Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Роздача

Роздуми з приводу політичного моменту
14 листопада, 2002 - 00:00

Отже, ключове питання, від відповіді на яке вітчизняний істеблішмент ухиляється впродовж усіх цих років, — це принципи формування влади. Вважаємо за необхідне повернутися на сім з половиною місяців назад — до парламентських виборів 2002 року. Від тодішньої «партії влади», обтяженої «касетним скандалом» (а в надрах тоді вже, вочевидь, визрівав наступний скандал — «кольчужний»), логічно було б очікувати, зокрема, появи у виборчому списку потужних фігур. Лише за такої умови цей список міг би стати основою для створення у майбутній Верховній Раді парламентської більшості. Натомість нам був продемонстрований рух зовсім за іншими правилами (або ж за відсутністю взагалі будь-яких правил) — їх зріз блискуче відображений, зокрема, в інтерв’ю «Високому замку» екс-спікера Івана Плюща, яке не так давно передруковував «День». Спорадичне «перетікання» від одного центру тяжіння до іншого, надмір суб’єктивізму, концентровані хитрощі не заради ефективності та результату, а лише власної зручності тощо. Не кажучи вже про наявність у списку «За єдину Україну!» деяких одіозних фігур. Через це, незважаючи на великий (хоча й дещо послаблений піарщиками опонентів, перш за все, «Нашої України») ефект адмінресурсу, блок влади посів на парламентських перегонах усього- на-всього третє місце, ще й із суттєвим відривом від лідерів. Цей безпрецедентний результат мав би стати для влади «холодним душем». Мав би...

Окремої уваги заслуговують неабиякі зусилля по «пресуванню» СДПУ(О), відтисненню її на периферію політичного життя і позбавленню можливості бути як партнером влади, так і самостійним гравцем. (Зате допомогою есдеків скористалися, коли довелося, так би мовити, виплутуватися із підсумків виборів.) Розрахунок це був чи прорахунок, особливо відверті політтехнологи коли-небудь, можливо, розкажуть.

У результаті «партія влади» фактично перетворилася на «дутий» траст, «піраміду» на зразок лихої пам’яті МММ. Що сьогодні у Верховній Раді нагадує про «Єдину Україну»? Порівняно нещодавно проголошено навіть розпуск її решток. «Траст» луснув. А куди ж звертатися «вкладникам»? Хто зараз асоціюється із «партією влади»? Після того як лідер СДПУ(О) Віктор Медведчук погодився очолити Адміністрацію Президента, багато хто намагається певною мірою перевести стрілки саме на цю політичну силу. Хоча зрозуміло, що ніякої «партії влади» СДПУ(О) собою не являє.

Загальноприйняті механізми формування уряду відомі — партією, яка отримує більшість на виборах, або ж коаліцією партій тощо. Однак згідно з Конституцією України у нас вирішальне слово у цьому процесі за Президентом. То чому ж взагалі сьогодні виникла тема зміни уряду? Так, нинішній прем’єр був другим номером у виборчому списку тієї «партії влади», якої вже немає. Однак усі претенденти, чиї кандидатури сьогодні розглядаються, також з цієї ж когорти! Тобто йдеться практично лише про заміну персоналій. Звісно, у випадку, коли голова уряду з якихось причин перестає влаштовувати, питання може бути вирішене і вольовим чином — шляхом, так би мовити, оперативного втручання. Але ж не так, як це робиться зараз! А що відбувається нині навколо посади голови Нацбанку?.. Отже, Анатолій Кінах почав вдаватися до прийняття сумнівних пропозицій і здійснення сумнівних кроків, а урядові крісла в черговий раз перетворилися на предмет торгу. Гірше за все, що економічні наслідки цієї «роздачі» можуть бути дуже невтішними (труднощі із обслуговуванням зовнішнього боргу, зниження вартості держоблігацій тощо). А перед наступним урядом за умов відсутності нових «правил гри» одразу постануть старі проблеми — зокрема, необхідність «купувати» підтримку в парламенті, який є надзвичайно витратним для суспільства механізмом.

Де вихід з цього замкнутого кола? Покладати надії на опозицію? Але вона діє точнісінько за такою ж системою вимірів, тільки з протилежним знаком. Самі по собі кандидати у прем’єри непогані (про це на 4-й стор.) . Але вони потраплять у те ж саме замкнене коло. Хто з нього може знайти вихід? Більшість? — поки її дієздатність є сумнівною. Партія влади? — але такої партії зараз немає. Президент? Але чи достатньо у нього політичної підтримки?

Мар’яна ОЛІЙНИК, «День»
Газета: