Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Розплата за безтурботне минуле Л.Кучми ще попереду

16 липня, 1999 - 00:00

Заява віце-прем'єра С. Тигiпка про те, що Україна «практично не зможе» реструктурувати виплати за єврооблігаціями у 2000 році, — безпосереднє свідчення того, що деякі з урядових чиновників принаймні здатні оцінювати ситуацію тверезо.

Ще на початку поточного року і в Кабміні, й у Міністерстві фінансів не сумнівалися в тому, що кредитора можна «приперти до стінки» i примусити добровільно-примусово відмовитися від домагань на своєчасні виплати. Тепер більшість ілюзій з цього приводу слід забути. Фактично з 3 млрд. доларових платежів 2000 року Україна має виплатити в рахунок погашення фідуціарних позик $1156 млн. і як відсотки по них — $187 млн. Таким чином, тільки половина виплат загального боргу наступного року реально може бути реструктурована. Тому, як це не прикро для вітчизняних позичальників, борги сплачувати доведеться.

За оцінкою Міжнародного центру перспективних досліджень, мінімальний обсяг витрат на обслуговування боргу становитиме близько 9% ВВП, або половину всіх бюджетних витрат (майже 65% усіх платежів у грошовій формі). При цьому сальдо перевищення бюджетних прибутків над витратами має бути не менше 4% ВВП, а держвитрати (тобто те, що витрачається на зарплати, пенсії та субсидії) мають бути скороченi не менш ніж на 20%.

Зараз уже важко й пригадати, якими невідкладними проблемами були мотивовані значні — з погляду деградуючої економіки — позики. Здається, в ті часи було заморожене співробітництво з МВФ, а нерезиденти в масовому порядку бігли з ринку, скидаючи гривні. Й наші не знайшли нічого ліпшого, як влізти в «нереструктуровані борги. Фактичний поділ боргу на реструктуровану й у принципі не реструктуровану частини означає, що другу треба буде в обов'язковому порядку рефінансувати. Наскільки важко вести переговори про перенесення термінів погашення боргів у цінних паперах, нашим недосвідченим чиновникам стало зрозуміло лише нещодавно — коли всупереч навіть бажанню МВФ ING Barings категорично відмовлявся реструктурувати виплати.

Прочекавши більше місяця рішення про погашення урядової позики, ING Barings все ж отримає своє. Учора стало відомо, що уряд України 2 серпня розплатиться з незговірливим інвестором. Як говориться в прес-релізі, поширеному Мінфіном, «група нових і вже існуючих інвесторів, визначених ING Barings та урядом України, братиме участь у додатковому випуску існуючих єврооблігацій, деномінованих у німецьких марках із відсотковою ставкою на рівні 16% річних і погашенням у лютому 2001 року».

Безперечно, досягнута домовленість далася важкувато обом сторонам. Уряду — через те, що йому не вірять і грошей уже давати не хочуть. ING Barings — тому, що йому відступати також було нікуди: серед його клієнтів багато інвестфондів і дрібних інвесторів.

I все ж, ця історія виявилася доволі повчальною й показовою. По-перше, наші горе-позичальники зрозуміли, що жартувати з чужими грішми не варто. По-друге, претенденти президентського щастя пересвідчилися, що життя у переможця буде невеселе: про це нинішній Президент гарненько подбав, залишивши спадщину, що горить, у $1,5 млрд. По-третє, все ж таки добре, що дефолту не вийшло.

Iрина КЛИМЕНКО, «День»
Газета: