Спробуємо розібратися, що ж відбувається з державними фінансами і чому ми від них так залежимо навіть тоді, коли намагаємось позбавитись державної опіки і розраховувати тільки на власні сили.
Хто винуватий
Спочатку звернемось до аналогії. Звичайний родинний бюджет, в спрощеному вигляді дуже нагадує бюджет держави. Кожна родина, перш ніж планувати свої витрати, має знати, скільки грошей протягом місяця буде зароблено, при цьому витрати не мають перевищувати прибутки.
Але часто трапляється так, що зарплату затримують, прибутків немає, а постійні видатки ніхто не скасовує. А коли немає коштів (але ось-ось з'являться - адже зарплату сплатити пообіцяли) родина живе в борг. Але всьому рано чи пізно настає кінець. Тоді одного дня в борг припиняють давати спочатку знайомі та родичі, а потім і держслужби погрожують відключити електрику та газ, або навіть зовсім виселити з квартири через борги. Тільки після цього законослухняний громадянин починає турбуватися і міркувати, а чи не дарма він вірив на слово своєму роботодавцю і працював на нього практично безкоштовно. І такому громадянинові заздрити не доводиться: адже борги він вже має, а забрати зароблені гроші може й не вдасться.
Бюджети більшості українських підприємств, дві третини з яких збиткові, дзеркально подібні до бюджетів своїх працівників, і вони практично не мають шансів покращати такий стан речей без сторонньої допомоги. При цьому, чим тісніше підприємство пов'язано з державним бюджетом, тим більше у нього кредиторів та боржників і тим важче йому звільнитися від боргів. Одним словом, виявилося, що всі боргові шляхи ведуть до державного бюджету.
Проста бухгалтерія
Бюджет держави, як і бюджет родини, має дві складові - прибутки и витрати. Прибутки - це ті кошти, які перераховують до держскарбниці громадяни і підприємства: податки, плату за послуги та частку прибутку за використання держвласності. Гроші, що отримані, уряд витрачає, - по-перше, на виконання своїх безпосередніх обов'язків перед населенням: на плату за медичні послуги, освіту, оборону, охорону правопорядку, соціальну допомогу, держуправління тощо, і, по-друге, на державні інвестиції в державні та приватні підприємства.
Вся ця, на перший погляд нескладна, бухгалтерія має одну особливість. Варто головним фінансистам країни припуститися помилки у прогнозі і допустити дисбаланс прибутків і видатків, як ця помилка негайно бумерангом вдарить по всьому населенню. На жаль Україні не вдалося уникнути цієї участі: вже протягом без малого семи років уряд України щорічно "помиляється", і прибутки державного "гаманця", що плануються, постійно виявляються перебільшеними у середньому на 20-30%.
Важко сказати, чому урядові експерти вперто не бажають прогнозувати скорочення прибутків держскарбниці.. Більш того, уряд не тільки відмовляється помічати скорочення надходжень до бюджету, а й навіть постійно планує їх збільшення. А прибутки всупереч (чи завдяки?) усім зусиллям уряду впевнено скорочуються й до сьогодні.
Така сама логіка панує й у плануванні державних видатків. Перелік витрат держави, який щорічно ухвалюється Законом про бюджет, менше за все орієнтується на кошти, що є в наявності - у "гаманці" - і щедро роздає аванси підприємствам. Ті, в свою чергу, посилаючись на "рядок" у бюджеті, активно плодять борги під майбутні грошові надходження. Коли ж вантаж боргів неконтрольовано розростається і погрожує завалити всю фінансову систему цілком, вмикається друкарський верстат - і в обіг надходять "живі" гроші. Мабуть, можливість "малювати" гроші в екстремальних ситуаціях - це єдина різниця між державним гаманцем та всіма іншими. В решті ж подібність просто вражаюча.
Семеро няньок
Однак з недавнього часу уряд втратив привілей отримувати "живі" гроші прямо з банкнотної фабрики. Посередником між ним та грошовим Ельдорадо стали Національний банк та Державна скарбниця, які мали б контролювати потоки і напрямки коштів і не припускати їх вільного (незаконного) використання. Ще одного контролера за урядовими витратами створила Верховна рада. Це - Рахункова палата, до обов'язків якої входить відстежувати фінансові порушення бюджетного законодавства. Подібна служба є й у виконавчої влади.
Здавалося б, існування такої кількості навколобюджетних охоронців має геть виключити можливість зловживань з бюджетними коштами і гарантувати спокійне життя всім тим, кому - за Законом - належить вміст державного гаманця. Однак нічого такого в реальному житті не відбувається. Може, тому, що порушення не там шукають?
Річ у тім, що більшість бюджетних колізій, від яких так потерпають вітчизняні підприємства і населення, співіснують у цілковитій гармонії з законом. Більш того - вони саме цим законом породжені. Судіть самі. З одного боку, Закон про бюджет відповідно до податкового та інших законодавств наказує державній скарбниці зібрати певну кількість грошей. З іншого боку, Міністерство статистики і Міністерство фінансів напевне знають, що "законні" кошти не отримають, тому що ні податкові, ані бюджетні закони в країні не виконуються. Отже, реальні прибутки будуть нижче відсотків на 10-20 (досвід минулих років підказує саме таку цифру). Постає питання, чому ж Закон про бюджет виходить з неіснуючих прибутків і планує видатки, які не можна виконати?
Хто не встиг, той запізнився
А ось чому. У державі просто немає кому припинити цю хибну практику бюджетного обману. Якщо Уряд зважиться на таке, слід було б заявити, що держскарбниця неплатоспроможна і не може більше відповідати за зобов'язаннями держави. А якщо б ініціатива походила б від Верховної Ради, тоді треба було б міняти національне законодавство, привівши його у відповідність до фінансових можливостей бюджету і скасовувати ті державні зобов'язання, на які немає коштів. І, отже, кінець кінцем, втратити привабливий привілей особисто розподіляти дефіцитні бюджетні кошти у вигляді прямих інвестицій та пільгового кредитування. Ця прибуткова справа отримала в Уряді поетичну назву "ручного управління економікою".
Не дивно, що ситуація, що склалася, влаштовує й Уряд, й Верховну Раду. Реальний дефіцит держбюджету поточного року, за найприблизнішими підрахунками, коливається від 20% до 45% усієї його прибуткової частини. Іншими словами, виключно за Законом Уряд зобов'язаний витратити у 1,5-2 рази більше грошей, ніж він реально отримає. Зрозуміло, що коли кошти в дефіциті, їх просто неможливо законно розподілити. Тому кінцевим споживачам бюджетних коштів не лишається нічого, крім докласти спеціальних зусиль, щоб про них в Кабміні не забули.
"Ручне" керування економікою, через своєї привабливості для чиновників, само стає однією з причин, з яких гальмуються реформи в економіці. Тому, цілком зрозуміло, що без скорочення державних видатків (як мінімум до рівня прибутків), не варто навіть мріяти ані про результативну боротьбу з корупцією, ані про нормалізацію платіжних відносин, ані про сплату бюджетних боргів підприємствам та населенню.
