Отже, вкидання або свисток до початку гри. У нападі — команда
журналістів на чолі з головним редактором газети «День» Ларисою ІВШИНОЮ.
У захисті — інший капітан команди зірок спорту, голова Держкомспорту й
новообраний президент НОК України Іван ФЕДОРЕНКО.
— Очолити олімпійський рух країни — справа неабияка. Як
ви почуваєтеся на цьому місці вже третій тиждень?
— У своїй тарілці — засідання, консультації й велике бажання
ще до Нового року змiнити все на краще. Відверто кажучи, мої попередники
багато що занедбали, доводиться надолужувати. Шукаємо енергійних, заповзятливих
людей, адже двері НОК для неординарних ідей завжди відчинено.
— Кажуть, що ви азартна людина й дали хід аж ніяк не олімпійському
виду спорту — більярду.
— А чому б і ні — чудова гра, що вимагає витривалості.
Адже мало хто знає, що гравці за турнір навколо більярдного столу проходять
близько десяти кілометрів. Ось недавно в нашому університеті навіть відкрили
факультет із цієї гри.
— Ви опинилися за столом із фундаторами міжнародного спорту
на чолі з президентом МОК Хуаном Антоніо Самаранчем. У вас у руці келих
шампанського. Ваш перший новорічний тост?
— За фанатів українського спорту! Тільки люди, цілком віддані
нашій справі, можуть у наш непростий час бути з ним до кінця. За тренерів-ентузіастів!
Утім, перший тост я підніму в сільській хатині Васильківського району Київської
області разом зі своїми домочадцями біля ялинки у дворі.
«Атака й лише атака», — вважає оглядач газети «Демократична
Україна» Ігор КОНОНЧУК, завдаючи три дотепних уколи дворазовому чемпіону
світу Сергію ГОЛУБИЦЬКОМУ.
— Сергію, для вас, звісно ж, найпрекраснішою є музика перемоги.
А що вважаєте за краще слухати, скажімо, лежачи на тахті?
— Від «важкого металу» — до класики. Із виконавців віддаю
перевагу Барикіну. Колись на зборах у Харкові ми жили з ним в одному готелі.
— Ви — чи Д’Артаньян, Атос, Портос і Араміс — хто б виявився
сильнішим?
— Подавайте мені коханця мадам Буанасьє! Я ж тренуюся регулярно,
а вони в основному між п’янками. Спортивного режиму треба дотримуватися.
— Де ви цього року піднімете святковий келих шампанського?
— У Голландії. Чим більше «уколів» — тим ближче до перемоги.
Спочатку підніму келих за київським часом, потім — за ударами годинника
в Роттердамі, де я не тільки тренуюся сам, а й треную молодих голландських
фехтувальників.
Завiдуюча олiмпiйським вiддiлом «Спортивної газети» «Олимпийские
надеджы» Галина НЕЧАЄВА віддає перевагу боксу і свої три запитання адресує,
ясна річ, нашому «суперваговику» Віталію КЛИЧКУ.
— Віталію, у чому ви зустрічатимете Новий рік: у смокінгу,
у лижному костюмі чи у плавках?
— Новий рік я зустрічатиму в пантофлях (сміється). Це родинне
свято, тож я проведу його в колі сім’ї, як у дитинстві — з мамою, з татом,
братом Володею, нашим вірним бультер’єром Максом і великою красивою ялинкою.
— Надворі зима, на чому ви полюбляєте більше кататися —
на лижах чи ковзанах?
— З усіх видів зимового відпочинку віддаю перевагу найактивнішому
— гірським лижам, які допомагають бути в оптимальній формі.
— Всесвітня боксерська організація (WBO) визнала вас найкращим
інтерконтинентальним чемпіоном року, що минає. Ваші плани на рік наступний?
— Уже близько трьох місяців я посідаю перше місце рейтингової
таблиці за версією WBO. Це надало мені право викликати на поєдинок за звання
чемпіона світу нинішнього володаря цього титулу Херві Хайда. Виклик кинуто.
