Довге перебування під імперською Росією та Радянським Союзом не могло не залишити свій відбиток на соціально-психологічному стані українців. Поклоніння «царю-батюшке», який, згідно з московською царською ідеологією, є провідником і представником Бога на землі, та віра в силу держави совєтів, яка керувала навіть твоїм особистим життям, глибоко в’їлася в голови та свідомість наших людей. Природна схильність українців до демократії та самостійності з часом притупилася. Тому виходити з цього штучного стану їм дуже важко. Про це свідчать останні двадцять років незалежні України: ми товчемося на місці або намагаємося когось наслідувати, нас кидає у різні боки або взагалі повертає назад... До того ж не треба забувати про перебування українських земель під «опікою» різних імперій, що також відобразилося на розумінні та баченні нинішнього та майбутнього розвитку України як самостійної держави.
Зрештою, стан українського суспільства показало наше опитування, яке ми розмістили на сайті газети минулого тижня (проголосувало більше 1000 відвідувачів). Ми запитали в наших читачів в Інтернеті: сценарій майбутнього в Україні — звідки можуть прийти якісні зміни? Отже, відповіді: українцям вистачить внутрішніх сил (28,48%); зміни в Україні відбудуться під тиском Заходу (38,49%); внаслідок революційних подій або чергової «перебудови» в Росії (30,86%). Як бачимо, найменше українці розраховують на власні сили, більше — на силу із закордону.
Поки Україна зайнята внутрішніми проблемами, світ у цей час перебуває в умовах формування нових правил гри на кілька десятиліть уперед. Затрачаючи багато енергії на формування так званої вертикалі влади заради стабільності та реформ (взаємовиключні поняття), нинішні керманичі, не говорячи про хронічне відставання України від розвинутих країн, не встигають за світовими процесами. Та й із стабільністю і реформами не все гаразд. А якщо додати сюди судові процеси над представниками опозиції, то складається взагалі не дуже гарна картина. Позиція Заходу зрозуміла: хочете в європейську сім’ю — реально реформуйте країну, грайте за демократичними правилами, не переслідуйте опозицію, не створюйте проблем для ЗМІ... Позиція Росії також очевидна: цінності не важливі, головне — вступайте в наші союзи, будьте в нашій орбіті. Звичайно, росіяни можуть дозволити собі нехтувати цінностями та проводити власну політику за рахунок енергетичних ресурсів. А ми — ні. У нас немає багато нафти й газу.
Отже, виходячи з наявних умов у країні, де шукати сили, на що спиратися?
КОМЕНТАРI
«УКРАЇНЦІ ЗАВЖДИ ЗНАХОДИЛИ СИЛИ ДЛЯ ВІДРОДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ»
Володимир ПРИТУЛА, експерт проекту «Кримський політичний діалог»:
— Україна потребує глибоких і якісних змін, а такі зміни повинні мати саме внутрішню природу. Отже, українцям слід розраховувати насамперед на власні сили й на власні резерви, на особистий досвід, напрацьований протягом століть боротьби за свою державу. Українці завжди знаходили сили для відродження процесу державотворення після нищівних поразок, і нині склалася унікальна ситуація, коли ми можемо не просто ще раз спробувати реалізувати черговий шанс, а й розвинути минулі здобутки на шляху державотворення. Головне завдання тут — формування саме української політичної нації, і для цього слід використати насамперед власні сили, досвід і ресурси.
Разом з тим, ми живемо в глобалізованому світі, і його переваги нам слід ефективно використати — своє геополітичне становище, зацікавленість світу в демократичному розвиткові України. Тому допомога світової громадськості тут конче потрібна — Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, міжнародних організацій, які б допомогли реалізувати світовий досвід державотворення та мирної демократичної взаємодії держав. Зокрема, Україні слід використати міжнародний досвід та ресурси в розв’язанні кримськотатарської проблеми. Попри той досвід, який Україна накопичила за 20 років репатріації та облаштування кримських татар, досвід показує, що власного потенціалу не вистачає, щоб розв’язати цю проблему в повній мірі, демократично і взаємовигідно для всіх громад суспільства. Тут важливо залучити міжнародні ресурси й досвід, тому цілком доцільно скликати та взяти найактивнішу участь у міжнародному форумі, ініційованому кримськими татарами та підтриманому ОБСЄ й іншими міжнародними організаціями. Я думаю, що Україна цим шансом скористається, це відкриє перед нами нові перспективи в залученні всіх верств суспільства до створення демократичної за своєю суттю держави.
