ІЗ ДОСЬЄ «Дня»: КНИШОВ Геннадій Васильович, директор Інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова Академії медичних наук України, академік АМНУ, член-кореспондент НАНУ. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії, професор, доктор медичних наук. Один із провідних кардіохірургів країни, вперше в Україні ввів у клінічну практику методику аорто- коронарного шунтування. Автор понад 300 наукових праць, 6 монографій, під його керівництвом захистили 30 кандидатських і докторських дисертацій. Президент Асоціації серцево-судинних хірургів України, член Товариства торакальних хірургів США і Європейської Асоціації кардіо-торакальних хірургів.
ІНСТИТУТ
Людина, якій доводилося бувати в Інституті серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова АМНУ раніше, не побачить там сьогодні глобальних змін. У вестибулі бюст Миколи Михайловича Амосова, під яким завжди стоїть букет свіжих квітів... Погляд падає на годинник на стіні в приймальні директора Інституту — замість звичайних стрілок народні умільці від хірургії приладнали до них скальпелі. Загалом же обстановка як у популярному анекдоті про «нового українця» — «бідненько, але чистенько». Ремонт, зроблений ще в радянські часи, бережно підтримується силами молодшого медичного персоналу.
Вражає інше: в минулому році в Інституті було зроблено 3400 операцій. Якщо врахувати, що з 365 днів робочих приблизно 220, і виконати прості арифметичні дії, то вийде в середньому 16 операцій на день, а в особливо напружені дні — 18 — 20.
Витрати Інституту серцево-судинної хірургії АМНУ на операцію зі штучним кровообігом для дитини складають близько 4 тис. гривень, для дорослого — трохи більше 8 тисяч. (У минулому році 124 хворі із числа малозабезпечених громадян прооперували безкоштовно, за рахунок бюджетних коштів.) Причому це тільки витрати на медикаменти та витратні матеріали — штучний клапан, штучну легеню. Для порівняння: в західних клініках операція із застосуванням штучного кровообігу коштує від 10 до 45 тисяч доларів, пересадка серця (зокрема, в Німеччині) — 90 тисяч. Що ж до результативності, то на Заході ускладнення, наприклад, інфекційний ендокардит, після операцій виникають у 20% випадків, у нас — у 4%.
У 2002 році планувалося виділити Інституту з бюджету 495 тисяч грн., дали 338 тисяч. У цьому році заплановано 700 тисяч, за 5 місяців виділили 180 тисяч, а операцій вже зроблено на 260 тисяч.
При всьому при цьому завідувач наукового відділу, доктор наук, професор отримує за місяць 394 гривні.
Нещодавно по ТБ було показано сюжет, який розповідав про те, як якась шведська благодійницька організація зібрала 200 тисяч доларів для української дівчинки, що потребувала операції на серці. Дитину врятували. Це, звичайно, чудово, — там також є гарні фахівці, чиї заслуги, на відміну від роботи вітчизняних медиків, адекватно оцінюються. Українські телеглядачі бачили, як симпатичне малятко, втираючи сльози, дякує зарубіжним спонсорам, і, напевно, утвердилися у думці, що інших шляхів вирішення проблеми не існує. Чи багато хто в Україні знає, що за багатьма показниками ефективність лікування в Інституті серцево-судинної хірургії вища, ніж у найкращих європейських клініках? Виникає запитання: скільки ще наших дітей зможуть врятувати на Заході? А скількох можна було б врятувати в Україні — при іншому ставленні держави до цієї проблеми? До речі, чому б західним благодійникам, замість того, щоб оплачувати дорогі операції там, не дати кошти — на порядок менші — на проведення аналогічної операції тут? Відмовляються — їм це невигідно...
Розрив між застосуванням українськими кардіохірургами передових технологій, більш ніж гідним представництвом нашої країни на міжнародних симпозіумах і конференціях з проблем серцево-судинних захворювань тощо і скромними, якщо не сказати, убогими умовами, в яких творять дива вітчизняні фахівці, їхніми мізерними зарплатами — шокує. І платна медицина — це, мабуть, також не реально. А де ж вихід?
АКАДЕМІК
У приймальній — метушня, гучні розмови, двері розчиняються, і до кабінету директора Інституту стрімко входить його господар. Будь- який психолог скаже, що людину найкраще характеризують її очі й руки. Погляд у Геннадія Васильовича спокійний і мудрий, руки — великі, сильні і водночас дивовижно м’які, без мозолів, ідеально пристосовані для роботи з «хірургічною точністю». У спілкуванні — простий і дотепний, здатний доступно пояснити співрозмовнику все що завгодно.
ОПЕРАЦІЙНА
Операційна — «свята святих» будь-якої лікарні. Про те, щоб ось так, одразу потрапити в саме «серце» Інституту, можна було тільки мріяти. Відповідно одягшись, боязко ступаю за важкі залізні двері. Високі стелі, кахель, прилади, люди, з ніг до голови закутані в стерилізовані костюми, — видно тільки очі.
Трансформація разюча: люди, з якими ти щойно вітався, розмовляв, «на рівних» пив каву, беручи до рук скальпелі, незбагненним чином перетворюються.... Операція вже триває, випадок складний, Геннадій Васильович уважно слухає колегу і стає до столу. Далі все точно так само, як у кіно: «Скальпель — тампон...» Різниця лише в тому, що за півметра від тебе лежить хворий із зупиненим серцем, і ось від цих, що схилилися над ним, людей залежить, як він житиме далі.
Кожен спокійно, без суєти, займається своєю справою — анестезія, апарат штучного серця, кров, кардіограма, крапельниці, інструменти, освітлення. Загалом, відчувається, що люди роблять свою звичайну повсякденну роботу.
Знімати складно, головним чином через велику кількість шлангів, проводів, обладнання: боїшся, захопившись кадром, щось, не дай Бог, зачепити, обірвати. Заважає маска — весь час налізає на очі, і через неї пітніє видошукач.
Нарешті, найскладніше позаду. Якийсь невловимий, майже містичний момент — раптом спало загальне напруження, що витало в повітрі, люди почали рухатися спокійніше, розслабилися. «Можна зашивати», — Геннадій Васильович усміхається, здається, одними очима і запрошує пройти далі.
За першою операційною пішла друга, за другою — третя, і скрізь на різних стадіях тривали операції. Цікаво, що прихід Книшова викликає у його співробітників легке привітне пожвавлення, що зовсім не схоже на синдром боязні начальника. Перед важким етапом операції порада досвідченого хірурга дуже доречна, якщо ж все вже на стадії завершення, народ не проти і пожартувати, і навіть обговорити політичні проблеми.
ПІСЛЯМОВА
В операційній ми разом із Геннадієм Васильовичем пробули майже півдня. Після всього побаченого починаєш на багато що дивитися іншими очима, переосмислювати життєві цінності… Прощаючись, Книшов сказав: «Я відповідаю за все!». І міцно потис мою руку своєю — тієї самою, яку він, і в буквальному, і в переносному значенні, весь час тримає на пульсі.
