На зустрічі міністрів закордонних справ країн ОБСЄ в Любляні російська делегація, на перший погляд, несподівано підтримала план Віктора Ющенка з урегулювання придністровської проблеми і план грузинського керівництва щодо Цхінвальського регіону. Останній крок російська преса розцінила як «здачу» режиму південноосетинського лідера Едуарда Кокойти. Не без здивування цю новину сприйняли і в українських експертних колах. Особливо якщо врахувати погіршення відносин України і Росії і непростий контекст переговорів про «заморожені конфлікти», розв’язання яких оголошено однією з цілей Спільноти демвибору. Виникає запитання: навіщо Москві підтримувати ініціативи Києва і Тбілісі?
Віктор ЖОСУ, політолог (Молдова):
— На офіційному рівні Росія ніколи не критикувала «план Ющенка», просто спочатку ставилася до нього насторожено. Позиції Росії і України стосовно майбутнього Придністров’я в головному збігаються: формально визнається територіальна цілісність Молдови, але при цьому і Київ, і Москва виступають за діалог між Кишиневом і Тирасполем. Суть «плану Ющенка» зводиться до поновлення прямого переговорного процесу між Вороніним і Смирновим. Але це неможливо, і «план Ющенка» провалять так само, як і все, що провалювали до нього. Росія це розуміє. Я вважаю, що і Ющенко чудово знає, що Воронін і Смирнов ніколи не сядуть за стіл переговорів. Інша річ, що враховуючи зовнішньополітичний і український внутрішньополітичний контекст, всі вдаватимуть, що треба якось допомагати розв’язанню придністровської проблеми. Проте цієї неділі відбудуться вибори до Верховної ради Придністров’я, після яких нічого, по суті, не зміниться.
Росія зараз намагатиметься не висовуватися з ініціативами з придністровського врегулювання. Навіщо їй це потрібно? Нехай Україна це робить сама, в тому числі, узгоджуючи певні позиції з Росією. Розрахунок Вороніна усунути Смирнова з допомогою Євросоюзу, США, «плану Ющенка» не вдасться. Москва розуміє, що Україна не ставить завдання прибрати Смирнова і зруйнувати ПМР дощенту. У Придністров’ї живе дуже багато українських громадян, Україна спростила процедуру надання свого громадянства для мешканців лівого берега Дністра. Вона також не зацікавлена в тому, щоб розв’язувати придністровську проблему так, як цього хоче Воронін.
Росія каже, що виведе залишки своїх озброєнь. Російська риторика є приблизно такою: «Треба міняти миротворчий формат? Будь ласка, ми готові це розглядати, але після політичного врегулювання: коли буде визначено статус Придністров’я і досягнуто домовленостi між Кишиневом і Тирасполем. Відтак ми виведемо те, що ви називаєте військами, тому що насправді йдеться про батальйон, який охороняє склади в Колбасні, причому навіть не озброєнь, а боєприпасів: озброєння ми давно вивели, ми там не маємо жодного танка, жодної артилерійської установки. А миротворці наші, можливо, залишаться, але в іншому форматі». Звичайно, це відступ від Стамбульських угод ОБСЄ. Але Росія часів Путіна і Лаврова — це зовсім не те, що Росія часів Єльцина і Козирєва. Якби Молдова вела таку політику, як зараз, десять років тому, то можливо, вона дала б якісь результати, але сьогодні вже пізно, сьогодні так розмовляти з Росією — собі на шкоду. Двосторонні відносини гіршають. Але це не у Росії псуються відносини з Молдовою, а у Молдови з Росією. Росіяни зайняли жорстку позицію: «Хочете, з нового року продаватимемо вам газ по 160 доларів за тисячу кубометрів, а не хочете — не беріть. Хочете до Європи — йдіть до Європи». Росія нічого не втрачає в даній ситуації. Те, що вона могла втратити, вже втратила в 1990-х роках, коли розпався Радянський Союз. Далі Росія тільки набуватиме, подобається це комусь чи ні.
Гія НОДІА, голова Кавказького інституту миру, демократії і розвитку (Грузія):
— На останній зустрічі ОБСЄ в Любляні позиція Росії з багатьох проблем виявилася ізольованою. Мабуть, російське керівництво вирішило, що таке явне протистояння не є виграшним для Москви. Загальна підтримка тбіліського плану врегулювання південноосетинської проблеми — це ослаблення позицій сепаратистського керівництва в політичному сенсі. Але від загальної підтримки до реальних кроків — велика дистанція. Ми не повинні чекати, що автоматично радикально зміниться позиція Росії в регіоні конфлікту.
Позиція грузинського керівництва полягає в тому, щоб якомога ширше підключити США і Євросоюз до розв’язання і абхазької, і південноосетинської проблем. Але в якому саме форматі — це вже інше питання, яке має бути предметом домовленостей між США, Росією і провідними європейськими країнами. Публічних і ясних заяв про підключення до врегулювання абхазької і південноосетинської проблем з боку ЄС і Сполучених Штатів не було. Але я знаю, що здійснюється дуже активна робота, особливо з американцями. Грузинський уряд сподівається, що якийсь формат буде знайдено.
