9 березня у Національній опері України у Києві пройшов вечір з нагоди 191-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка. Уже понад сорок років ці святкові урочистості є частиною ритуалу нагородження лауреатів Шевченківської премії. Саме так повинно було відбуватися і цього року, лишень iз єдиною поправкою. Через відсутність Глави держави, який у цей день перебував iз офіційним візитом у Німеччині, передбачалося, згідно з його указом, назвати імена лауреатів, а нагородження провести кількома днями пізніше. Однак для Віктора Ющенка важливим було разом зі своїми співвітчизниками саме цього дня привітати цьогорічних лауреатів. Стало відомо, що відразу після прибуття в аеропорт Бориспіль Президент приїде на святкування. Довге очікування було винагороджене прекрасним концертом із творів Кобзаря, покладених на музику, у виконанні Національної заслуженої академічної капели України «Думка» та Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України. А пізно ввечері прибув Віктор Андрійович. І почалася імпровізація. Лунали жарти. Нагороджені замість заготовлених промов говорили кілька теплих слів подяки. Створилася дивовижна зворушлива атмосфера. Раптом усі присутні почали творити одне камерне товариство однодумців.
Мабуть, прижиттєве визнання цих достойних лауреатів більш важливе для суспільства, аніж для самих переможців. Адже це означає, що вибудовується система орієнтирів та координат.
До речі, відтепер згідно президентського указу «Про Національну премію України імені Тараса Шевченка» присуджуватиметься щороку до десяти премій (замість п’яти). «Такі зміни пояснюються тим, що за останній час у літературі, мистецтві, культурі загалом визрів сильний потенціал, — говорить голова Шевченківського комітету Іван Дзюба. — Журі доводилося вибирати з-поміж 72 кандидатур! Це рекордна кількість за 44 роки існування премії! Звичайно, багато їх відпало на першому-другому етапах. Але навіть з тих, що залишилися, надто складно було обрати когось одного у кожній номінації. Тому ми подали прохання про збільшення кількості лауреатів Президентові. Крім того, минулий рік вважається особливим: помаранчева революція, формування нових політичних сил і укладання стосунків між ними... Хотілося, щоб він був ознаменований і в культурі».
Цього разу переможців дев’ять. Премія у номінації «кіно і театр» не присуджувалася. А лауреатами стали: скульптор Айдер Алієв, архітектори Ібрагім-Герей та Зарема Нагієви, Февз Якубов та Азіз Абдуллаєв — автори концепції та оформлення скульптурного комплексу «Відродження» у Сімферополі; композитори Віктор Камінський за симфонію-кантату «Україна. Хресна дорога», ораторію «Іду. Накликую. Взиваю...», «Акафіст до Пресвятої Богородиці» та Юрій Ланюк за музичні твори «Палімпсести» та «Музика з Книги Стайнених Просторів та Елегії для Птаха Сяйва»; філософ та культуролог Сергій Кримський за праці «Философия как путь человечности и надежды» і «Запити філософських смислів»; художник Володимир Микита за серію робіт «Рідний край», літературознавець Михайлина Коцюбинська за книжку «Мої обрії» у 2-х томах; поет Микола Воробйов за збірку «Слуга півонії»; письменники Марія Матіос за прозовий твір «Солодка Даруся» та Михайло Слабошпицький за роман-біографію «Поет із пекла».
Нагадаємо, що «День», тільки-но дізнавшись імена переможців, взяв коментарі у всіх «своїх»: Михайлини Коцюбинської, Марії Матіос, Михайла Слабошпицького, Сергія Кримського (Див. № 36 за 1.03.) «Це знаменне явище, що Шевченківський комітет звернув увагу на українську філософію, — сказав Сергій Кримський нашій газеті на церемонії нагородження. — Адже філософія — осмислення епохи. А без світоглядного усвідомлення того, що відбувається нині в Україні, у момент зародження нової політичної нації, не буде соціально-культурного прогресу українського суспільства».
На урочистостях ми безпосередньо познайомилися й з іншими лауреатами. Серед них і Февз Якубов, автор ідеї комплексу «Відродження» у Сімферополі. «Цей пам’ятник — ода добру. Тільки у перші роки депортації загинуло понад сорок відсотків кримських татар! — зазначив Февз Якубович. — Тоді нас рятували узбеки, без допомоги яких ми б, напевно, були знищені. Відроджуючись тепер, думаємо про українців. Найбільш вдячні вам за те, що робите кримських татар рівними з собою». А композитор Віктор Камінський розповів:«Я написав твір «Україна. Хресна дорога» на слова Ігоря Калинця та ораторію «Іду. Накликую. Взиваю» на тексти Андрея Шептицького. Мене не полишає відчуття, що українське починають цiнувати. А також з’явилася надія, що офіційне вшанування Шевченкових днів перетворюється на більш органічне».
«День» зателефонував привiтати зi святом свого давнього друга директора заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмили Шевченко. Хотілося дізнатися, як у них, у Моринцях, Керелівці, Будищі відзначали день народження Кобзаря. Бо досі Людмилу Михайлівну не запрошували на урочистості в Київ. Не була вона в столиці і цього разу. Однак приємно почути, що у місцях Шевченкового дитинства та юності 9 березня побувала міністр культури та мистецтв України Оксана Білозір. У телефонній розмові з директором заповідника головний редактор «Дня» Лариса Івшина висловила думку про те, що дуже доречно було б вручення Шевченківської премії перенести у Моринці, де поет ходив «малими босими ногами». Це, власне, і стане стимулом, аби там відремонтувати дороги, добудувати школу... Чому б нi?
Довiдка «Дня»
Нацiональна премiя України iменi Тараса Шевченка — найпрестижнiша державна премiя в нашiй країнi. Заснована у 1961 роцi. Нинi її розмiр становить 100 тисяч гривень.
