Володимир Путін, який здійснив поїздку по Європі перед інавгурацією і тому ще не повністю позбувся доповнення «в. о.» (у будь-якому разі, його посада в офіційних документах візиту ще була з оцим скороченням) сказав у Севастополі, що він не міг «не побувати на Чорноморському флоті». Зрозуміло з усіх поглядів: по- перше, треба прийняти свої «володіння» під крило, а Чорноморський флот не останній за значенням «шматок» Росії, по-друге, як зазначив Леонід Кучма, коли відвідував крейсер «Москва», «треба час від часу — и зараз такий час настав! — звертатися до наших спільних коренів і спільних святинь». «Однією з таких святинь, без будь-якого сумніву, — додав Володимир Путін, — є Севастополь!»
У цьому можна вбачати непряму відповідь Володимира Путіна учасникам нечисленного пікету з плакатом «Здаємося Росії!» Тому що «спільний» — це вже крок уперед порівняно з колишньою, дуже прямолінійною лужковською позицією, в якій Севастополь називали лише «російським містом». Багато севастопольців назвали відрадним явищем те, що прагматична Росія виросла, нарешті, на цілу тверезу голову, хоч Путін і нижчий від Єльцина за зростом. До того ж, недалеко шеренга матросів Чорноморського флоту тримала білий за кольором (думаємо, і власноручно виготовлений) плакат: «Чорноморський флот України і Росії — партнерство в ім’я миру!» Так що хто кому здається, — це ще питання.
Є «знак» і в тому, що майбутній президент Росії не погодився з кореспондентом, який назвав поїздку «знаковою». Він сказав, що «це не знакова поїздка, а робочий візит». Тому очікування того, що росіяни на вищому рівні зразу поставлять питання про переділ бухт чи перегляд термінів оренди військово-морської бази в Севастополі, не виправдалися: Володимир Путін однозначно сказав: «Що ж до статусу Чорноморського флоту, то він визначений, і ніяких змін у цьому сенсі не передбачено».
Саме це, у сенсі флоту і Росії, у плані російсько-українського діалогу, зміст дуже короткого робочого візиту Путіна до Севастополя і вичерпує. Однак він незмірно більший в іншому сенсі: у тому, що з часів розпаду СРСР цей ПЕРШИЙ візит російського президента в українське, але таке славне і пам’ятне для Росії місто Севастополь, яке, безсумнівно, чекало приїзду саме «Головнокомандувача всієї Росії» і Головної «практично незалежної людини» в Україні, щоб отримати нарешті відповіді, які не могли дати ні мер Лужков, ні маршал Сергєєв, ні генерал Кузьмук чи адмірал Єжель. З цією метою севастопольці на пару з Леонідом Кучмою давно кликали в гості Бориса Єльцина, але тому все було ніколи. А тут поталанило! Провінційний морський Севастополь, отже, цією поїздкою був поставлений в ряд відомих столиць — Мінськ, Лондон, Київ, Москва. Із спостережень за тим, як Леонід Кучма і Володимир Путін покладали квіти до монумента захисникам ЦЬОГО міста, як вони проїхалися під постріли гармат на свою честь (два головнокомандувачі!) по водному плесові головної бухти ЦЬОГО міста на звичайному катері (як відчуття після польоту на винищувачі і керування підводним човном?), як потім пішли кожен у своїх справах: Леонід Кучма — провести нараду в адміністрації ЦЬОГО міста, а Володимир Путін — у штабі Чорноморського флоту, що так прагне назавжди залишитися в ЦЬОМУ місті, — із цього всього було видно, що головними дійовими особами і героями цього дня (Леонід Кучма, до речі, назвав його «таким сонячним, радісним, чистим і з надією на майбутнє»!) є не стільки президенти, скільки саме ЦЕ місто, сам Севастополь, вже втомлений від чекання на них усі 9 пострадянських років…
Уважні спостерігачі могли помітити, що змінюється саме психологічне сприйняття міста двома країнами: якщо раніше діячі типу Лужкова — Затуліна намагалися наділити Севастополь роллю слуги, а через це міська адміністрація, хай і несвідомо, намагалася прислужитися двом панам, бо ж її благополуччя, так чи інак, залежало від них обох, то тепер є відкритий і прагматичний намір двох владарів ставитися до нього «як до святині» і прислужитися цьому містові, яке намагається якомога менш болісно квартирувати й українські ВМС, і російський ЧФ. Все-таки і ті, і ті — рідні кораблі…
З одного боку, в особі першого пострадянського російського прагматика Володимира Путіна Росія, можливо, усвідомила, що лужковським наскоком, школами і вигуками проблем повноцінної присутності Росії на чорноморському театрі, її близькості до Середземноморської протоки не розв’язати. Необхідно серйозно підіймати планку українсько-російських стратегічних відносин. Тому немає сумніву в тому, що коли в найближчому майбутньому, як оголошено, Росія розроблятиме нову оборонну концепцію, то твердження новообраного президента про те, що «якщо Росію там (у НАТО) не чекають, то ми, певна річ, уважно спостерігатимемо, як відбувається розширення НАТО на Схід», відіб’ється на Севастополі щонайбезпосередніше. Росія, яка «ставилася і ставиться до цього питання згідно зі своїми національними інтересами», повинна продемонструвати, як мінімум, повагу до міста, яке забезпечує життєдіяльність «гаранта безпеки її південних кордонів» — Чорноморського флоту, а також свого стратегічного партнера — ВМС України. У цьому плані Володимир Путін поклав край колишнім спробам (інтерв’ю головкома адмірала Володимира Комоєдова, можливо, є останнім рецидивом!) сильніше «притиснути» стратегічного партнера і прикрикнути на нього замість того, щоб просто заплатити.