«ЗМІНИ НЕ МОЖУТЬ ПРИЙТИ З АВТОРИТАРНОЇ РОСІЇ»
Віктор ПАЩЕНКО, доцент кафедри політології Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара:
— Внутрішніх сил в Україні для якісних змін я поки не бачу. Наша громадськість дуже пасивна — як широкі верстви населення, так і еліти. У суспільстві наразі спостерігається роз’єднаність, а громадяни не вірять у свої сили й свою здатність вплинути на перебіг подій. І оскільки вони не бачать перспективи, величезна кількість людей мріє виїхати з цієї країни. Повести Україну до змін могла б опозиція, але вона в нас специфічної якості. В умовах, коли влада монолітна й не допускає оновлення, опозиція скочується в маргінез. І стає безпорадною «вічною опозицією», на зразок партії «Яблоко» в Росії. Тому, якщо говорити про перспективу змін, то мені здається, що вони можуть прийти до нас лише під впливом зовнішніх чинників. При цьому зміни не можуть прийти з авторитарної Росії, благополуччя якої залежить від ціни на нафту й газ. Залишається сподіватися на Європейський Союз і США, які можуть підтримати процес оновлення. Детонатором змін може стати те, що наша країна дедалі більше нарощує фінансові запозичення. Але життя в борг не може тривати нескінченно. Рано чи пізно Україна виявиться нездатною обслуговувати зовнішній борг, і соціально-економічна ситуація в країні загостриться. Це й може привести до того, що люди вийдуть на вулиці й вимагатимуть радикальних змін.
«ЗОВНІШНІХ ЧИННИКІВ НЕ ПОТРІБНО... РУШІЙНА СИЛА — МОЛОДЬ»
Володимир ХАНАС, громадський діяч, Тернопіль:
— Ну, власне кажучи, внутрішніх ресурсів Україні вистачає. Насамперед це — молодь, яка завжди була рушієм якісних змін в усіх країнах. І жодних зовнішніх чинників не потрібно. Ситуація, яка нині є в нашій державі, показує те, що настрої, рухи поширюються по всій Україні незалежно від якихось політичних забарвлень. Люди обурюються несправедливістю і відповідно самоорганізовуються. І це процес, якого не спинити. Навіть не треба агітувати. Наприклад, якщо послухати, що говорив міністр охорони здоров’я України пан Олександр Аніщенко в Чернівецькій області під час свого робочого візиту 12 листопада про лікування вірусних гепатитів і дати це послухати всім, хто хворіє гепатитом, то міністерство можуть знести. Тобто є такі речі, як безвідповідальність на різних рівнях. І хоча з одного боку відбувається формування думки, можна сказати, зомбування людей, коли розказують про міфічні перемоги, то з другого — обіцяного на сьогодні все ж нема.
«НЕ ПОГОДЖУВАТИСЯ З ПАНУВАННЯМ АБСУРДУ»
Андрій БАУМЕЙСТЕР, кандидат філософських наук, доцент філософського факультету Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка:
— Процес поступу України повинен складатися із двох складників: з одного боку, я дуже сподіваюся на вплив європейських структур, на те, що ми не ізольовані, як це було на початку минулого століття, а з іншого боку, без волі громадян України, без нашого бажання позитивних кроків годі очікувати. Важливо, щоб українці звикли поважати один одного, адже пересічний громадянин до людей, які можуть формувати громадську думку, ставиться з недовірою. І багато хто з інтелектуалів, аналітиків таке ставлення заслужили, бо після 2000 року вони почали обслуговувати інтереси влади. Тут мова йде скоріше про якусь внутрішню гідність. Так, я погоджуюсь, що українцям потрібно об’єднуватися, але ж без поваги до своїх колег зусилля, покладені на об’єднання, можуть виявитися марними.
