У новий освітній і книжковий сезон Україна ступила зі ще невтішнішою, ніж попередніми роками, видавничою статистикою: одна книжка на людину на рік. Це — найнижчий показник у Європі, стверджує Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК), яка й оприлюднила цю інформацію.
2008 року, уточнюють експерти, було надруковано 58 мільйонів екземплярів книжок, 2009-го — 49 мільйонів, 2010-го — 45 мільйонів, 2011-го — 47 мільйонів. «2012 року кількість українських книжок на внутрішньому ринку зменшилася на 15% порівняно з 2011-м. Наразі в Україні видають одну книжку на рік на людину, тоді як у Росії — 5, у Білорусі — 4,5, у країнах Євросоюзу — 7. Показник, менший за 2,5 екземпляра на людину на рік, вважають граничним, його подолання негативно позначається на інтелектуальному рівні населення», — цитує видання «Комерсант» Олександра Афоніна, президента УАВК.
Львівський форум видавців — наймасштабніша книжкова подія країни, яка стартує у вересні, трохи пожвавлює цю невеселу картину й дає причини для оптимізму. Принаймні до наступного оприлюднення статистики або чергової законодавчої ініціативи... Цього року Форум видавців відбуватиметься протягом 12 — 16 вересня. Детальніше про цьогорічний захід читайте в інтерв’ю із президентом Львівського форуму видавців Олександрою Коваль (стор. 7).
Уже десять років поспіль — від появи на світ книжки «Україна Incognita» — «День» представляє на форумі свої видавничі новинки. Цього разу — серія «Бронебійна публіцистика».
Це 15 авторів ХІХ — ХХ століть, а саме: Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Микола Хвильовий, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Улас Самчук, Левко Юркевич, Петро Григоренко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький, В’ячеслав Липинський, Василь Стус та Іван Багряний.
Це 28 публіцистичних творів або їхні уривки.
Це 1016 сторінок гостроактуального тексту — незалежно від того, написаний він 150 чи 40 років тому.
Мабуть, не буде помилковим стверджувати, що більшості українців частина цих імен узагалі не знайома, а решта — асоціюється із заскорузлими рядками зі шкільної програми. Про те, що, крім художньої, Куліш, Франко, Ольжич мають ще й публіцистичну спадщину, знають небагато. Що й не дивно, адже, по суті, ця спадщина була тривалий час репресованою, а нині її видають украй мало (і це м’яко сказано — згадаймо про одну книжку на людину на рік...)
«У часи, здавалося б, перевиробництва інформації українці зіткнулися з гострим дефіцитом Свого, якісного, інтелектуального, — пише у своєму слові до читачів головний редактор газети «День» та автор ідеї видання збірки Лариса ІВШИНА. — Є чимало людей, яким потрібні розумні співрозмовники. Є багато мудрих книжок, яким потрібні читачі.
А між ними — відчуття якоїсь стіни, ніби берлінська «переїхала»... Серія «Бронебійна публіцистика» — для того, щоб розумний читач не мав жодного шансу розминутися зі своїми розумними попередниками».
Особливість серії в тому, що на прохання «Дня» кожного з публіцистів представили наші сучасники: Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Оксана Пахльовська, Володимир Панченко, Петро Кралюк, Ігор Сюндюков, Юрій Шаповал, Андрій Григоренко, Кирило Галушко, Богдан Тихолоз, Ростислав Семків, Станіслав Кульчицький, Володимир Лис, Сергій Кот та Віктор Андрущенко.
Безпосереднім поштовхом до видання «Бронебійної публіцистики» можна вважати публікацію Володимира Панченка. У новорічному номері «Дня» ми передрукували статтю Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» (уперше опубліковану в США в 50-х роках минулого століття) із передмовою Володимира Панченка. Цей матеріал, який безжально діагностує «специфіку українського характеру», викликав численні дискусії. Звісно, не тільки Юрій Шевельов замислювався над тим, що ж стримує наш розвиток. Так «День» вирішив зібрати найсуттєвіші й найцінніші з цих думок, як висловилася Оксана Пахльовська, класиків української вільної думки.
Важливо, зокрема, і те, що із серією «Бронебійна публіцистика» до масового читача потрапляють такі імена, як Євген Маланюк, В’ячеслав Липинський, Іван Лисяк-Рудницький — діячі еміграції, про яких Україна знає дуже мало, але інтелектуальний спадок яких неодмінно має бути повернено.
