Вісім годин знадобилося делегатам другого з’їзду Народного союзу «Наша Україна», щоб з’ясувати внутрішньопартійні відносини. Формально ініціатором розбірок виступив представник Ужгородського партосередку. Першим узявши слово, він дуже настирливо запропонував розібратися з тими, хто «компрометує нову українську владу та Президента». Точніше — з Петром Порошенком, Миколою Мартиненком, Олександром Третьяковим, Давидом Жванією і Євгеном Червоненком. Ще точніше — очистити партію, або хоч би її керівні органи, від компрометуючих «елементів». Присутній на з’їзді почесний голова НСНУ Віктор Ющенко цю пропозицію, на подив багатьох, підтримав. «Я закликаю провести на з’їзді всі відкриті процедури, що знімають усі сумніви стосовно всіх достойних у раді партії, президії, обласних організаціях». «Ми повинні вийти на березень в оновленому складі», — додав також глава держави. Цю його тезу делегати підтримали бурхливими оплесками. Було очевидно, що «почиститися» багатьом справді кортіло. Чи знав Віктор Ющенко, якого резонансу набуде благословенний ним почин, названий «моментом істини»?
А загалом майже півторагодинна промова Президента, від якої зал добряче втомився, нічим екстраординарним не запам’яталася. Віктор Андрійович грішив повторами самого себе. Частково — тез четвергового телевізійного спілкування зі студентами, частково — реплік, особисто озвучених на першому з’їзді НСНУ 9 липня цього року. Так, фрагмент, де російська вугільна галузь ставилася українській у приклад, він повторив практично слово в слово. Зі стратегічних тез — докладний опис кількох «національних програм, із якими треба підходити до виборів». Зокрема — у сфері охорони здоров’я, освіти, судової реформи. Із новацій, мабуть, найвидатніша — визначення, вперше застосоване ним до слова «революція». Замість традиційного «помаранчева» Ющенко раптом сказав «апельсинова», чим мимоволі нагадав висловлювання деяких своїх запеклих опонентів...
Укотре коментуючи розкол у власній команді, В. Ющенко зазначив: «Люди, які на Майдані стояли за моєю спиною, опинившись у кабінетах, втратили взаємну довіру». За словами Президента, після відставки, «за що відповідальність лежить тільки на мені», його «особисті відносини» зі згаданими громадянами не змінилися, хоча йому й «боляче, що в спину всадили не одну тисячу жал ті, від кого зовсім цього не чекав».
«Очищатися» партійці вирішили вельми специфічно: шляхом переформатування одного з керівних органів — ради партії. До початкового списку його членів входили 177 осіб, враховуючи Мартиненка, Порошенка, Третьякова, Жванію та Червоненка. За підсумками рейтингового голосування мали залишитися 150. Схема не з простих: кожен із делегатів отримує на руки «простирадло» — величезний бюлетень із переліком усіх 177 кандидатів, а до кожного з них слід написати ставлення. Представники рахункової комісії спершу бадьорилися, але потім пояснили, що для підрахунку волевиявлення понад тринадцяти сотень громадян вони працюватимуть щонайменше до третьої години ночі.
Малося на увазі, що головне завдання — усунення з партійної верхівки «прекрасної п'ятірки», яка заплямувала себе причетністю до гучного корупційного скандалу. Утім, справжня мета цього заходу була не зовсім зрозуміла, й тому він більше скидався на гостру конкурентну боротьбу, привнесену з-за стін з'їзду. Адже очевидно, що навіть у разі «відводу» з ради ні Мартиненко, ні Порошенко, ні іже з ними свого впливу на прийняття основних рішень однаково б не втратили; тим паче, вони не втратили б гарантій місця у виборчого списку. Чи сенс не в результаті, а в «процесі»?
Однак одночасно виникла інша, не менш важлива проблема. Присутні швидко зметикували, що за підсумками того ж голосування деякі регіони, представлені цього разу на з'їзді меншою кількістю делегатів, просто втратять представництво в керівних органах. «Хіба це чесно? Де ж справедливість?» — запитувала про це зі сцени одна з делегаток. Далі — більше: 19 із 39 членів рахункової комісії оголосили у зв'язку з цим формений бойкот, що, очевидно, став для президії цілковитою несподіванкою.
«Винуватці торжества», через яких усе це, власне, затівалося, одностайно заявляли про таку собі внутрішньопартійну змову. У кулуарах з'їзду, а потім і з трибуни Євген Червоненко у притаманній йому емоційній манері навіть розповідав про наявність якихось карток, які нібито роздають делегатам, де вказані параметри «головного голосування». «У середині партії триває боротьба за владу, — хто кому буде Рабіновичем. Але зрозумійте одне: в усьому цивілізованому світі, поки твоя провина не доведена, ти чистий перед законом», — обурювався Євген Альфредович. У цій площині, схоже, й лежить відповідь на запитання, що ж це було: вияв частиною «нашоукраїнців» принциповості чи ж спроба перерозподілити «сфери впливу» всередині партії. Можна припустити, що та сама ужгородська делегація не пішла б на подібну конфронтацію, якби не була впевнена, що її ініціатива отримає таку гарячу підтримку.