Спочатку кожен повинен запитати самого себе, чи хоче він виходу з цієї духовної кризи, чи влаштовує його ситуація в суспільстві? Якщо не влаштовує, то ти маєш сили і можливість щось змінювати, не погоджуватися з пануванням абсурду, діяти йому всупереч. І так повинен робити кожен — і журналіст, і науковець, і політик, і митець, і бізнесмен. Я, наприклад, стараюся робити свою справу так, щоб вона відповідала моїм встановленим критеріям, певному рівню.
Багато речей, які здійснюються владою по відношенню до українців, нагадують гру. Існують деякі кола людей, яких ця гра дуже приваблює. Я часто спостерігаю випадки, коли представники нашого суспільства надто радикально реагують на рішення політиків, але треба розуміти, що цією реакцією хтось із верхівки здатен скористатися задля досягнення своїх інтересів. Політичні кола стараються переключати пункти енергії: пам’ятник Сталіну, проблема з визначенням назви Львівського аеропорту, вулиці у місті. Всі ці речі спрямовані на відволікання громадян від дійсно важливих і актуальних питань для держави.
Словом, я вважаю, що Україні сьогодні потрібно спертися на людей, які здатні знаходити мудрий вихід із ситуації. Саме по собі об’єднання — це дуже важлива і потрібна річ, але потрібні люди, які відчувають, що об’єднує, а що роз’єднує. Адже одним із моментів реалізації національної ідеї та кроків у майбутнє є роз’яснювальна робота щодо провалів і досягнень минулого, до якої, на мою думку, повинні долучатися також і представники бізнесу.
«Я ОЧІКУЮ ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА»
Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор Українського католицького університету:
— Я думаю, що у формуванні сценарію майбутнього в Україні відіграють роль і внутрішні сили самих українців, і тиск Заходу, і чергова «перебудова» в Росії. Що буде першим, визначальним, важко сказати. Але я очікую передусім якогось переформатування українського суспільства, яке поки що шукає себе і шукає відповіді на ці виклики. Наразі знайти не може, але хочу вірити, що знайде. Так само впливатиме на нас загальносвітова ситуація, тому що обставини кризи є дуже суттєвими. Поки що вона впливає негативно — посилає сигнал Росії, що Захід надто зайнятий своїми власними справами і тому не звертатиме уваги на те, що робить Росія у своїй сфері. А ми, відповідно до розуміння Росії, входимо в її сферу. Але ж таки хочу вірити, що деякі процеси, які нині так тяжко в нас відбуваються, передовсім процес самоорганізації українського суспільства, у якийсь момент увійдуть у резонанс, і суспільство об’єднається-таки довкола цінностей.
«НОВІ ІНТЕРЕСИ ЩЕ НЕ СФОРМУВАЛИСЯ, А СТАРІ ВЕДУТЬ СУСПІЛЬСТВО У ПРІРВУ»
Сергій ДАЦЮК, консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика», експерт у сфері комунікації, управління та стратегування:
— Українці могли б розраховувати на інновації. Вихід із кризи можливий лише таким шляхом. Інновації виробляють інтелектуали, ті люди, які першими страждають внаслідок кризи. Як показує досвід, вихід через сприйняття чужих ідей неможливий без серйозних утрат — бунтів, революцій, болісного переживання руїни й повернення до того, із чого починали. Мову слід вести не про те, на що можна спертися, а про те, які можливі зміни. А цього питання, на жаль, поки що ніхто не ставить, тому що зміни в державі обговорюють лише в середовищі політиків. Але, я вважаю, політика вже давно перестала бути тією сферою, де є можливим обговорення змін, унаслідок чого українцям не слід розраховувати на позитивні ідеї з боку уряду. Ми маємо зрозуміти, що важливою в цьому сенсі може бути клубна діяльність, покликана відновити інтелектуальні дискусії. Потрібно, щоб у найбільших містах України, насамперед у Києві, Львові, Одесі, Донецьку й Харкові формувалися клуби не політичного спрямування, а конструктивних, інтелектуальних дискусій. Поштовхом для практичного втілення ідеї клубів може бути лише об’єднання урбанізованих міських інтелектуалів. Тільки так з’явиться можливість започаткування соціальної практики змін у державі. Політика, на відміну від цього, — сфера крайнощів, де постійно встановлюється рівновага інтересів. На сьогоднішній день проблема полягає в тому, що нові інтереси ще не сформувалися, а старі, олігархічні, що стало очевидним, ведуть суспільство у прірву.
