклади зримо свідчать, що наші компанії не тільки зберігають робочі місця в тих випадках, коли приходять на якісь ринки, а й створюють нові. До речі, цю тему ми піднімали в ході мого останнього візиту до Федеративної Республіки Німеччини...».
Наступні слова російського президента, безумовно, привернули особливу увагу представників бізнесу, але вони, особливо у частині «аграрної продукції» й, звичайно, землі, не мають бути почуті нашими українськими дрібними сільськогосподарськими виробниками й власниками земельних паїв. Медведєв сказав таке: «Зненацька з’ясувалося, що у світі просто не вистачає ліквідних і надійних об’єктів для розміщення наявних в інвесторів коштів. Найбільш очевидною відповіддю на кризу була б комбінація заходів щодо стимулювання виробництва аграрної продукції й коректування національних енергетичних стратегій. Однак така політика неминуче натрапила б на протидію тих, хто намагається мати користь від проблем, що виникли».
Медведєв продовжив: «Тому реакція більшості урядів була прогнозована. Пішли обмеження аграрного експорту, а потім і стимулювання просування генномодифікованої продукції, причому без достатнього інформування споживачів про її потенційні небезпеки». А українців, що ж, можна труїти, вибачте, годувати всяким «непотрібом»? (До речі, у тих закладах, де навчаються діти наших владноможців, годують генномодифікованими продуктами?.. Схоже, питання риторичне...)
«Ще 100 років тому Росія була одним з найбільших постачальників пшениці у світі. І зростання виробництва в Росії вигідне не тільки нам, а й глобальному продовольчому ринку, — сказав Д. Медведєв. — Розраховуємо, що наші партнери погодяться з такою стратегією. І вважаємо за необхідне продовжити інтенсивний діалог з побудови нової, більш ефективної архітектури світової продовольчої політики й торгівлі. До нього повинні бути залучені політики й фахівці самого різного профілю. І одними з можливих майданчиків можуть стати спеціалізовані інститути Організації Об’єднаних Націй». Але Україні потрібно НАТО, а не якесь партнерство з Росією на світовому ринку зерна!
Автор цієї статті, до речі, неодноразово у своїх матеріалах указував, що «сьогодні зерновий сектор України є не тільки стратегічною галуззю економіки держави, яка визначає обсяги пропозиції й вартість продовольства для населення країни, зокрема продуктів переробки зернових і продукції тваринництва. Світові тенденції й визначення експертів указують на набуття країною найближчим часом статусу світового гравця в зерновому секторі, який не тільки буде визначати валютні доходи держави за рахунок експорту зерна, стан і розвиток сільськогосподарських територій і аграрно-промислового сектору України, соціально-економічний добробут країни й кожного українця, а й дасть можливість державі зайняти провідне місце у світі, нагодувавши його значну частину». (Віктор Вірний. Україна: Земля, вода, повітря — вічні цінності!, — НП, ПП, Фраза, Хайвей і т.д., 24.09.2007).
«Україна завдяки своїм родючим чорноземам (ми маємо 30% усіх світових запасів чорноземів), скажімо, разом з Росією, Казахстаном може створити, наприклад, територіально в Україні, в місті Одеса, щось на зразок Організації країн-експортерів нафти — OПEK, тільки зернову — Організацію країн-експортерів зерна. За таких умов і держава, і селяни опиняються «на одному боці барикад» — обидва зацікавлені у високих цінах на сільгосппродукцію на світових ринках. Країна стає світовим гравцем, адже не має різниці — торгувати чи то вуглеводнями, чи нанотехнологіями, за однією різницею — їсти хочеться завжди, а з порожнім шлунком — не до високих технологій. А без багатого села не наповнити продовольчого кошика, якщо не розмінюватися на дешеві, неякісні чи генномодифіковані продукти. Водночас, перш ніж вести мову про такого рівня національні й наднаціональні проекти, слід говорити про відродження села, про повернення статусу робітника на землі, про молодь і село, про створення інфраструктури на селі, про фермера і колективні господарства» (В. Вірний. Лідер нації та Шлях нації — один від одного невід’ємні, — «День», №2, четвер, 10.01.2008).
«Наше унікальне географічне розташування і протяжність та ті ж самі 30% світових запасів чорноземів надають потужну конкурентну перевагу — реальну можливість монополізувати ринок зернових. Задля досягнення цієї мети необхідно чітко розставити пріоритети, створити цілісну державну програму, що змінить ставлення до села. Сьогодні воно просто вимирає. За свідченням фахівців, на мапі України присутні понад 300 вимерлих сіл. Молодь тікає з села. Тож йому вкрай потрібні реальні соціальні програми, в першу чергу — зі стимулювання молодих спеціалістів. Треба вести мову про повернення пошани до статусу працівника на землі, про створення тут інфраструктури, про фермерів і колективні господарства, про створення принципово нової моделі відносин дрібного сільгоспвиробника та ринку.
