Сьогодні матчем за національний Суперкубок між чемпіоном країни донецьким «Шахтарем» і володарем Кубка київським «Динамо» розпочнеться новий футбольний сезон. Він буде відрiзнятися від усіх попередніх і саме цим, окрім боротьби за титул чемпіона, має бути цікавим.
ПОШУКИ ДОДАТКОВОГО МІСЯЦЯ
Уже другий десяток років Україна продовжує дивувати спортивний світ своїм футбольним календарем. Останній чемпіонат України тривав понад одинадцять місяців, тобто практично цілий рік. Навіть у сонячній Бразилії, де у футбол можна грати цілий рік на свіжому повітрі, немає такого тривалого чемпіонату. У трохи прохолоднішій Аргентині розігруються два чемпіонати на рік. У схожих до нас за кліматичними умовами країнах Північної та Східної Європи чемпіонат грають до дев’яти місяців iз березня по листопад, в решті країн ті ж самі дев’ять місяців iз кінця серпня до кінця травня. І у нас, власне, грають у футбол ті ж самі дев’ять місяців, тільки перерва відбувається не між чемпіонатами, а посередині їх. Цьогоріч на так зване міжсезоння було відведено майже чотири тижні теплого літа, за які можна було б зіграти від шести до семи турів чемпіонату. Тому грати доведеться... взимку.
Якщо у попередні роки критика нашого календаря обмежувалася окремими виступами у пресі, зокрема автора цих рядків, то тепер за вправу взялася... національна збірна України. Практично здобувши путівку на фінальний турнір Кубка світу, який розпочнеться у червні наступного року, збірна примусила організаторів національного чемпіонату «звільнити» клуби вищої ліги від змагань починаючи iз середини травня. Якби чемпіонат розігрувався за системою «весна—осінь» достатньо було зробити у чемпіонаті перерву на два тижні на період виступу збірної. В разі, коли б наша головна команда здобула право боротися за медалі першості світу, можна було б перенести кілька матчів провідних команд, які дали до збірної більше двох гравців. А так довелося відмовитися від традиції проводити половину чемпіонату влітку- восени одного року, а половину навесні—влітку наступного. Тепер більша частина національного календаря зміщена на нинішній рік. Таким чином традиційне для зими оновлення команд наполовину пройде не всередині турніру, а перед його фінішем. Може, це змусить наших футбольних організаторів, задуматися над невідповідністю до наших умов до «європейського» календаря. Віриться, що наша збірна й надалі потраплятиме до світових та європейських фіналів, а клуби гратимуть у єврокубках не тільки восени і взимку, а й навесні.
ТАМ, ДЕ ТРОЄ, ТАМ І ДЕСЯТЬ
Введення Професійною футбольною лігою ліміту на кількість іноземців в українських клубах при всій своїй половинчастості здатне здійснити революцію у вітчизняному футболі. Тренери всіх команд тепер змушені шукати футболістів в Україні, а не мандрувати по світах, витрачаючи кошти спонсорів. Здавалося, що таке троє українців, які обов’язково мають виходити на поле? В команді ж одинадцять гравців! Але ж за регламентом українців має бути на полі троє впродовж усього матчу. Тому й на лаві запасних повинно сидіти щонайменше троє «своїх». А це вже третина із вісімнадцяти, яких заявляють на гру. На випадок травми чи хвороби когось із попередньої шістки в команді повинен бути ще резерв українських виконавців, здатних вийти на поле і зіграти на відповідному рівні. От і виходить, що не тільки для лідерів, які тримають на контракті понад шістдесят іноземців, настав «момент істини». Менш матеріально забезпечені команди на зразок луцької «Волині» теж будуть змушені відмовитись від пошуків резерву на сільських стадіонах балканських країн чи на південнноамериканських пляжах. Доведеться таки повернутись до стадіонів українських сіл і райцентрів, де, незважаючи ні на що, продовжують з’являтися футбольні таланти.
Поки що дефіцит українських майстрів команди ліквідують двома способами. Лідери збирають до себе перспективних гравців з інших команд, на яких ще рік тому і уваги не звертали через хащі бразильських джунглів. Так, у «Шахтар» прийшов із «Дніпра» захисник В’ячеслав Шевчук, а у «Динамо» із того ж «Дніпра» прибув атакуючий півзахисник Руслан Ротань. Обома лідерами були повернуті із оренди в інших командах кращі виконавці з українськими паспортами. Хоч-не хоч, а десяток українців у — «обоймі» потрібні зараз кожній команді.
У рамках цього ж процесу по різних клубах роз’їхалися резервісти київського «Динамо», поповнивши команди Харкова, Полтави, Ужгорода і того ж самого Києва.
ЧИ З’ЯВИТЬСЯ ТРЕТІЙ?
Перед початком кожного сезону не бракує заяв про високі наміри практично від усіх команд. Це зрозуміло: не проголосиш метою медалі та єврокубки — спонсори грошей не дадуть. Інша річ, скільки цих заяв виявляться реально підтвердженими результатами, а головне — грою команд. Про двох лідерів говорити навряд чи доречно. За існуючих структури і фінансуванні і «Шахтар», і «Динамо» будуть грати не гірше, ніж зараз. Інша річ — претенденти на високі місця з другого ешелону. Цим командам без талановитого тренера і думати не варто про високі результати. Ми говоримо «Дніпро», думаючи про Кучеревського, говоримо «Чорноморець», думаючи про Альтмана. Подумали про це і у донецькому «Металурзі». Бронзовий призер останнього чемпіонату нарешті відмовився від практики запрошення іноземних тренерів і повернув до команди Севідова, молодого, і що важливо, місцевого фахівця. «Таврія» не без підстав розраховує на здібності теж відносно молодого Федорчука, «Арсенал» — на Баранова. Натомість харківський «Металіст» запросив немолодого вже Маркевича, чия тренерська слава доволі суперечлива. У Полтаві згадали про Носова, який спокійно допрацьовував до пенсії у Донецьку. Хто із названих тренерів кине виклик Луческу і Буряку? І чи кине взагалі? Принаймні умови для цього є, вони названі вище.
