Як на Заході й у Росії оцінюють українську виборчу кампанію та її результати? Чи бачать там перспективу створення в Україні широкої коаліції, і як можуть вплинути результати цих виборів на відносини України як з Росією, так і з Заходом?
Аркадій МОШЕС, експерт Фінського інституту міжнародних відносин:
— Якщо говорити про перебіг кампанії, то вона загалом була досить нудною й загалом передбачуваною. Утретє за три роки провести дуже драматичні кампанії вельми важко. Тому що дуже складно вигадати щось нове. У той же час, результат, який отримав Блок Юлії Тимошенко, виглядає певним сюрпризом. Але пояснити його все-таки можна, бо крім, власне, енергії та харизми лідера можна додати, що легше вести кампанію сучасної України, залишаючись в опозиції. По-третє, вже на виборах 2006 року цей блок продемонстрував, що в нього є гасло, яке дозволяє бути зрозумілим для людей як на заході, так і на сході України. Мене особисто вразила паніка, помітна в діях Партії регіонів на фінальній стадії кампанії: починаючи від запуску збирання підписів для референдуму стосовно російської мови й позаблокового статусу України й закінчуючи останніми заявами про те, чи то виходити з виборчого процесу чи то ні, а також обвинуваченнями своїх конкурентів у масових фальсифікаціях. На мій погляд, це вдарило й по іміджу самої партії, яка завжди поводилася досить упевнено. А тут вона продемонструвала, що навіть повністю не покладається на свій кореневий електорат і хоче відхопити традиційного електорату Комуністичної партії й партії Вітренко. Таким чином, можна було дійти висновку про те, що реальні економічні результати перебування цієї партії в уряді не були вражаючими навіть для її кореневого електорату.
Якщо заглядати в майбутнє, поки зарано як одній, так і другій стороні впадати в ейфорію або відчай. По-перше, зрозуміло, що навіть та сила, яка сьогодні опиниться за порогом Кабінету Міністрів, через два роки матиме шанс взяти реванш на президентських виборах. І до цього треба просто підготуватися і йти на ці вибори з опозиційної позиції набагато легше. Було зрозуміло, що цими виборами нічого остаточно, стало не буде зафіксовано. Бо залишилися структурні причини, що привели Україну до перманентної політичної кризи. Залишилася правова невизначеність, неминуча боротьба за повноваження між Президентом і Кабінетом Міністрів. Залишилися протиріччя на міжпартійному й міжособистісному рівні, між трьома великими учасниками українського політичного процесу. Тому найближчі два роки нас чекає продовження того, що було досі. Але при всьому цьому можна зайвий раз підкреслити, що Україна в черговий раз продемонструвала себе як виборча демократія. Ми бачимо втретє поспіль, що перехід влади до опозиції через вибори, сам по собі є серйозною ознакою руху української політичної системи в правильному напрямку.
Я не виключаю перспективи створення широкої коаліції. Я думаю, що сьогодні її передбачати важче, ніж учора. Але з розвитком українського політичного процесу треба особливо враховувати ту обставину, що протягом року вже не можуть бути проведені нові позачергові вибори. А складності між партнерами всередині «помаранчевої» коаліції якраз цілком можуть вийти на передній план, що вже бувало неодноразово, я не виключаю появи в майбутньому широкої коаліції. Вона може бути стабільною за двох умов.
По-перше, якщо Партія регіонів усвідомлює, що причина, яка поставила її сьогодні на межу поразки, полягає у власних владних апетитах, які вона продемонструвала навесні. Коли замість того, щоб задовольнитися успішним для них розвитком політичного процесу, вони почали говорити про конституційну більшість, хапати собі перебіжчиків. Вони не зрозуміли, що треба вчасно зупинятися, що в Україні монополізувати владу не дано нікому. Відповідно, «Наша Україна» має зрозуміти, що на сході є дуже серйозний, зокрема кадровий, управлінський потенціал, і що з цим потенціалом можна й треба досить серйозно, спокійно й ефективно працювати. Я вважаю, що коаліція на трьох — «Наша Україна», БЮТ і Партія регіонів — ні політично, ні психологічно не є реальною.
