Цей острів не позначено на жодній із цивільних карт. Його
«не було», незважаючи на те, що він розташований за дві морські милі від
Очакова, в гирлі Дніпро-Бугського лиману, і за гарної погоди його добре
видно з берега. А тим паче — із суден, що проходять фарватером. При цьому
було відомо тільки його назву — Травневий. А надто цікавим пояснювали,
що на острові розташовано будівельну частину.
Іноді «будбатівці» з’являлися в місті. Дивні вони якісь були — високі
на зріст, кремезні, такі собі «радянські рембо». Проте найбільше шокувала
не зовнішність, а те, що в самоволку вони бігали... вплав, не надто замислюючись
над висотою хвиль або температурою води.
«ДЕСЬ ПІД ОДЕСОЮ»
Уперше за наших часів Травневий згадується у 70-х роках, коли в американській
пресі промайнуло повідомлення, що «десь під Одесою» є острів, на якому
готують радянських морських диверсантів. Тоді з відповіддю в газеті «Красная
звезда» виступив особисто міністр оборони СРСР маршал Ахромєєв: чого, мовляв,
тільки не вигадають вороги, щоби зганьбити радянський устрій. Це були часи,
коли шпигуни й диверсанти були американськими (китайськими, англійськими
і т. ін.) А якщо хтось і траплявся в Союзі, то виключно — розвідники.
Відкрито про острів Травневий заговорили на початку 90-х, коли після
розвалу СРСР почався розподіл флоту. Тодішній командир Травневого капітан
1-го рангу Анатолій Карпенко і його бригада присягнули на вірність Україні.
Тоді ж стало відомо, що на острові міститься військово-морський центр спеціального
призначення, головне завдання якого — підготовка особового складу до дій
в тилу ворога. Інакше кажучи — навчання саме тих диверсантів, про яких
згадували американці. З’ясувалося, що й елітний підрозділ, і сам острів
— унікальні.
«ОТСЕЛЬ ГРОЗИТЬ МЫ БУДЕМ...»
Зважаючи на особливу секретність, історія появи острова чи то загублена,
чи то не розголошується. Відомо, що його було створено штучно — як форпост,
що перегороджував шлях фарватером турецьким кораблям у Дніпро-Бугський
лиман. Щодо «авторства», то тут є дві версії. За однією з них, ідея належала
генералісимусу О.Суворову, була підтримана Катериною II, після чого острів
насипали протягом 25 років. Інші джерела приписують створення острова видатному
інженерові генерал-ад’ютанту Є.Тотлебену. Так чи інакше, відомо, що за
часів російсько-турецької війни 1877—1878 років острів уже існував.
Він будувався на палях, вбитих в грунт за конфігурацією острова довжиною
1400 метрів. Між паль насипали каміння та глину, а зверху — пісок, завезений
із Очакова та Кінбурнської коси. Навколо, щоб острів не руйнували штормові
хвилі, було споруджено кам’яний захисний мол. До 1881 року острів мав причал,
склади, 40 казематів, порохові льохи і навіть залізницю. Однак предметом
особливої гордості були дальнобійні гармати та мортири. Їх було встановлено
на рухомих платформах для кругового обстрілу, і вони спеціальним механізмом
піднімалися з казематів, а після стрільби опускалися глибоко під товщу
бетону, каміння й піску, що робило їх невразливими для вогню у відповідь.
Це стало у пригоді й через десятиліття: під час Великої Вітчизняної протягом
декількох місяців Травневий був неприступним. А інженери кінця ХIХ століття
називали штучний острів «видатною гідротехнічною спорудою, що не має аналогів
у світі».
З островом пов’язане ім’я легендарного лейтенанта П.Шмідта, котрий очолив
флотське повстання в листопаді 1905 року і взяв на себе командування Чорноморським
флотом. Арештованого 15 листопада П.Шмідта відправляють із Севастополя
в Очаків, а згодом — на острів, де тримають в одному з казематів до 6 березня
1906 року. Звідси його відвезли на острів Березань, де розстріляли. На
Травневому є й музей Шмідта, і пам’ятник «Потьомкіну» — основа фок-щогли
легендарного броненосця. Втім, ці «визначні пам’ятки» створено не для туристів:
з 50-х років на острові дислокується секретна частина спеціального призначення.
«ПРИКРОЩІ Й НЕСТАТКИ АРМІЙСЬКОЇ СЛУЖБИ»
Рано вранці катер з очаківського військового порту доставляє нас разом
з офіцерами й мічманами, що квартирують у місті, на Травневий за півгодини.
Від цікавих очей острів прикритий буйною рослинністю. Якщо дивитися зверху
— просто вкрита травою земля. Більшість споруд немов «вмонтовані» в острів
збоку — вони залишилися ще з минулого століття. Там завжди прохолодно,
що особливо приємно у вбивчу сорокаградусну спеку: час від часу заходимо
до казематів, де градусів сімнадцять, не більше, — щоби прохолонути.