Бій відбудеться в середині наступного року, можливо, у травні. Ясна річ,
Хайдс — сильний суперник, звісно, бій буде непростим і його результат знає
лише Господь Бог. Однак я прийшов у професійний бокс для того, щоб досягти
найвищого результату — стати чемпіоном світу. І я не маю наміру зупинятися
на досягнутому.
Що не кажіть, міцний характер ще в однієї нашої зірки —
грузина за національністю, срібного призера чемпіонату світу з вільної
боротьби Зази ЗОЗІРОВА. У «поєдинку» з ним — кореспондент газети «Команда»
Андрій НАДІЄВЕЦЬ.
— По-моєму, ви не зовсім задоволені нинішнім сезоном?
— Я вважаю, він склався для мене невдало, хоча срібло в
компанії найсильніших борців світу щось таки важить. Міг би виграти й золото.
Трішки психологічної підготовки не вистачило.
— Так уже склалося, що футболісти вибирають собі дружин
у художній гімнастиці. А ви дружите з Лілією Подкопаєвою, чемпіонкою Олімпійських
ігор зі спортивної гімнастики?
— Чудова людина, ми дуже схожі за характером — і спокійні,
і водночас вибухові. Полюбляємо ходити на дискотеки, молодіжні вечори,
зустрічі з популярними естрадними артистами.
— По-моєму, на трьох міжнародних турнірах, присвячених
видатним українським борцям, ви вигравали головні призи — автомашини. Що
ви з ними робили?
— Е-е, який український горець не полюбляє швидку їзду?
Боротьба на килимі, звісно, справа непроста. Проте є ще
один її вид, де суперник спортсмена, хоча й відчутний на вагу й на руку,
але цілком непередбачуваний. Це — штанга. Кореспондент «України молодої»
Ігор КОРОЛЬОВ недарма своє перше запитання чемпіону світу Ігорю РАЗОРЬОНОВУ
починав із заліза.
— Як ви ставились у шкільні роки до збирання брухту?
— Негативно. І передчуття мене не обдурило — потім натягався
його донесхочу.
— Ваш співвітчизник Денис Готфрід, який виступає в такій
самій категорії, хто більше — друг чи суперник?
— Денис для мене партнер за збірною України. А суперник
у нас один — вага на штанзі, яку потрібно підняти й зафіксувати.
Майстер спорту зі спортивної ходьби, спортивний оглядач
газети «Зеркало недели» Володимир МАЄВСЬКИЙ, звичайно ж, не байдужий до
«королеви спорту». Сьогодні серед його опонентів її король — чемпіон Європи,
штовхальник ядра Олександр БАГАЧ.
— Яку найбільшу нісенітницю про вас коли-небудь написали?
— Недавно одна популярна газета двічі радісно відзначила,
що на чемпіонаті Європи Віта Павлиш штовхнула ядро далі за мене. Але якщо
взяти до уваги, що жіноче ядро важить чотири кілограми, а чоловіче майже
вдвічі більше — сім кілограмів 260 грамів, це, звісно, правда. Я особисто
«жіночий» снаряд штовхаю майже на 30 метрів!
— Багато інформаційних агентств повідомили, що ви вже змагаєтеся
серед ветеранів...
— Був такий матч легкоатлетів Росії, Білорусі та України,
де віковий ценз був вищим за 30 років. Я ще молодий, мені тільки 32, чому
б не перемогти серед «старичків».
— Ваш головний суперник — американець Джон Годіна — використовує
техніку штовхання з обертанням, а ви, кажуть, «по-дідівському» — зі стрибком.
— Перевагу їхнього способу, який, до речі, розробили в
СРСР, все ще не доведено. Переучуватися мені вже пізно, я вже дозрів тільки
для перемог.
Ну як ми забудемо про зиму, адже вона саме в розпалі. Тим
більше — про представницю прекрасної статі — «Артеміду» на лижах, срiбну
призерку зимової Олiмпiади в Нагано з бiатлону Олену ПЕТРОВУ. Запитання
їй ставить найкращий журналіст року за підсумками акції «Людина футболу»
із самого «Вечірнього Києва» Валерій ВАЛЕРКО.