Щоб зібрати таку колекцію непоширених, а часто й дуже рідкісних текстів, вам довелося б провести не один день у бібліотеках. І в цьому сенсі очевидна не лише заслуга наших авторів (які допомогли нам упорядкувати «Бронебійну публіцистику»), а й велика драма. Адже якраз ці тексти має прочитати кожен українець. Тільки тоді можна буде говорити про формування осмисленої спільноти, громадянського суспільства, нації.
Треба сказати, що й нам, журналістам «Дня», які працювали над серією, ця робота подарувала чимало відкриттів. Думки, висловлені 50, 70, 100 років тому, здаються свіжими сьогодні. Тому що вони не засвоєні ні суспільством, ні державними діячами. І це «свіже», хоч йому вже не один десяток років, може нині живити і журналістів, і політиків, і все суспільство загалом. Можливо, якби не реальність, яка нас оточує, заклики повернутися до своєї інтелектуальної традиції лунали б не так переконливо. Але історія не залишає нам вибору: або цей досвід буде засвоєно, або...
Важливо, що цю необхідність бачать не лише «гуманітарії». «День» вдячний «Спілці Захисту Прав Підприємців» та особисто її голові, Євгенові Чернецькому, за підтримку у виданні серії.
— Ідея книжкової серії «Бронебійна публіцистика» здається мені важливою й актуальною, — пояснює голова громадської організації «Спілка Захисту Прав Підприємців» Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ. — Сучасне українське суспільство живе під постійним тиском популізму, політичних та маркетингових технологій, сумнівного телевізійного та інтернет контенту. Безперервні спроби нав’язати обивателю ту чи іншу думку обмежують самостійне мислення, а це непоєднувано з образом інтелектуально розвиненого громадянського суспільства та європейської держави. На цьому тлі нова книжкова серія газети «День», що представляє вітчизняних публіцистів, — це свого роду засіб, що витвережує розум, точка відліку для розуміння країни, в якій ми живемо. Чому вона не така, якою нам би хотілося її бачити?
Ми також всі спостерігаємо, як Україна продовжує метатися між світовими центрами впливу, полюсами, векторами, шукає вирішення власних проблем «десь там», і при цьому абсолютно не хоче помічати внутрішні ресурси. У тому числі інтелектуальні. Хоча українські мислителі вже давно діагностували всі наші головні проблеми. У цьому ми можемо переконатися завдяки новій книжковій серії з Бібліотеки «Україна Incognita». Що заважає взяти це знання на озброєння?
Упевнений, що сама поява «Бронебійної публіцистики» на книжковому ринку допоможе зміцнити національну самоідентифікацію українців у непрості часи, — вважає пан Чернецький.
«Бронебійна публіцистика» — це ще й спроба стимулювати в суспільстві смак до якісної публіцистики як інструменту самоосмислення. Тому ми вибрали кишеньковий формат — щоб ті, хто «боїться» товстих книжок, не мав шансу розминутися зі ще одним виданням із Бібліотеки «Дня». Зрештою, й сам жанр публіцистики (хоча ця — найвищої проби) передбачає «мобільний» формат.
Книжки із серії можна буде придбати як окремо, так і повним комплектом — у подарунковому форматі. Спеціально для цього дизайнер проектів «Дня» Анна Гаврилюк розробила зручний подарунковий бокс. Анна повністю взяла на себе візуальне оформлення серії.
— Думки кожного з авторів, викладені під різними обкладинками, утілюються, за великим рахунком, у спільну суть. Міркуючи над оформленням серії, я, власне, відчула потребу показати єдність на перший погляд різних авторів. Попри їхню самодостатність, кожна окрема книжка — частина цілого, і, тільки склавши їх усіх разом, можна побачити «ціле». А «ціле» — це, мабуть, і є наша національна ідея, — ділиться враженнями від роботи художниця.
Поява колекційної версії «Бронебійної публіцистики» стала можливою завдяки сприянню Віталія Кличка.
