Мисливці на портфелі й бюджетні гроші вже закружляли над головами уряду, що йде, й вибирають зручну позицію, щоб відняти у його наступників якнайбільший шматок пирога. Особливо яскравий приклад цього — вугільна галузь. Звичайно, в традиційно вугледобувних районах України є величезні проблеми гуманітарного плану, і з допомогою нових інвестицій частину шахт можна було б зробити конкурентоспроможними, зберігши таким чином робочі місця. Але для більшості — це не вихід. Є дуже багато неприємних фактів. По- перше, вугілля — невідновлюваний ресурс, і сумна правда полягає в тому, що за п’ятдесят або сто років експлуатації багато українських шахт просто виснажилися: вугілля в них, звичайно ж, іще залишилося, але собівартість його така, що не дає можливості навіть виплачувати зарплату шахтарям. Велика Британія зіткнулася із цією проблемою за часів Тетчер. Боротьба була важкою, але уряд переміг, і колись процвітаючі шахтарські містечка тепер виживають за допомогою складання комп’ютерів завдяки уряду, який вирішив зменшити економічну роль держави й дозволити бізнесменам самим робити гроші для себе (і, опосередковано, для інших). А саме в цьому і полягає сильна сторона бізнесу.
По-друге, для західних бізнесменів інвестування в традиційні радянські підприємства — справа надто ризикована. Дуже часто траплялося, що інвестор вважав, що купує справу у приватну власність, але коли він намагався вести її по-західному, врозріз з інтересами менеджменту, йому просто пропонували забрати назад свої девальвовані гривні. Простіше кажучи, йдеться не про те, щоб заплатити шахтарям за їхню дуже важку й небезпечну працю, а про нові субсидії «баронам» вугільної промисловості. Навіть якщо великі субсидії, за підтримки вугільного лобі в Кабінеті Міністрів і відповідному міністерстві, вдасться провести, шахтарі, звичайно, щось отримають (ймовірно, менше, ніж їм винні), і залишається очевидна ймовірність того, що істотна частина грошей осяде на офшорних банківських рахунках невстановленої приналежності доти, доки ті, хто контролює ці рахунки, не вирішать їх забрати. Таке було у багатьох інших секторах, і навряд чи варто чекати, що вугілля виявиться чистішим, ніж, скажімо, сільське господарство десять років тому. Ось так тут робляться справи. Проблема в тому, що вони робляться не для вигоди більшості людей.