Нічого подібного до ейфорії, що виникла після помаранчевої революції на початку 2005 року, в Європі чекати не треба. Європа втомилася від гасел і того, що кожний новий уряд приходить і починає обіцяти прорив у реформах, але завтра. Гадаю, що Європа рухатиметься повільно й оцінюватиме Україну виключно за результатами діяльності уряду. Бюрократична рамка для взаємодії вже є, переговорний процес йде, й у нього є свої завдання. Нічого нового додати до цього практично сьогодні неможливо. Безумовно, частина європейського політичного спектра не приховуватиме своєї радості, якщо Партія регіонів опиниться поза урядом. На мій погляд, таких людей меншість. Більшість дуже прагматично підходитиме до будь- якого складу українського уряду й судитиме його за справами.
Микола ПЕТРОВ, член Наукової ради Московського центра Карнегі:
— Мені здається, спроби Партії регіонів розширити електоральну базу за рахунок західних регіонів були не дуже вдалими. І навпаки, Блок Тимошенко дуже реально капіталізував ту перевагу, яку він мав на початку політичної кампанії. І ми отримуємо досить складну конфігурацію, яка, як це було минулого разу, виключає можливість політичної монополії, примушує всі політичні сили домовлятися один з одним і, загалом, робить будь-яку коаліцію або наступний коаліційний кабінет не дуже міцним і стійким. А це може бути добре для економіки, тому що навряд чи новий уряд буде в силах провести дуже активну політику. Швидше, воно не заважатиме економіці розвиватися самій по собі, що, загалом, майже гарантує те, що майбутні роки будуть відносно спокійними і безпроблемними. А Тимошенко вже фактично підтвердила свій статус як найбільш реального кандидата у президенти.
Відносини Росії з Україною при конфліктності й досить серйозному погіршенні відносин з українським керівництвом за останні роки загартувалися і стали більш прагматичними, політично мудрими. Уже не робиться ставка на єдину силу, а йде більш складна гра з урахуванням інтересів всіх основних політичних сил. Мені здається, стала більш збалансованою позиція України з приводу інтеграції в ЄС і НАТО, з одного боку, і розвитку відносин із Росією — з іншого. Швидше за все, йдеться про усереднену позицію основних політичних сил із цих питань. А це не дає можливості розраховувати на якісь серйозні поліпшення, а також серйозні додаткові проблеми в україно-російських відносинах після того, як буде сформований новий Кабінет Міністрів.
Я думаю, що заява російського посла в Україні Віктора Черномирдіна про те, що ціна на газ залежатиме від того, яким буде український уряд, швидше за все, є спробою вплинути на боротьбу в ході української кампанії й зробити більш привабливим образ, умовно, більш проросійського Януковича на противагу, скажімо, тій самій Тимошенко. Мені здається, що принципово нічого радикально в «плюс» або в «мінус» тут бути не може. Ми можемо говорити про досить вузький коридор, який визначається жорстким прагматичним підходом «Газпрому» при побудові відносин із сусідами Росії. І можна говорити, напевно, про більш або менш сприятливі умови, які пов'язані з відстрочками або кредитами, але навряд чи з самою ціною на газ, що значною мірою залежатиме від того, як конфронтаційно або, навпаки, неконфронтаційно, вестимуться переговори щодо нової ціни.
Чи ставить Кремль мету повернути Україну на свою орбіту, як заявив напередодні виборів віце-спікер РФ Володимир Жириновський? Я гадаю, що Жириновський у цьому випадку висловлює досить маргінальну, хоч, безумовно, притаманну російському керівництву позицію, яку неможливо оцінювати окремо, не враховуючи, що є інші крайні позиції. А є якась золота середина, пов'язана з геополітичними реаліями. А вони перебувають в радше позитивних, ніж у негативних очікуваннях від розвитку україно-російських відносин. Середина полягає в тому, що будь- який новий український уряд балансуватиме між двома векторами. І яким би він не був і чого б не бажав прем'єр або політична сила, яку він представлятиме, уряд не зможе ігнорувати ні російський, ні європейський, ні натівський вектори. Мені здається, що принципової різниці не буде, хто б не був в Україні прем'єром: Тимошенко або Янукович. Будь-яке керівництво України, так само, як керівництво Росії, приречене на те, щоб розуміти, що лише у разі балансу, причому досить зваженого, між двома цими векторами може відбуватися стійка й ефективна політика.
