Учорашній приїзд Юрія Єханурова до російської столиці примітний не тільки тим, що першу свою закордонну поїздку в новій посаді глава уряду здійснює до Москви, — зрештою, це стало вже традицією, перший візит до Москви, хай і формальний, здійснив після вступу на посаду президента Віктор Ющенко, а Юлія Тимошенко не приїхала тільки тому, що не могла, — а ще й тому, що приїзд Єханурова означає поновлення українсько-російських урядових контактів на вищому рівні. Цих контактів, по суті, не було з часів прем’єрства Віктора Януковича. Юлія Тимошенко — через «посівну», конфлікти з президентським оточенням, небажання Москви закривати кримінальну справу та мало через що ще — просто не могла прибути до російської столиці та провести нормальні міжурядові переговори. І це означає, що не тільки українсько-російський діалог застопорився, а й спостерігалися перебої у функціонуванні самого українського державного організму. Тому що якщо глава уряду не може в робочому порядку зустрітися з колегою та вирішити питання про те саме ціноутворення на енергоносії, надаючи можливості дискусії чиновникам нижчого рангу, — це свідчить, що найважливіша частина функцій керівника кабінету залишалася для Юлії Тимошенко недоступною. А сама вона в цей час вибирала між пріоритетністю поїздок до Росії, яка має намір змінити ціновий енергетичний підхід, й бідної Грузії, зв’язки з якою вже точно ніяк не впливають на майбутнє української економіки, намагалася «в приватному порядку» домовитися з російськими прокурорами, що їй зрештою і вдалося, — словом, займалася тим, чим люди, які справді відчувають свою відповідальність за майбутнє країни, а не за голоси виборців на чергових виборах, зазвичай не цікавляться.
Але Тимошенко — публічний політик, сп’янілий грошима, мітингами та владою на решту життя. У Єханурова інший імідж й інші можливості. Його приїзд стає своєрідною розвідкою — і того, як складуться відносини між урядами, і того, як спілкуватимуться між собою президенти після того як Ющенко розстався з Тимошенко. Тому реакція на його візит російського керівництва продемонструє, як Москва ставиться до України Віктора Ющенка «в чистому вигляді», поза контекстом алергії на Тимошенко та дратуванням часів помаранчевої революції. Якщо Юрію Єханурову вдасться порозумітися з Михайлом Фрадковим, це буде вже вельми цікаво, оскільки Фрадков часів Єханурова — це не Фрадков часів Януковича. Це прем’єр, який набрав велику апаратну вагу та здатен поборотися за свої позиції з іншими впливовими фігурами в Кремлі й навколо нього. Якщо вдасться досягнути певних економічних компромісів, досягти плавнішого режиму підвищення цін на енергоносії — це буде просто успіх, важливий навіть не для політиків, а для простих громадян, які поки що не уявляють, які випробування чекають на них після цього підвищення. Тож Юрія Єханурова має супроводити успіх просто для того, щоб ми не мерзли. Інша річ — чи зацікавлені в цьому наші російські друзі за кілька місяців до парламентських виборів…
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
Певним успіхом учорашнього візиту Єханурова можна вважати поновлення українсько-російського діалогу на рівні урядів. На чому, власне, і Єхануров, і Фрадков на спільній прес-конференції всіляко наголошували. А ось прийом, наданий українському прем’єру президентом Путіним, мав менш дипломатичний вигляд. Збоку могло навіть здатися, що висловлювання російського лідера виглядали як не дуже делікатна постановка завдань: «Ми дуже сподіваємося в Росії, що вам вдасться допомогти Президенту консолідувати суспільство та впоратися з негативними тенденціями, що почали складатися в українській економіці. Ми знаємо, що темпи зростання ВВП в Україні впали серйозно, виникли інші складнощі системного характеру. Ви — людина досвідчена, ефективна, дуже сподіваємося, що вам вдасться цю тенденцію переламати і не тільки зберегти той рівень взаємодії, який складався за останні роки з Україною, а й надати нового імпульсу розвитку співпраці». А Юрій Єхануров якось занадто поспішно намагався заспокоїти Володимира Володимировича. «Головний наш партнер — це Росія, ми це чітко розуміємо», — заявив український прем’єр.
