Дев’ять років тому сталася дивна річ: телебачення раптом стало транслювати виключно «Лебедине озеро», перебиваючи його незрозумілими інформаційними повідомленнями про «ГКЧП», який бере на себе всю відповідальність. Президент Горбачов — під «домашнім арештом» у Форосі. Москва переповнена військовими — напередодні всю ніч до радянської ще тоді столиці йшли колони з БТР та автомобілів.«Путч», — як це стали називати трохи пізніше. Юрби захисників Білого дому в Москві — як тоді здавалося, саме там у серпні 1991- го вирішувалася доля демократії та щастя у Союзі.
Дуже дивний був путч — аеропорти працювали, зв’язок функціонував. Ніхто не «глушив» радіо «Росія», «Ехо Москви», «Свобода», які відразу виступили різко проти «ГКЧП». Ніхто навіть не намагався заарештувати, затримати, інтернувати Бориса Єльцина та інших російських керівників. Ніхто не розганяв стихійних мітингів. Війська здебiльшого просто спостерігали. Військові самi не розуміли, навіщо їх пригнали до Москви. Солдатам було набагато цікавіше пожартувати з гарними дівчатками чи хильнути чарчину з добровільними «затримувачами».
Вечір. Дощ. Люду під Білим домом все більшає. Художник-різьбяр Олекса Котов виводить «українську сотню». На стратостаті над Білим домом — російський триколор, відразу під ним — український блакитно-жовтий. «Захисники» — студенти, бізнесмени, інженери, відряджені, кажуть, навіть бандити... Хтось дійсно вірить, що прийшов загинути за свободу. Хтось сприймає події як «сюр» та «прикол». Чути якісь постріли. Загинуло троє юнаків. Пом’яті тролейбуси. Ходять чутки про снайперів і анекдоти про Янаєва. Приповідка — «забил снаряд я в тушку Пуго» (бо одним з членів «ГКЧП» був міністр внутрішніх справ Пуго). Піднесення. «Біг-маки» від «Макдональдсу», який виступив одним із спонсорів захисту свободи. Єльцин на броньовику.
«Як там Україна, як там Кравчук?» — розпитують. Про що домовлялися Кравчук та емісар «ГКЧП» генерал Варенников у Києві — нікому не відомо, навіть радіо «Свобода». У ті дні, як не дивно, російська демократія не закінчувалася на українському питанні.
Швидко все стало на свої місця. Якось непомітно Горбачова просто «скасували» — його прес-конференція була просто безпорадною. П’янкий дух свободи заважав тоді щось тверезо оцінити. Союз скінчився — за кілька днів Верховна Рада України проголосила незалежність. Але не під час «путчу»...