«СВОЇХ НЕ ЗДАЮТЬ»
Подальший хід з'їзду тільки посилив ці підозри. Підтримавши спершу ініціативу про проведення таємного голосування, партійці згодом засумнівалися. Дискусія з бурхливого обговорення переросла у справжній скандал, що демонструє аж ніяк не згуртованість рядів. Симпатії розділилися практично порівну. Хтось справедливо вважав, що «вериг» в особі компрометуючих усю політсилу колег треба швидше позбуватися, хтось, навпаки, запевняв, що «своїх не здають». Делегати так розхвилювалися, що вже не дотримувалися жодної черговості виступів, підіймаючись один за одним на сцену буквально в порядку «живої черги». «Це моя партія і моя країна, мені не однаково», — кричали вони, нарешті дорвавшись до мікрофона. «Я зарікалася ніколи більше не вступати до партії, але коли минулого року мій 17- літній син, повернувшись із чергового нічного рейду, під час якого розвішував скрізь помаранчеві стрічки, сказав мені: «Мамо, я пишаюся тим, що я українець», я пішла в цю партію. І що ми тепер робимо з нашою партією? Невже нам мало недоброзичливців зі сторони, що ми її власними руками розвалюємо? Чому ми не віримо своїм товаришам? Чому готові «здати» їх на першу вимогу?», — говорила представниця міста Запоріжжя.
А ось чернігівський губернатор Владислав Атрошенко мав іншу думку. «Ми перетворили свій з'їзд на вакханалію», — заявив він.
Роман Безсмертний явно втрачав контроль над ситуацією й дуже з цього приводу нервував. Так, після кількох невдалих спроб угамувати Атрошенка він йому просто відключив мікрофон, що спричинило в залі шквал обурення. «Не заспокоюйте мене, Романе Петровичу, я багато мовчав і скажу все, що вважаю за потрібне», — роздратовано закинув йому перед цим Євген Червоненко, реагуючи на аналогічний закид на свою адресу. З огляду на це, можна було б припустити, що центром «внутрішньопартійної змови», про яку так переконливо розповідали Порошенко і компанія, був саме Роман Петрович. Якщо це так, то неоднозначною виглядає позиція Президента, що фактично схвалив «зачистку». Інакше як розуміти слова того ж Червоненка: «Я керував безпекою Ющенка і робив це щиро. Моя біда в тому, що я не зрозумів, що політика — низка зрад». Водночас деякі джерела називають «ідейним натхненником» внутрішньопартійних «розбірок» прем'єра Юрія Єханурова, до якого прислухався Президент...
Але найпереконливішим виявився Петро Порошенко. Його виступ тривав не більше п'яти хвилин, розпочавшись з улюлюкання і криків «Ганьба!», а закінчившись тривалою овацією з вставанням. Мабуть, саме цей момент і став переломним на шляху до скасування таємного голосування. Таким Порошенка бачити ще не доводилося. Виявляється, ораторським мистецтвом він останнім часом оволодів, мабуть, навіть краще за свого вічного опонента Юлію Тимошенко. Петро Олексійович зривався на крик, бурхливо жестикулював, та так, що півторатисячний зал буквально завмирав від страху. «Порошенко готовий піти… Якщо Порошенко заважає, він піде з керівних посад, але не піде з партії і залишиться з Президентом», «Сумно від того, що твориться в цьому залі… Наш рейтинг падає не через Безсмертного або Порошенка, Зварича чи Мартиненка, а й через те, що ми нічого не робимо для перемоги». Тут Петро Олексійович пригадав російський варіант одного з революційних лозунгів і видав таке: «Коли ми стояли на Майдані, ми були разом, були єдині. Людина у фуфайці і людина в пальто від Гуччі були рівні. Ми вірили одне одному і вірили в перемогу. Але тепер цього немає». Щоб посилити справлений ефект, насамкінець Петро Олексійович навіть злегка налякав однопартійців тим, що в разі радикального переформатування керівних органів, у Міністерства юстиції можуть виникнути до партії деякі запитання, наслідком постановки яких може стати навіть зняття НСНУ з передвиборної дистанції.
ПАРТІЯ ЮЩЕНКА... БЕЗ ЮЩЕНКА?
У результаті після бурхливих суперечок делегати так само одностайно, як і кількома годинами раніше висловлювалися за таємне голосування, виступили проти цієї процедури. Наступним рішенням форуму стало схвалення всього «пакета» складу Ради НСНУ — включно з Порошенком, Мартиненком, Зваричем, Третьяковим, Червоненком і Жванією. За це рішення висловилися 915 делегатів, 142 були проти і 52 утрималися.