«Українському суспільству наполегливо нав’язують думку, що сфера культури є другорядною щодо економіки. Але вільна людина не може бути бездуховною, — пише у своїй передмові до колекційної версії «Бронебійної публіцистики» Віталій КЛИЧКО. — Саме національна культура є тією основою, на якій формуються спільні для всіх громадян країни цінності й цілі. Переконаний: цілі, які нас об’єднують, важливіші за історичні міфи й ідеології, які нас розділяють. У моїй бібліотеці є всі книжки Бібліотеки газети «День» «Україна Incognita». Я з радістю прийняв пропозицію підтримати нову серію, у якій зібрано найкращу українську публіцистику ХІХ — ХХ століть. Популяризувати національний культурний продукт реальними справами — одне з основних завдань нової генерації українських політиків. Маємо інвестувати в майбутнє, а значить — в освіту молоді. І саме по «твердинях відсталості» завдасть удару нова книжкова серія «Бронебійна публіцистика».
Презентація збірки відбудеться у Львові під час Форуму видавців 14 вересня, о 16.00, у Дзеркальній залі Палацу Потоцьких.
У презентації візьмуть участь: головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА, автори передмов до книжок із серії, зокрема доктор філологічних наук, професор Володимир ПАНЧЕНКО та доктор філософських наук, проректор Національного університету «Острозька академія», письменник Петро КРАЛЮК.
Спеціальний гість презентації — Віталій КЛИЧКО.
Модератор — директор МІОК Національного університету «Львівська політехніка» Ірина КЛЮЧКОВСЬКА.
Незабаром після представлення на Форумі видавців серія «Бронебійна публіцистика» з’явиться у книгарнях українських міст (про це ми повідомимо читачів окремо). Утім, книжки можна замовити вже тепер за телефоном: (044) 303-96-23 та електронною адресою: [email protected].
КОМЕНТАРІ
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, заступник директора Інституту історії України НАНУ:
— Процес українського націотворення тісно пов’язаний з іменами українських мислителів, які в ХІХ столітті взяли на себе місію перетворити етнографічних українців в націю. Вони, та, насамперед, такі гіганти, як Тарас Шевченко та Іван Франко, спромоглися закласти основи ідейного об’єднання України, етнографічний масив якої був перерізаний державним кордоном. Наслідком їхньої творчої діяльності стала поява української інтелігенції, яка під час розпаду імперії повела за собою мобілізованих в армію селян і створила Українську Народну Республіку в кордонах Росії і Західноукраїнську Народну Республіку в кордонах Австро-Угорщини. Не зважаючи на жахливі трагедії ХХ століття, а, можливо, завдяки їм, виникла наша сучасна Україна. Однак, вона несе в собі відбиток цих трагедій. Творчість наших мислителів ХІХ століття слугуватиме, на мою думку, лікувальним матеріалом, який допоможе вивчати українську історію без Винниченкового заспокійливого брому. Знаю це по собі — колишній радянський професор перетворився на звичайного професора, коли оволодів духовною спадщиною українських мислителів, бібліотечку яких тепер видає газета «День».
Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», автор «Дня»:
— «Українські класики вільної думки» — так можна було б назвати новий проект, який газета «День» пропонує своїм читачам. Ці автори, серед яких Микола Костомаров і Василь Стус, Михайло Драгоманов і Євген Маланюк, Пантелеймон Куліш та Іван Багряний, є нашими сучасниками, носіями тієї ідеї вільної України в колі цивілізованих держав, яку нам ще належить побудувати.
У цьому проекті «День» бере приклад із західних газет, для яких наближення високої інтелектуальної думки до якнайширшого кола читачів — звична практика, покликана зміцнювати основи громадянського суспільства. Так, нещодавно італійська «Corriere della Sera» надрукувала кілька серій, серед яких «Грецькі й латинські класики вільної думки» і «Класики вільної думки» — твори «шляхетних батьків демократії» від античності до сучасності. Невеличкі книжки у додаток до газети розлетілися першим тиражем 250 тисяч примірників. Такі проекти часто журналістським сленгом називаються «пігулки демократії».