Якщо раніше українські пропозиції відкидали тільки тому, що вони українські, то тепер Володимир Путін без видимих образ прийняв, як він сам сказав у Севастополі, пропозицію Віктора Ющенка про перехід від бартерних розрахунків на чисто грошові. Ідея, яку, до речі, давно висували севастопольські фахівці. Саме вони, мусимо нагадати, давно відмовлялися розуміти, чому це «стратегічні партнери» ставляться до Севастополя, як до падчерки. Севастопольцям, які вже було зібралися «ссати двох мамок», а проте й досьогодні не отримали жодної, а до того ще й мають дефіцит води, електрики, газу і простій підприємств, було про що задуматися… Перший заступник голови Севастопольської міської адміністрації Валентин Борисов сказав для «Дня», що ще прем’єр- міністром Росії Володимир Путін підписав три угоди між урядами Росії та України з метою більш успішного виконання генеральної угоди про ЧФ. «Тепер Севастополь сподівається, що Володимир Путін, — каже він, — ознайомившись із проблемами міста, породженими передусім життєдіяльністю в ньому Чорноморського флоту, продовжить розпочату лінію конструктивізму і прийме ще низку рішень, яких у Росії ніхто, крім президента, прийняти не може». До проблем такого рівня Валентин Борисов відніс, по-перше, участь Російської федерації в соціально-економічному розвитку міста, пов’язану з базуванням Чорноморського флоту, по-друге, компенсацію Росією витрат Севастополя на створення рівних прав для військовослужбовців Росії та їхніх сімей, по-третє, прийняття додаткових протоколів до базової угоди. «Зараз нам треба думати не про пролонгацію договору чи новий переділ бухт, а зайнятися розробкою необхідних юридичних проблем, пов’язаних з базуванням флоту, яких сьогодні дуже багато». Як приклад можна назвати необхідність юридично грамотно провести інвентаризацію місць базування Чорноморського флоту і скласти на них паспорти для того, щоб оберегти від екологічного руйнування і забруднення. Адже вже залишені ЧФ місця іноді доводиться наново рекультивувати, щоб там могло існувати хоч щось живе.
Перший крок у напрямку співпраці вже зроблено. Як сказав журналістам керівник прес- служби Севастопольської міської адміністрації Олександр Скрипниченко, нещодавно між ЧФ і містом підписано договір про обслуговування ветеранів- севастопольців у госпіталі флоту, чому командування ЧФ три роки чинило опір. Адміністрація виділила для цього 500 тисяч гривень. Голова міськадміністрації Леонід Жунько теж недавно підписав угоду про співпрацю з мерією Санкт-Петербурга, яка серйозно просуває проблеми розвитку науки, спільної роботи промислових підприємств, сфери торгівлі, забезпечення міста, курорту.
Як зауважив при цьому Валентин Борисов, незважаючи на те, що Леонід Кучма зі свого боку приділяє місту багато уваги — тільки недавно видано указ і зроблено серію доручень щодо соціально-економічного розвитку Севастополя, — ще багато питань вимагають участі й українського Президента. По-перше, тільки сприяння Президента у питаннях формування бюджету міста, на думку Валентина Борисова, дозволило Севастополю взагалі вижити в умовах кризи 1999 року при повністю паралізованих підприємствах ВПК, що були до цього основою бюджетної системи міста. У цьому напрямку за підтримки Президента триває розробка ряду великих соціально-економічних програм. Це газифікація Північної сторони Севастополя, завершення будівництва Південних очисних споруд, це прискорення розробки і прийняття закону України про статус Севастополя.
Велике значення матиме спеціальна програма управління морськими акваторіями міста, яку ми розробляємо вже 4 роки. Тільки за рахунок реформи управління морськими просторами бюджет міста може отримувати прибутків до 100 мільйонів гривень на рік. Однак для цього потрібно, щоб міській адміністрації були делеговані повноваження для управління ними.
До невідкладних проблем, на думку Валентина Борисова, належить і розробка спеціальної програми Кабінету Міністрів України щодо забезпечення життєдіяльності Севастополя в умовах базування ВМС України і Чорноморського флоту РФ. Серед невирішених — питання підтримки комунального господарства, будівництво газопроводу з Північної сторони до центру міста, стабілізація підприємств рибної галузі. Президент також піклуватиметься підтримкою підприємств вітчизняного виробництва — заводу ім. Серго Орджонікідзе, наприклад, на якому ми розгортаємо будівництво риболовецьких суден, продовження будівництва таких комунальних об’єктів, як Мартинівський і Воронцовський колектори, які перебувають у незадовільному технічному стані і загрожують екології міста. Після відвідання міста Леонідом Кучмою ці питання будуть взяті під особливий контроль, вважає Валентин Борисов.