— Хтось мені сказав, що ви любите горілку...
— Вічно ви, журналісти, жартуєте. Так, я справді люблю,
але тільки Воткінський район Удмуртської республiки Росiї, де я народилася.
— А як ви опинилися в Україні? Зима-то тут слабша...
— Але й конкуренція слабша, ніж у Росії. Мені, як мовиться,
там не давали ходу. А тут — тільки показуй результат і вигравай.
— А вам не пропонували переїхати виступати за кордон?
— Пропонували, приміром, у Росію. Та я однолюбка, тепло
мене зустріли в Сумах, та й подруга допомогла — Валя Цербе. Я з України
вже нікуди не поїду.
ДРУГИЙ ТАЙМ
Було б неспортивно, якби одна команда весь час нападала,
а друга весь час захищалася. Отож ми й вирішили провести другий тайм (правда,
за скороченою програмою), в якому «зірки» атакують журналістів. І знову
перше слово капітанам. Іван ФЕДОРЕНКО запитує Ларису ІВШИНУ:
— Я починаю свій день із фіззарядки. А з чого його починає
головний редактор?
— Коли ви думаєте, що з читання газетних шпальт, то помиляєтеся.
Ясна річ, з умивання, і на ходу ледве встигаю випити чашечку кави. А тенісом
я займаюсь у вечірній час, це нібито дає моральне виправдання за те, що
я не починаю свій день із фіззарядки.
Сергій ГОЛУБИЦЬКИЙ — Ігорю КОНОНЧУКУ:
— А самі ви наважилися б постояти за свою честь на турнірній
доріжці?
— Як то кажуть, честь і в Африці честь. Наважився б. Тим
паче, що в молоді роки тренувався в фехтувальній школі київського «Динамо»
в маестро Колчинського, котрий виховав олімпійського чемпіона Григорія
Крісса та багатьох інших відомих майстрів.
Олександр БАГАЧ — Володимиру МАЄВСЬКОМУ:
— Який у вас був найкращий результат у штовханні ядра?
— Тут ви мене, Сашо, дістали. Який може бути результат
у переможця Всесоюзних змагань зі спортивної ходьби? Проте можу похвалитися:
хоча ядро мені давалося важко (мій найкращий результат 8 м 50 см) зате
я і Яків Зуй були єдиними «ходоками» Союзу, котрі вміли кидати молот.
Олена ПЕТРОВА — Валерію ВАЛЕРКУ:
— Ви стали лауреатом футбольного змагання журналістів.
Чи легко вам дісталася перемога?
— Конкуренція була, як у лижників у Росії.
Заза ЗОЗІРОВ — Андрію НАДІЄВЦЮ:
— Ви побували цього року разом із нашою збірною в Тегерані,
Туреччині й Москві. Де вам більше сподобалося?
— Мені дуже сподобався б Чикаго, де ви перемогли, але без
мене.
Ігор РАЗОРЬОНОВ — Ігорю КОРОЛЬОВУ:
— А що ви відчуваєте, коли піднімаєте рекордну вагу?
— Мабуть, те саме, що й журналіст, котрий отримав гонорар
на кілька порядків більший, ніж чекав.
Віталій КЛИЧКО — Галині НЕЧАЄВІЙ:
— Як ви ставитеся до жіночого боксу?
— Iз подивом. Як можуть чоловіки аплодувати цьому видовищу.
Адже місія жінки — ростити дітей, зберігати домашнє вогнище, надихати чоловіків
на подвиги, на створення поем і симфоній.
Отже, матч закінчено. Він пройшов у бою на гострих атаках,
але закінчився миром. Інакше й бути не могло. На «зірок» чекають нові старти
Нового року, а команду журналістів — пошук цікавих тем. Якщо ви, шановні
читачі, хочете підказати їх або поставити запитання «зіркам», телефонуйте
за тел. 414-90-00.
Зичимо усім талану!
Матч судили: Олександр ГОНЧАРУК, Петро МАРУСЕНКО, Сергій
МАХУН, фото Володимира РАСНЕРА, «День»