Життєзабезпечення на острові автономне. Вода — дуже смачна, м’яка —
видобувається із свердловини глибиною близько 100 метрів. Постійно гуде
дизель, що виробляє електроенергію. Є невелике підсобне господарство —
три корови, нещодавно народилося теля. Проте, незважаючи на всі зручності,
тут, як ніде, вдосталь «прикрощів і нестатків армійської служби».
Тренування на виживання проводиться, як правило, на розташованій відносно
недалеко Тендровській косі. Про більшість вправ говорити не заведено, проте
спецназівці поділилися деякими секретами. Наприклад, як добути воду в умовах
пустелі. Викопують в піску яму, на дно якої встановлюють яку-небудь ємність.
Зверху яму накривають плівкою, але не рівно, а «конусом», вершина якого
спрямована вниз, в отвір ємності. Як наслідок, волога із землі конденсується
на плівці й краплина за краплиною скочується в ємність, за добу так може
накапати до півлітра — якщо дотримуватись певних правил, цього цілком досить
для життєзабезпечення організму.
Добре здоров’я — лише одна з вимог при відборі військовослужбовців до
цієї частини. Обов’язковою є психічна стійкість. Бажано мати спортивний
розряд. Не буде зайвим і знання мов країн Чорноморського басейну. Решті
навчають тут — різним видам єдиноборств, стрільбі з найрізноманітнішої
зброї (особливо популярні безшумні зразки, з глушителями), керуванню спецтехнікою
та засобами зв’язку. Є гірська підготовка. Обов’язковими є стрибки з парашутом
— як на землю, так і на воду. А зважаючи на специфіку частини, однією з
профільних дисциплін є водолазна підготовка.
Один із найстаріших офіцерів частини, що прослужив на Травневому з 1977
року, заступник командира з водолазної підготовки капітан
1-го рангу Володимир Шугайло про виконання бойових завдань вважає за
краще не говорити. Більше — про «мирні» завдання, які виконували й виконують
спецназівці. Під час Фестивалю молоді та студентів на Кубі забезпечували
підводну охорону кораблів від можливих диверсій. Брали участь у ліквідації
наслідків катастрофи з теплоходом «Нахімов» — забезпечували проходи для
цивільних водолазів. Працювали під час аварії каналізації у Харкові. Плюс
— численні підводні розміновування: знищували торпеди під Одесою, авіабомбу
в районі херсонського елеватора, міну часів Першої світової війни в гирлі
Дунаю під Ізмаїлом...
Перспективний напрям роботи спецназівців-водолазів — боротьба із морським
тероризмом. Свої навички вони продемонстрували під час показового виступу.
Тоді терористи захопили заручників на кораблі, зажадали викупу. Їм повезли
мішок грошей, під час передачі яких з-під води вискочили спецназівці й
перестріляли всіх «бандитів». «Заручники» залишилися живими.
ГОЛОДНИЙ ПАЙОК
На лавці перед казармою сиділи мічмани й міркували про користь голодування.
Міркування підтверджувалися прикладами з власної практики: з 1 серпня офіцери
та мічмани частини сидять на голодному пайку.
Специфіка служби на Травневому така, що багато офіцерів і мічманів,
особливо неодружених, живуть тут же, на острові — в казармах. Тут же і
cтолувалися. У минулі роки існувала спеціальна постанова Кабміну СРСР,
яка дозволяла офіцерам і мічманам Травневого, в зв’язку з специфікацією
служби, харчуватися нарівні з матросами за нормою №3 — так званий «морський
пайок». Тепер остров’ян зрівняли з усіма іншими частинами: хочеш харчуватися
в місцевій їдальні — плати. І з 1 серпня офіцерів і мічманів зняли з постачання.
Вони б і раді були платити, та без платні сидять декілька місяців. Тим,
хто живе в Очакові, в кого родичі, — трохи легше. Хто один живе на острові,
перебивається, чим може.
Проте брак грошей дається взнаки не тільки на шлунках, а й на службі:
немає пального для катерів і вертольотів, фізично й морально застаріла
техніка, немає кисню для заправляння підводних апаратів, термін експлуатації
гідрокостюмів перевищив 20 років. Тому багато хто йде, звільняється. На
запитання: «Куди?» їхні товариші по службі лише знизують плечима й усміхаються:
«У наш час фахівці з доброю інженерно-саперною, водолазною підготовкою,
навичками стрільби без роботи не залишаться». Проте не залишаються без
роботи й ті, хто продовжує служити на Травневому, — в частині, яка, як
і раніше, вважається елітним і найбільш боєздатним підрозділом української
армії.