Кожна країна створює свій, унікальний, спосіб господарювання. Він позначається на глибинному, ментальному рівні. Хліборобська Україна з її працьовитим селом завжди була «житницею Європи». Сьогодні вона може і повинна стати «житницею світу».
Нам необхідно створити Зернову біржу або Організацію країн-експортерів зерна, залучивши до неї провідних світових виробників.
Подібна аграрно-зернова політика — локомотив і для села, і для держави в цілому, вона відкриває перспективи для аграріїв, забезпечує конкурентоспроможність сільгоспвиробництва, стимулює підвищення якості, забезпечує відповідність продукції сільського господарства міжнародним екологічним стандартам. Потрібно ставити питання про відповідну логістику, транспортну інфраструктуру, довести до розуму дороги, залізниці та порти. За таких умов країна стає світовим гравцем...
При цьому відмова від виробництва генномодифікованих продуктів, аби запропонувати природні екологічно чисті, чи, в усякому разі, введення певних обмежень надало б значних переваг українському сільському господарству. Високоефективне, прибуткове, екологічне сільське господарство — основа збагачення України та кожного її громадянина» (В.Вірний. Продовольча криза і шанс України, — «День», №80, середа, 07.05.2008).
Поки що зазначене вище й озвучене нами майже рік тому залишається, якщо не абсолютно маргінальною ідеєю в Україні, то близькою до неї. У владноможців зовсім інші думки, тому що цілі інші, особисті, що йдуть останнім часом абсолютно врозріз із інтересами держави, нації (а чи був взагалі збіг?).
А от віце-прем’єр РФ Віктор Зубков дохідливо пояснив учасникам форуму, що «Росія в найближчі роки зможе стати надійним експортером не тільки енергоресурсів, а й продовольства». Адже країна має 9% світових запасів орних земель, 20% запасів прісної води й виробляє 9% мінеральних добрив. Допоможе Росія й зi забезпеченням планети чистою водою. «За авторитетними оцінками, наша країна забезпечує збереження 20% світових запасів прісної води», — заявив голова Держдуми Борис Гризлов. Росія в змозі допомогти абсолютно всім: голодуючих вона забезпечить їжею; тих, що бідують в енергії, — газом і нафтою, що жадають — водою, і всіх — порадами. «У короткостроковій перспективі Росія може посприяти в задоволенні нагальних потреб у продовольстві, виступаючи як країна-донор, значення якого може зростати», — погодилася керуючий директор Всесвітнього банку. Про нафту й газ і згадувати не вартувало. Росія — найбільш багатообіцяльний ринок для інвесторів серед країн групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай). Про це говорять результати дослідження, проведеного компанією Ernst & Young на замовлення Консультативної ради з іноземних інвестицій. Його дані були оприлюднені на Міжнародному економічному форумі в Санкт- Петербургу. Інвестиційна привабливість Росії пояснюється декількома факторами. По-перше, вкрай сприятлива кон’юнктура сировинних ринків, а також стабільне зростання економіки, незважаючи на кризу в усьому світі. По- друге, строки окупності багатьох проектів у Росії перевищують показники ЄС і США на 30—50%. По-третє, сприятлива зовнішня кон’юнктура дозволила сформувати істотні запаси коштів у Росії, які в перспективі декількох років гарантують імунітет до зовнішніх ризиків.
Жодним чином не відкидаючи важливість економічних засад життя, все ж дозволю собі зазначити, що не показники ВВП (до речі, які можуть бути значно більшими за невеличкої купки багатіїв і величезної маси злиденних), а інтелект, духовність і фізичне здоров’я нації визначають її могутність.
Сьогодні в Україні навіть не ставиться питання про розбазарювання вичерпних, подарованих нам і нашим нащадкам природою багатств, коли на часі вже питання про раціональне, високоефективне, екологічно безпечне використання єдиних на Землі відновлюваних (умовно відновлюваних) ресурсів: ґрунту, води й повітря. Однак вода для людей, як і земля, давно стали товаром. Східне прислів’я звучить так: «Хазяїн води — хазяїн життя».
Земля, вода, повітря — єдині об’єкти інвестицій, в які чим більше вкладається грошей, тим вони стають дорожчими. Покращувати родючість ґрунту, робити нашу воду і повітря чистішими має стати національною програмою. Проте й сьогодні ми можемо повернути грошам, з моменту їхнього винаходу фінікійцями, смисл міри вартості й засобу обміну, і, припинивши їх використання з метою накопичення, поставити за мету накопичування справжніх, а не уявних багатств.
Другий, що запам’ятовується, момент на форумі — це виступ Ігоря Шувалова. Перший віце-прем’єр уряду РФ назвав п’ять основних проблем і деталізував, таким чином, нову економічну доктрину. «Проблема перша — ми страждаємо психологією наздоганяючого», — сказав Шувалов. «Друга — енергетична пастка. Третя — відсталі звички. Четверта — нездоровий спосіб життя, і п’ята — прагнення держави до росту свого впливу й прагнення багатьох змусити державу впливати», — відзначив перший віце-прем’єр.
