У Ватикані проходить Х Генеральна Асамблея Синоду Єпископів світу Католицької церкви, у якій бере участь також делегація Української греко-католицької церкви — як духовні, так і світські особи. Дуже суттєвим для всіх є можливість зблизька спостерігати за роботою Римського Папи. Єпископи, учасники Асамблеї, недарма називають Його Святість Івана Павла II прикладом для себе. Він справді веде себе дуже гідно. З огляду на його вік, ніхто не здивувався б, якби він пропустив якесь засідання Синоду. Але ні, він присутній практично на всіх пленарних його засіданнях. До того ж, Папа вирішив запросити кожного з учасників Синоду до себе на обід чи вечерю — у складі невеличких груп по 10 осіб. Отож, на 17 жовтня запрошення повечеряти з Папою у складі 10-и спостерігачів, що є учасниками Синоду, прийшло і мені.
Перед призначеною годиною (пів на восьму вечора) швейцарська гвардія Папи відчинила перед нами так звані Бронзові двері Ватикану, і ми піднялися до приватних покоїв Папи. Там генеральний секретар Синоду кард. Скотте коротко представив нас Його Святості — і цей момент, як завжди, фіксує папський фотограф. Помолившись, ми зайняли призначені нам місця і приступили до вечері. Самі страви були скромні — ніяких царських пишнот. Зате розмова була навіть жвавіша, ніж можна було сподіватися, з огляду на вік Папи.
Кожного гостя було ще раз представлено Святішому Отцю, і тепер уже кожен із нас мав нагоду сказати йому кілька слів чи відповісти на його запитання. Групу було дібрано таким чином, щоб була змога розмовляти однією мовою, у нашому разi — англійською. Моя розмова склалася так. Після того як назвали моє прізвище і посаду, я відразу подякував Папі за його візит в Україну (на фото), який справив на всіх незабутнє враження. Він приязно кивнув головою і сказав усім, що це він уперше був у Львові. У відповідь я додав, що львів’яни — особливо молодь — були захоплені тим, що він заспівав польську пісеньку. Ця згадка його помітно розвеселила. Присутні запитали у мене, чи розмовляю я польською мовою, і я повторив усе сказане рідною мовою Папи. Він усміхнувся (сподіваюся, не тільки з приводу мого акценту!) і тоді запитав про місце моєї праці. Я коротко розповів йому про Львівську Богословську Академію, очолювану о.Борисом Ґудзяком, і, зокрема, про Інститут Релігії та Суспільства, очолювати який випала честь мені. Також я скористався нагодою і подякував Святішому Отцеві за те, що, перебуваючи у Львові, він поблагословив майбутній Католицький університет. Розмова не могла тривати довго, але я ще встиг розповісти присутнім, що завдяки візиту Папи, здається, вдалося зрушити з мертвої точки справу визнання в Україні богослов’я як предмета, за яким можна отримувати вищу освіту.
Вечеря тривала годину, а по її закінченні кожен із нас знову підійшов до Його Святості — тепер уже попрощатися. Цілуючи його руку, я сказав українською мовою: «Святіший Отче! Україна любить Вас і молиться за Ваше здоров’я», на що він відповів: «Dziкkuje!»