Анна ГУРСЬКА, Інститут східних досліджень, Варшава:
— Виборча кампанія була короткою, ніж звично. Хоча дехто вважає, що вона розпочалася 30 березня 2006 року. Це була виборча кампанія, перш за все, для Блоку Тимошенко. Треба визнати, незалежно від того, які будуть остаточні результати виборів, велику перемогу Юлії Тимошенко. Її кампанія була послідовною і активною. Під час зустрічей по всій Україні Юлія Тимошенко, як завжди, використовувала свою здібність емоційно відчувати людей і впливати на них. Я під великим враженням від її результату та виборчої кампанії.
«Наша Україна» зробила все, що могла. Вона все-таки трішки покращила свій результат. А ми знаємо, що рівень її підтримки впав до 7— 8 відсотків. Мені здається, що нинішній результат досягнутий не лише завдяки зусиллям Юрія Луценка, а завдяки тому, що в цій партії відбулося символічне очищення від деяких членів, які входила до керівництва «Нашої України» і які для електорату Віктора Ющенка були символом не найкращого урядування після помаранчевої революції.
Стосовно Партії регіонів, то вона отримала за опитуваннями кращий результат, ніж на попередніх виборах. Але водночас ця партія отримала меншу підтримку у своїх канонічних областях, здобувши більше прихильників у центральних областях. Це непоганий результат для партії, яка керувала урядом.
Що стосується можливості створення широкої коаліції, то хочу зазначити, що на Заході, перш за все, всі прагнуть, щоб в Україні була стабільність. Мені здається, що буде важко збудувати широку коаліцію. Це пояснюється тим, що через два роки будуть президентські вибори. І сьогодні, лідери починають трішки будувати свою позицію під президентські вибори. Тому не простими будуть переговори про створення «постпомаранчеву» коаліцію. Мені здається, що Тимошенко не піде в коаліцію з Партією регіонів. А якщо про таку коаліцію можна говорити, то після того як упродовж місяців не буде створено ніякої коаліції.
Перш за все, наразі можна більш-менш впевнено говорити про створення «помаранчевої» коаліції. Створення коаліції «Наша Україна» і Партія регіонів було б великим ризиком для Президента. Бо тоді Юлія Тимошенко без ніяких застережень йде на президентські вибори і починає кампанію з гострої боротьби проти Ющенка. Створення коаліції Партії регіонів з іншими дрібними партіями залежить від того, чи у них буде разом 226 мандатів.
Якщо говорити про майбутнє прем'єрство Юлії Тимошенко, то думаю, що вона зараз стала трохи інша, ніж була в 2005 році. Тимошенко дуже швидко вчиться і вона знає, якими були її помилки тоді. Зараз вона займає більш виважену позицію. Тимошенко як зрілий політик розуміє, що не можна все розривати, повернути. Вона каже про швидкий вступ в СОТ і створення зони вільної торгівлі з ЄС і не говорить про НАТО, а натомість про тісні стосунки з Російською Федерацією. Це зовсім інший голос, ніж у попередні роки.
Що стосується реакції Заходу, то, мені здається, що бізнесмени і західні політики будуть дивитися не лише на одну особу, а й на весь склад Кабінету Міністрів. Окрім того, вони будуть чекати перших дій цього уряду. Я думаю, що уряд Тимошенко не лякає Захід.
ЦИТАТА
«Я поздоровляю український народ, що ви знову довели, що можете спокійно і відкрито демонструвати свою волю, що політики змушені зважати на думку людей. Шлях до процвітання буде тривалим, але те, що Україна на правильному шляху — безсумнівно.
Ми повинні поважати вибір українського народу: всі три політичні сили заявили про європейський вибір. Було б добре, якби Росія також обрала європейський шлях».
«Отриманих голосів вистачає для створення коаліції з Партії регіонів, Комуністичної партії, а також Блоку Володимира Литвина. Для втілення ідеї проведення загальнонаціонального референдуму з питання щодо вступу України до НАТО, а також щодо надання російській мові статусу державної, цього досить. У разі перемоги помаранчевих це стане неможливо.
Якщо підтвердяться цифри, то підсумки виборів означатимуть бойову нічию за переваги Партії регіонів. Це стане морально-політичною перемогою для Партії регіонів».
з міжнародних справ Держдуми РФ