«Протягом принаймні останніх 300 років прагнення наздогнати і перегнати Захід є настирливою ідеєю російської політичної й інтелектуальної еліти, — підкреслив перший заступник голови уряду РФ Ігор Шувалов. — На практиці це часто оберталося не зовсім удалим копіюванням деяких форм іноземної економіки й іноземного способу життя, що свідомо прирікало країну на відсталість. Нам потрібний приціл на лідерство. Це означає, що ми повинні побудувати економіку, яка б сама задавала стандарти наслідування для інших, таку соціальну модель, до якої прагнули б інші нації». «Росія повинна стати країною, у якій люди прагли б жити», — зазначив він. Росія до кінця 2008 року стане шостою за розміром економікою світу, впевнений Ігор Шувалов.
Але повернемося до програмної промови Дмитра Медведєва, особливо в тому місці, де мова йде про створення в Росії фінансового центру. «Це не якісь там благоглупості й побажання, а вже прийняте політичне рішення».
У своєму виступі Медведєв згадує так звану концепцію чотирьох «І», яку вже почали реалізовувати задля досягнення довгострокових цілей розвитку, а саме — формування комфортного для життя людей суспільства, що забезпечує лідерські позиції Росії у світі. Ці чотири «І» добре відомі: інститути, інфраструктура, інвестиції й інновації. І говорить, що на порядку денному додання до цього списку «п’ятого елементу» — інтелекту. Україна тим часом уся в перманентних виборах, у боротьбі за владу й зведенні рахунків.
У Росії є бажання, але, головне, — можливості стати регіональним і світовим лідером. До цього прислухується Схід і Захід, особливо прислухується навчена життєвим досвідом прагматична Стара Європа.
«Нерозуміння було споконвічним прокльоном Росії у відносинах із зовнішнім світом. На вихідних у Санкт-Петербурзі, «вікні в Європу», прорубаному Петром Великим, ми побачили дивну картину єднання, принаймні тимчасового. Бізнес-еліти Заходу і Росії разом вступають у світ, де гроші говорять навіть голосніше, ніж військова доблесть, якою історично славилася Росія», — підсумувала The New York Times.
«Треба визнати, що дії Росії дуже добре організовані й скоординовані. Кремль, на відміну від європейських держав, проводить послідовну, рішучу, тверду, «реальну» політику, в якої є всі шанси на успіх», — зізналася польська Salon 24.
Річард Пайпс, дослідник Росії та комунізму, характеризуючи виступ Медведєва в Санкт-Петербурзі, на сторінках Corriere Della Sera, Італія, відзначає: «Я думаю, що цей виступ переслідував подвійну мету, на мою думку, недосяжну: відокремити ЄС від США і знову повернути Москві загублену з поразкою в холодній війні роль світової супердержави». «Я не думаю, що Путіну довелося писати за нього (Медведєва. — Ред. ) текст виступу, вони просто думають однаково. Виходячи з результатів опитувань суспільної думки, так само думає й більшість росіян», — зазначає Річард Пайпс.
Росія прагне розколоти вісь ЄС—США, тому що вона використовує для цієї мети свої поставки нафти й газу в Європу. Тому що продовжує викривати НАТО. Тому що вона впевнена, що ви (Європа. — Ред. ) знову потрапите в її сферу впливу. І тому що вона позиціонує себе як європейська держава, вигукує Ричард Пайпс. І взагалі, за переконаннями американського знавця, руські — європейці за расою, але не за культурою. Вони не є спадкоємцями Прадавньої Греції та Прадавнього Риму, у ще меншому ступені вони є демократичним суспільством. У культурних відносинах руські — евроазіати, вони — народ sui generis (унікальний випадок, річ у собі. — Прим. перекл. ). «У культурних відносинах ми, американці, є європейцями», — підбиває підсумок Ричард Пайпс.
«Дмитро Медведєв не тільки виступає за організацію континенту Європа, він і не думає відроджувати радянську мрію про «розрив» між Європою й Америкою, а, навпаки, прагне залучити НАТО, тобто США, до переговорів про «регіональний пакт» європейської безпеки, задуматися про створення якого він запропонував у Берліні. Росія, однозначно заявляє він, є частиною західного світу, і вона прагне внести свою лепту в зміцнення його єдності в століття, коли все загрожує перевазі Заходу», — відзначає Liberation, Франція.
Що можна сказати? Росія на десятиріччя, а то й сторіччя, дивиться вперед. Росія керується здоровим прагматизмом, в Україні ж немає й натяку на прагматизм, а здоровий національний егоїзм підмінений шароварщиною і поклонінням Заходу.
Особисте: я не за Росію, за Україну я й проти її маргіналізації, у тому числі тією ж Росією...