Судячи з переліку питань, відкладених на другий етап другого з'їзду, який планують провести 3 грудня, наступний «раунд» обіцяє виявитися не менш бурхливим. Партійці мають остаточно визначитися з першою п'ятіркою виборчого списку, самим списком, конфігураціями участі соратників по блоку, а також із безліччю інших важливих дрібниць — на зразок назви самого блоку. Минулої суботи свого рішення стосовно того, кому треба очолити коаліцію — йому чи прем'єру Єханурову, — Віктор Ющенко так і не висловив. Але всіляко натякав, що лідерство Юрія Івановича — оптимальний варіант. Щоправда, тут виникає кумедний парадокс. Цього разу на величезній розтяжці позаду президії, під яскраво-помаранчевим полотнищем із написом «Народний Союз «Наша Україна», красувалося «Партія Ющенка». Таким чином, головний акцент майбутньої кампанії НСНУ, попри те, хто все ж таки поведе її на вибори, для собі вже визначила. Ось тільки, якщо це доручать Юрію Івановичу, незрозуміло, за якою логікою виборчий список «партії Ющенка» очолить прем'єр Єхануров...
Джерела з оточення самого Юрія Івановича свідчать, що сам він своєму лідерству в списку всіляко противиться. «Це буде моє останнє плавання», — нібито саме в такому дусі висловлюється прем'єр.
ГЕГЕМОН ЧИ БАНКРОТ
І ще одна показова деталь. Члени НСНУ стверджують, що вона не є «партією влади», навіть попри те, що на це вказують усі ознаки. Зокрема — контури першої виборчої п'ятірки (за винятком, мабуть, одного з учасників), які досить чітко вималювалися вже на з'їзді. Так, якщо судити за складом президії, на сьогодні «обличчями» Народного Союзу є: Президент Віктор Ющенко, прем'єр-міністр Юрій Єхануров, віце-прем'єр із питань регіональної політики Роман Безсмертний (який, утім, за рекомендацією партійців, посаду в Кабміні, швидше за все, залишить), народний депутат Микола Катеринчук. По суті єдиною по- справжньому «необстрілянною» особою, на якого роблять ставку (у тому числі зважаючи начебто на переваги жіночої частини електорату), є Микола Катеринчук. До речі, трохи більше року тому точно такою ж молодою особою в похмурих рядах тогочасної «партії влади» під керевництвом Віктора Януковича був Сергій Тігіпко. Але, як відомо, «лице» вирішує не все... Спочатку головування у виборчому штабі «єдиного кандидата» також обіцяло йому зліт політичної кар'єри, але закінчилося для Сергія Леонідовича, як відомо, виходом із політики як такої...
Закриваючи перший етап другого з'їзду, зійшлися на дорученні Безсмертному та Катеринчуку «довести до логічного кінця» переговори про склад майбутнього блоку. На сьогодні вже проанонсоване членство в ньому Народного Руху Бориса Тарасюка (який, до речі, був присутній на з'їзді й вітав делегатів), ПППУ Анатолія Кінаха (який також був присутній, щоправда, недовго, одночасно з Президентом), УНП Юрія Костенка (який уже заявив, що його партія не блокуватиметься ні з НСНУ, ні з БЮТ), КУНом Олексія Івченка, ХДС Володимира Стретовича, ПРП Віктора Пинзеника (Тараса Стецьківа та Володимира Філенка, які зазирнули на з'їзд, Президент відзначив особисто, назвавши їх «нашими людьми»). Не виключене також проведення додаткових консультацій із іншими «дружніми партіями». Президент Ющенко спеціально зазначив, що НСНУ, на правах переможця, має «мати великодушність, простягнути руку та запропонувати коаліцію».
«Кроки, які зроблені чи робляться, з погляду політичної технології викликають здивування, — зауважив із цього приводу директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський, — оскільки, мені здається, не можна зараз не розуміти, що одна справа — взяти владу тим способом, яким її взяли під час помаранчевої революції, а друга — в більш- менш демократичних умовах ...отримати більшість, маючи ...людей у керівництві, які стовідсотково не зможуть виправити свого іміджу за час виборчої кампанії...»
Володимир Полохало у свою чергу констатує «банкрутство проекту «Народний Союз «Наша Україна», що передбачав гегемонію в усьому політичному просторі, а завершився сьогодні як одна з трьох-чотирьох сил, які конкурують між собою». «У цьому розумінні оновлення чи неоновлення керівництва навіть втрачає сенс», — сказав експерт у відповідь на запитання Центру досліджень політичних цінностей.
Однак Віктор Ющенко «не має сумнівів у тому, що НСНУ буде першою політичною силою в новому парламенті». «Системоутворюючою в парламенті, ядром пропрезидентської коаліції», — додав Роман Безсмертний. «Партія влади», як і раніше, щедра на обіцянки...