Вивчаючи українських класиків вільної думки, ми вчимося самостійно будувати Україну в Європі і Європу в Україні. Нова серія «Дня» допомагає виробляти імунітет проти дешевого політичного популізму. Вчить сміливості критичної думки. Доводить необхідність грунтовного гуманітарного знання для вироблення політичної культури. Презентує інтелектуальну думку України як частину демократичної еволюції Європи. Ці книжки мають бути на столі в студента і професора, у програміста і менеджера, у чесного політика і у відповідального виборця, словом — у кожного громадянина, який вірить у майбутнє своєї держави і який готовий це майбутнє будувати сміливо, свідомо і послідовно.
Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор:
— Читаючи класику української публіцистики ХІХ—ХХ століть, не раз хочеться вигукнути: «Так це ж як сьогодні сказано!» І справді, актуальність того, про що думали й що писали І. Франко, М. Костомаров, І. Багряний, У. Самчук, О. Ольжич, Ю. Шевельов, — цілком очевидна. Але це означає, що річ не тільки в проникливості, «ясновидінні» публіцистів, а й у тому, що ми топчемося на місці, наступаємо на одні й ті ж улюблені граблі, не можемо втекти від, здавалося б, старих-престарих проблем, які вже давно могли б відійти в минуле. Ні, не відходять. Скільки сказано палких слів про здатність українців до «самопожирання», до невміння порозумітися з самими собою — а щось змінилося?
Проте говорити, аналізувати, діагностувати все одно треба. Тому я щиро втішений новим проектом «Дня» — книжковою серією «Бронебійна публіцистика». І добре, що цього разу класика публіцистичної думки прийде до читачів у малому — кишеньковому — форматі: кожен вибере собі те, що його найбільше зацікавить. Хтось захоче прочитати «Дві руські народності» М. Костомарова — і буде вражений надзвичайно цікавим порівняльним аналізом етнопсихологічних особливостей українців і росіян (написано 150 років тому, а все залишається в силі). Хтось візьме до рук томик Юрія Шевельова — і вперше прочитає його «Москву, Маросєйку» (українцям варто б засвоїти цей текст, як «Отче наш»). Ще хтось перейметься аналізом і візіями Олега Ольжича і Уласа Самчука, які так само мучилися проклятими питаннями про те, чому Україні ніяк не вдається самореалізуватися...
Часом це буде нелегке читання, оскільки воно стосується наших національних «виразок». Проте це буде й корисне читання, адже всяке лікування починається з діагнозу.
Євген СВЕРСТЮК, громадський діяч:
— Я дуже ціную сам задум «Дня». Саме поняття публіцистики в Україні вимагає реабілітації. За радянського режиму не могло бути публіцистики в принципі. Був тільки «Блокнот агітатора», і публіцистикою називали агітаційні матеріали. Відповідно й ставилися до неї як до чогось такого, що публікується наприкінці журналу «Блокнот агітатора» як обов’язковий ідеологічний додаток.
Отже, публіцистика має двох найбільших ворогів. Першого я вже назвав — послідовна брехня. Другий — тривіальність; це, власне, той ворог, який діє нині. Бо зараз теж публіцистикою називають те, що людям спадає на думку. А насправді це — дуже високий і надзвичайно важливий жанр. Він представлений у світовій літературі такими іменами, як Монтень, Гете, Ортега-і-Гассет... У нас — Іваном Франком. Не кажучи вже про такі перші спроби публіцистики у підневільних умовах, як праці Костомарова, який, до речі, і суджений був за них. Між іншим, Кирило-Мефодіївське братство — це не стільки політична програма, як публіцистика. І взагалі я повинен сказати, що в основі нашої культури лежить публіцистика. Якщо говорити про Євангеліє, то це не є ані поезія, ані новелістика, а учительна публіцистика. Отож публіцистика — фундаментальний жанр у розвитку людської думки, який через бездарні епохи і бездарними людьми був опущений до примітивного тенденційного вживання. Потім був піднятий великими людьми і мав великий вплив, зокрема в ХХ столітті. Навіть в умовах лагерного, комуністичного режиму засвітилися публіцистичні праці Хвильового і Зерова. Це, з одного боку, запліднило громадську думку, а з іншого — прискорило репресії.
Резюмуючи, хочу сказати: публіцистика — той жанр, який підіймає видимість духовних вимірів, пробуджує духовну енергію, поглиблює свідомість, підкреслює вагу принципів серед інших вартостей. Тож я дуже задоволений, що «День» взявся за популяризацію публіцистики, яка практично завжди була заборонена. Будуть результати!
